(UA) «Якщо Україна програє у війні, то в Європі не буде жодного безпечного місця, щоб укритися», – вважає українська журналістка Ірина Сєйдханова. 16 років тому вона поїхала будувати щастя на батьківщину чоловіка, в Сербію, де занурилася в таке російсько-викривлене середовище, що довелося шукати іншої країни для життя. Тепер, коли Україну розриває війна, вирішила повертатися.

(UA) Природні алмази, що формуються у надрах під високим тиском і температурою, а потому в результаті бурхливих вулканічних вивержень потрапляють на поверхню, стають діамантами тільки зусиллями людини. Їх ретельно обробляють, щоб кожна грань сяяла особливим блиском, даруючи неймовірну гру світла та радість. Випробувань, які можна було б порівняти з гарячими процесами всередині Землі, в житті українців чимало. Як і бурхливих «вивержень», через які доводилося приймати складні доленосні рішення. Але кожен з нас ограновує цей свій досвід як може. Дехто навіть намагається знаходити всередині себе нові й нові грані – щоб додавати більше світла у наші темні часи.

(UA) Маріупольчанка Світлана Федоровська з династії азовстальців. Любила свою роботу, ростила з чоловіком сина, обожнювала рідне місто, шанувала країну. Опинившись за кордоном, вона відчула, як багато залежить від дій або бездіяльності кожного. На четвертому році життя у Польщі, маючи певний досвід побутового виживання та громадської активності, знайшовши друзів і однодумців серед українців та поляків, сльозами вимиваючи гіркоту від провокацій деяких маргіналів, молода жінка впевнена в одному: «Щоб виграти війну, маємо дружити».

(UA) Коли не спиться, Ганна Немирська розглядає обличчя ляльок, які разом із нею тепер живуть у невеличкій кімнаті стандартної малосімейки у Вільнюсі. Це було прохання сина, який у перші місяці повномасштабного вторгнення пішов добровольцем до війська – щоб мама поїхала у безпеку. Так йому спокійніше.

(UA) Понад два роки Юлія Дудишева перетворює занедбані будинки на затишні оселі для тих, хто через війну покинув власний дім. За цей час вона разом із однодумцями відремонтувала так 11 кімнат. Її проєкт «Затишок для ВПО» народився з особистого досвіду переселення, любові до людей та бажання творити. Як заощадити на ремонті та облаштуванні оселі, чому не варто викидати лотки для яєць, чим допомагають жовті штори та де можна зустріти кохання, майстриня розповіла «Схід NOW».

(UA) Маріупольцю Владу Шорохову пощастило втекти з фільтраційного табору під Новоазовськом, щоб разом із близькими людьми проїхати через усю РФ – з півдня на північ – і дістатися кордону з Фінляндією. Так розпочиналася дорога до країни, де важко знайти тепло та дружбу, але точно можна розраховувати на допомогу.

Sorry, this entry is only available in UA.

(UA) Майя Шурховецька потрапила на Сицилію випадково. Вирвавшись із донькою з блокадного Маріуполя, вона гадки не мала, що робити далі, де жити, чим займатися. Майя думала подивитися на різні країни, перш ніж вирішувати, де зупинитися. Почати вирішила з Італії. Забронювала квартиру у Палермо на чотири дні, але обставини змусили затриматися там на 3,5 роки. Сьогодні жінка живе в Кальтаджіроне. Вона розповіла «Схід NOW», як склалося її життя в Італії, і чому вона більше не планує повертатися в Україну.

(UA) Бійтеся своїх бажань, адже вони мають властивість здійснюватися геть в не в той спосіб, у який про них мріяли. Ольга Ткаченко колись була очарована Парижем, планувала туди відпустку. І ось вуа-ля – вона вже три роки живе у Франці, десятки разів була в Парижі, але так і не змогла по-справжньому полюбити це місто. На її світлинах Ейфелева вежа, яка надихає тисячі художників по всьому світу, виглядає як звичайна металева конструкція – не більше і не менше. «Це тому, що до Парижу треба приїжджати щасливою, тоді це місто розкриється перед тобою. А в мене все не так», – каже наша героїня.

(UA) Людина з чітко усвідомленою проукраїнською позицією, вона діяла з відчайдушною сміливістю, коли на її рідний Новоазовськ 2014 року нахабно й невпинно насувався руський мир. Вже місто опинилося в повній окупації, вже було по-звірячому вбито декілька принципових людей, вже в передмісті з’явилися військові бази, на дорогах – бойова техніка, а російськомовна Людмила Гусейнова в громадських місцях вперто підкреслювала свою українськість характерними «Дякую!» та «Доброго дня!».

(UA) Влада впевнена, що вжила всіх можливих заходів, аби після завершення війни повернути українців з-за кордону. Проте з такою думкою погоджуються не всі, і насамперед – самі українці за кордоном. За майже чотири роки великої війни багато хто з них вже втратив віру в деокупацію рідних міст та селищ, а відповідно – й надію на повернення. Чи стануть ці люди новою українською силою, голосом України за кордоном або розчиняться у новому середовищі? Ми зібрали різні думки, шукаючи відповіді на це складне питання.

(UA) Сестри Ольга та Наталя Мандебури вже понад три роки живуть у Данії. З перших днів свого біженства вони відчували підтримку української діаспори, а згодом і самі доєдналися до спільноти українців. Вони свідомо зберігають свою ідентичність і вважають це природнім процесом.