Проста дія. Зробив кораблик, написав на ньому «Маріуполь», «Вежа», «Гавань, «Пентагон» або ще щось особливе, пов’язане із містом, чи просто «Люблю» – і пустив на воду. Будь-яку воду. Мінімум зусиль. А пам’ять – живе. Сергій Штамбур, який пережив блокаду Маріуполя, а зараз оселився в німецькому місті Хемніці, вирішив зробити щось, аби пам’ять про його рідне місто не зникала.
Пам’ять про Маріуполь зникає. Трагедія Маріуполя губиться серед сотень інших трагедій. І це забуття, після втрати найдорожчого – найбільший біль, який не дає спокою маріупольцям.
– Ідею підказав один з мешканців Хемніця, професор Володимир Швемер, який емігрував із Росії разом з родиною, коли Путін прийшов до влади. Він опублікував репортаж, де до роковин трагедії Нагасакі та Хіросіми діти складали паперових журавликів. Сьогодні ці паперові птахи є беззаперечним символом ядерної катастрофи в Японії, – каже Сергій Штамбур. – І в момент, коли я це побачив, мене торкнуло, що от же ж такий простий символ, як кораблик, може стати міжнародним символом трагедії Маріуполя.
Рік тому, 13 вересня 2025 року у Хемниці стартувала акція «Маріуполь – Порт Пам’яті», яку започаткував Сергій. А вже через рік до неї долучилися шість міст Німеччини: Вупперталь, Аахен, Дортмунд, Кельн, Швельм та Зундерн. Організації, які стали учасниками акції, не мали фінансування. Але їхня добра воля і співчуття допомогли об’єднати людей.
Окрім виготовлення корабликів і створення справжньої «Флотилії пам’яті», в німецьких містах люди співали, згадували минуле, багато спілкувалися. У Дортмунді поруч із білими корабликами розмістили фотографії та короткі історії людей, які загинули в Маріуполі. І це зробило акцію щемливою, з чітким нагадуванням, в пам’ять про кого проводиться ця подія.
Важливо, що в заходах брали участь не тільки українці, а й громадяни Німеччини. У такий спосіб тема перестає залишатися внутрішньою справою української спільноти та входить у ширший суспільний контекст.
На жаль, зазначає Сергій Штамбур, активність українців за кордоном зменшується.
– У нас в Хемніці українська спільнота – 8,5 тисяч людей. А на акції приходять 50. Люди відсторонюються, займаються своїм життям. Але ж якщо ми самі будемо забувати про рідне місто і про страшну трагедію, яке воно пережило через російську агресію, то чому ж інші мають пам’ятати? – розмірковує пан Сергій.
Наразі для просування ідеї організатори акції намагаються долучати до «Паперових корабликів» українських зірок. Свої паперові кораблики вже зробили Злата Огневич, Арсен Мірзоян, Тоня Матвієнко, Сергій Асафатов.
– Ще ми підтримуємо концертні тури українських виконавців, письменників, які приїжджають за кордон. Мандрівник і волонтер Юрій Тира нам дуже допомагає. До акції також долучився Юрій Андрухович, – розповідає Сергій Штамбур.
Нещодавно участь в акції взяла маріупольська «Республіка Пилигрим», яка зараз оселилася у Карпатах. Її керівник пастор Геннадій Мохненко і Сергій Штамбур колись перетнулися на сторінках однієї книги, а нині, об’єднані любов’ю до Маріуполя, намагаються разом зберегти пам’ять про місто. Вихованці «Республіки Пілігрим» зробили вже 102 паперові кораблики. І це не кінець. Бо кількість корабликів, які може зробити одна людина, необмежена.
На сьогодні організатори акції вже зібрали 1373 кораблики – і реальних, і у вигляді фотографій. До 100 тисяч ще дуже далеко. Тож маріупольцям варто проявити солідарність в пам’ять про десятки тисяч своїх земляків, яких вбила РФ.
На жаль, точна кількість загиблих досі невідома. Через окупацію та відсутність доступу до міста неможливо провести пошукові операції. Поки місто під контролем окупантів, доводиться опиратися на приблизні дані, що базуються на опосередкованих розрахунках, свідченнях людей і дані з моргів, які періодично потрапляють в інтернет.
Влада Маріуполя в той період, коли її представники ще знаходилися у місті, нарахувала 22 тисячі загиблих. Документально підтверджена загибель понад 13 тисяч. Проте після 16 березня 2022 року ніхто загиблих не рахував. Килимові бомбардування не припинялися аж до кінця травня. Та й після цього люди у Маріуполі продовжували помирати через інфекційні хвороби, відсутність якісної води, медикаментів, гинули від вибухів снарядів та мін, що не розірвалися. Ніхто не знає точну кількість тих, хто втратив розум і наклав на себе руки, не витримавши жахіття бомбардувань.
Тож 100 тисяч загиблих та померлих внаслідок російської агресії у Маріуполі виглядає як дуже реалістичне число. Опосередковано це підтверджується розміром Старокримського кладовища, яке фактично за 4,5 роки окупації вичерпало всі відведені для нього території, а також появу нових поховань під Маріуполем, у районі селища Мангуш.
Окупаційна влада робить все, щоб пам’ять про кількість загиблих у Маріуполі зникала. Жодного пам’ятника, жодного нагадування. 16 березня на роковини бомбардування драматичного театру окупанти заборонили збирати мітинг. Маріупольців змушують відзначати роковини блокади Ленінграду, а ось про власну блокаду і загибель десятків тисяч людей вони пам’ятати не мають права.
Тож ініціатива «Маріуполь – порт пам’яті» бодай частково бере на себе місію пам’ятування. До акції можуть долучатися міста, школи, організації, громади, родини та окремі люди. Просто складіть білий паперовий кораблик, напишіть на ньому «Маріуполь», сфотографуйте, додайте хештег #UAMRV та опублікуйте в своїх соціальних мережах.
Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України” / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. “Голоси України” / SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
