Сьогодні її ранок починається не з дитячого гамору, а з тиші карпатських гір. Упродовж чверть століття  Віра Кечко виховувала цілі покоління у селищі Шевченковому під Покровськом. А нині вона – майстриня в місті Косові на Франківщині, чиї авторські текстильні ляльки розлітаються по всьому світу: від прифронтового Херсона до Австралії.

Творчість у житті Віри Кечко була присутня завжди: її бабуся любила шити, а дідусь малювати.

– Певний час бабуся працювала в ательє та приносила додому клаптики тканини, а ми з сестрою гралися: перевдягали ляльок. Саме бабуся навчила мене шити на машинці, показала, як робити стібок, як кроїти рукавчик. Я дуже вдячна їй, що ці навички несподівано стали справою мого життя, – каже майстриня.

Вибір професії також був закладений у дитинстві. Як найстарша серед сестер і двоюрідних братів, Віра завжди була наставницею під час літніх канікул у бабусі. Згодом вона закінчила Покровське педагогічне училище та 25 років їздила з Покровська до дитсадка «Голубок» у рідному Шевченковому.

ТВОРЧІСТЬ ЯК ЛІКИ

Були в її житті і викладання шиття, і робота декоратором, і ведення гуртка декоративно-ужиткового мистецтва. А після розлучення з чоловіком та від’їзду доньки Олександри до Києва своєрідною терапією стало для Віри створення ляльок – потрібно було чимось зайняти думки та знайти додатковий заробіток.

Спершу це були невеличкі іграшки до свят: символи року на ялинку, домовики, обереги, лише згодом – ляльки. Комерційний успіх стався випадково: сестра Віри взяла кілька іграшок до своєї перукарні, і вони так сподобалися дівчатам, що їх одразу розкупили і замовили ще.

Донька побачила, що цим можна заробляти, і зареєструвала мати в соцмережах.

– Вона приїжджала на вихідні й слідкувала, щоб я виставляла ляльок у фейсбуці та інстаграмі. Отак з легкої руки дитини хобі перетворилося на справу.

БІЖЕНКА МІРА

Початок великої війни застав Віру разом із донькою у Покровську. Напередодні майстриня пошила на замовлення ляльку-білявку в сукні у квіточку, ладна була вже її відправляти, але всі плани зруйнувалися. Замовниця з Києва попросила, щоб Міра – так вона назвала ляльку – трохи перечекала в майстрині.

А за два тижні донька вмовила Віру їхати з Покровська.

– Взяли мінімум речей, документи, кішку. І я сунула в рюкзак ту Міру – мені було так страшно, що ми вийдемо з дому, його завтра розбомблять, а за ляльку ж людина гроші сплатила! І Міра поїхала з нами, так і каталась Європою.

У Польщі вони прожили рік. Віра працювала прибиральницею, на творчість не було ані сил, ані матеріалів та часу. Коли Олександра вийшла заміж та поїхала до Канади, Віра вирішила повернутися в Україну. І вже в Україні віддала ту Міру клієнтці.

МІСЦЕ ЗЦІЛЕННЯ

У Києві жінка влаштувалася у приватний дитячий садок і, на прохання старих клієнтів повернулася до лялькарства. Тут вона створила першу «Україночку» у віночку. Попит на українську тематику тоді почав стрімко зростати, і Віра шила ночами після виснажливих змін у дитсадку.

Спостерігаючи з вікна, як над Києвом збивають «шахеди», вона вирішила: «Краще я на ці обстріли буду дивитися вдома». І на кілька місяців повернулася до Покровська. А коли там стало вже смертельно небезпечно, у лютому 2025 року евакуювалася вдруге, цього разу вже усвідомлено. Окрім особистих речей, забрала з собою й швейну машинку.

Віра Кечко поїхала до Косова на Прикарпатті, яке стало для неї місцем зцілення. За темпом життя це місто нагадує їй рідне селище, але з глибоким європейським та мистецьким колоритом.

– Тут люди з народження живуть ремеслом. В усіх родинах щось майструють: різьблять по дереву, працюють зі шкірою, ліплять з глини, вишивають. Це місто дихає творчістю.

Карпатський колорит вплинув і на її роботи. Цьогоріч майстриня розробила серію текстильних новорічних іграшок у «косівському стилі» – розписаних характерними жовтими та зеленими барвами.

Ці іграшки, що пахнуть домашнім затишком, стали візитівкою майстрині з Донеччини. Секрет простий – коли фігурка з бавовни пошита та набита синтепоном, Віра ґрунтує її спеціальною сумішшю: у теплій воді розводиться клей, кава, кориця та ваніль. Потім чекає, поки вона висохне. Після висихання тканина стає дуже цупкою, і на неї ідеально лягає акрилова фарба. Залишається нанести ескіз олівцем і розмалювати фарбами кожну деталь.

– Мені пишуть, що цей кавово-корицевий аромат тримається дуже довго. Люди дістають іграшку на наступний Новий рік, а вона й досі пахне.

НОВА ІСТОРІЯ

На створення однієї ляльки Віра витрачає близько п’яти днів. Якщо ж замовлення передбачає додаткові комплекти одягу (наприклад, вишиванку та піжаму), то процес займає понад тиждень.

Окремий та щемкий напрямок роботи – ляльки з портретною схожістю. Клієнти надсилають свої фотографії, а Віра намагається відтворити характер людини: підбирає колір очей, волосся, копіює стиль улюбленого одягу, вловлює емоцію. Майстриня зізнається, що найбільше задоволення отримує тоді, коли ставить готову ляльку поруч із фотографією й бачить, як вони однаково дивляться спідлоба або посміхаються.

Роботи майстрині з Покровська сьогодні замовляють з усіх куточків України: Дніпра, Львова, Івано-Франківська, незламного Херсона. Багато посилок їде до Польщі, Чехії, Ірландії. В Америці та Франції її ляльок замовляють не лише українські біженці, а й представники давньої діаспори, які тримають крамнички етнічних сувенірів.

Попри успіх у творчості жінка не полишає надії знайти постійну роботу за фахом виховательки, адже до вислуги їй бракує всього кілька років стажу. Поки чекає на вакансію, підробляє продавчинею в магазині одягу чи помічницею в дитсадку.

Її будинок у Покровську, дім її батьків та рідний дитсадок росіяни перетворили на руїни. Повертатися нема куди, тож своє майбутнє майстриня пов’язує з Прикарпаттям. Віра поступово звикає до нових традицій та побутових звичаїв. Бере в руки бавовну, голку, акрилові фарби і створює нову історію. Історію, яка пахне кавою, корицею та незламною надією.