Сьогодні її ранок починається не з дитячого гамору, а з тиші карпатських гір. Упродовж чверть століття  Віра Кечко виховувала цілі покоління у селищі Шевченковому під Покровськом. А нині вона – майстриня в місті Косові на Франківщині, чиї авторські текстильні ляльки розлітаються по всьому світу: від прифронтового Херсона до Австралії.

Батько загиблого воїна з Бахмута Сергій Стецюра відкрив у столиці ретро-кав’ярню, де є місце світлим спогадам під щемливі мелодії в стилі блюз. Якщо будете шукати це невеличке приміщення по вулиці Здановської 50/2, що у Голосіївському районі столиці, йдіть на запах і звуки. Чуєте аромат кави та ніжні мелодії – вам сюди! Так ми знайшли свій «шматочок Бахмута» у Києві.

До повномасштабного вторгнення Ольга Дрига жила й працювала в шахтарському Торецьку, її будні вимірювалися планами продажів в «Укртелекомі» та діловими зустрічами. Але через вимушений переїзд на Полтавщину життя її родини змінилося. У селі Шершнівці Ольга стала обличчям громадської активності, виграла кілька грантів на розвиток тваринництва та започаткувала соціальну ініціативу з енергійною назвою «Шалений бобер».

Підприємниця Лілія Білоліпцева пройшла складний шлях від створення успішного бізнесу на Донеччині, вимушеної евакуації за кордон, де доводилося важко працювати фізично, до повернення в Україну з новою крафтовою справою. Вона власноруч виготовляє італійське морозиво джелато та продає його на вулицях Черкас із колоритного триколісного велосипеда.

З початком великої війни Наталія Черна втратила майже все: батьків, рідний дім у Сіверськодонецьку, власну майстерню. На Хмельниччині її життєвим якорем стали реставрація та редизайн старих меблів, що з хобі переросли на професію. Відновлюючи понищені часом та обставинами речі, вона крок за кроком відновлює й саму себе.

Ця історія – приклад того, як навіть на згарищі минулого життя можна виростити щось дивовижне, якщо додати до нього трішки гостроти та багато любові до землі. Наталія Тарабаріна, яка змінила бухгалтерські звіти на агротехнології, та її чоловік Андрій, ветеран війни, змінили побут у промисловому місті Луганщини на фермерство в селі на Полтавщині. І тепер вирощують квіти та екзотичні сорти перцю, виготовляють авторські соуси та доводять, що земля здатна не лише годувати, а й лікувати понівечені війною душі.

Подружжя з Маріуполя Сергій і Ольга Золотарьови втілили давнє бажання розпочати власну справу та відкрили у Чернівцях дитячу школу англійської мови. У проміжку між зародженням мрії та її втіленням морський прикордонник Сергій зі зброєю в руках захищав Маріуполь і майже два роки перебував в російському полоні. А Ольга весь цей час боролася за його звільнення, виховувала маленького сина, брала його з собою на акції в підтримку військовополонених і показувала фото тата, «щоб не забував».

«Наше завдання сьогодні – пережити зиму», – каже Тетяна Запорожець, яка до повномасштабного вторгнення жила й працювала в затишному Добропіллі на Донеччині. Її кафе DOBREMISTO, відновлене на Полтавщині – приклад того, як в умовах війни намагається вижити малий бізнес переселенців.

Створити щось своє, коли немає ані досвіду, ані належних ресурсів – це про сім’ю Штангєєвих із Сіверськодонецька. Після втечі на Вінниччину родина не лише облаштувала побут у сільському будинку без зручностей, а й змогла з нуля збудувати невелику птахоферму «для себе», а потім отримати кілька грантів і перетворити вимушене переселення на можливість почати власну справу.

35-річна Олена Стебліна – ветеранка та дружина військовополоненого з «Азовсталі». Її шлях від оборони Донеччини часів АТО до власної кав’ярні-кондитерської в Черкасах – це про стійкість, адаптацію та незламну віру. В умовах, коли її чоловік, захисник Маріуполя, перебуває в полоні, Олена змогла не лише вижити, а й створити нове життя та бізнес, що став символом надії на краще.

До 2022 року життя Ольги Люліної було пов’язане з підприємництвом у Бахмуті. Спочатку жінка працювала разом із мамою в сімейному бізнесі – піцерії. А за рік до великої війни взяла кредит і відкрила на місцевому ринку власну ятку з фастфудом. Нині 46-річна переселенка Ольга розвиває новий бізнес у Чернігові – минулоріч вона відкрила кафе «Олабах», що означає «Привіт, Бахмут».

Переживши вимушену евакуацію за кордон та повернувшись в Україну, Анна Куркіна не побоялася почати з нуля власну справу. У Черкасах вона відкрила квіткову крамницю та впровадила унікальну інновацію – автоматизований термінал з продажу букетів. Гроші на розвиток бізнесу вона отримала від держави як дружина військовослужбовця.