На початку липня у Берліні відбудеться прем’єра вистави «Donezk.UA» режисера Андреаса Мерца. До постановки залучені актори та митці з Донеччини, а частиною декорацій є триптих «Реквієм за Донецьком» художниці Катерини Гончарової. І для режисера, і для виконавців ця вистава – про дуже особисте.
Особисті зв’язки з Україною у німецького режисера Андреаса Мерца з’явилися ще на початку 2000-х. А 2020 року за проєктом міжкультурного обміну «Театральна сцена: Звуки вулиць» він приїхав до Донецька. Під час вуличних вистав познайомився з донецькими митцями, щиро підтримував їх з 2014 року, коли розпочалася російська агресія проти України.
Ідея поставити спектакль про Донецьк народилася вже 2022 року, після повномасштабного вторгнення. Задум режисера – показати, як змінювалося європейське місто: від розквіту часів Євро-2012 до окупації та занепаду.
– Це чудова нагода розповісти німецькому глядачеві про українські реалії через біографії людей та історію Донецька. Щоб німці не лише чули про війну з новин, а й розуміли, як насправді вона впливає на плин життя. Ми сподіваємося вразити не тільки німецьку аудиторію, а й українців, які зараз живуть у Берліні. Тому наш виступ буде двома мовами – українською та німецькою. Завдяки такій платформі хочемо поміркувати про вплив і наслідки російської агресії на Україну, – каже автор.
Українська драматургиня Катерина Пенькова зібрала для п’єси близько 15-ти інтерв’ю. Це історії людей з Донеччини, які нині живуть не тільки в Україні, а й у Польщі, Німеччині, Швейцарії й навіть в Іспанії.
Катерина Гончарова, яку запросили до участі як художницю, несподівано для себе стала й акторкою – замість людини, яка не змогла приїхати до Німеччини. У виставі вона грає себе довоєнну – дівчину, яка з 18-ти років жила в Донецьку, здобула там першу освіту архітектора, почала малювати, вступила на факультет філософії та релігієзнавства.
– Я родом з Херсонщини, але Донецьк мені такий самий рідний, бо там я зростала як особистість. З цим містом мене пов’язують друзі, молодість, розвиток. Я граю себе тодішню – натхнену, безтурботну. Загалом вистава має три виміри: Донецьк до окупації, сьогоднішні події в Україні через призму казок (реальних людей ми одягаємо в персонажів, наприклад, Путін у п’єсі – злий Троль) і третій вимір – це ми теперішні, – розповідає Катерина.
Художниця востаннє була в Донецьку 2013 року – до того, як за культурним проєктом поїхати до Вірменії. Потім вона поверталася в Україну, брала участь у Євромайдані, але відвідати Донецьк більше не змогла через російську окупацію. Багато подорожувала, вивчала різні культури, і навіть відкрила власну крамницю етнічного вбрання.
Але після лютого 2022 року шити дизайнерський одяг мисткині більше не хотілося. Вторгнення росіян в Україну стало для неї глибоким шоком. Свій біль та розпач почала переносити на полотно. Так з’явилася низка картин про війну.
– Якийсь час просто я впала і лежала. І щоб не зійти з розуму, почала малювати – це було як арттерапія. Перша моя робота «Привід війни» мала багато свічок – хотілося якось показати життя, достроково погашені чорними крилами війни. Життя наших воїнів та мирних жителів. Вони ще б мали горіти й горіти.
У своїх роботах Катерина використовує металеві елементи, скло, залізо, пластик, ґрунт, тканину, пір’я, монети, фотографії. Тож вони не пласкі, а рельєфні на дотик. Було таке, що малювала паприкою та куркумою – годилося все, чим можна було висловити емоції.
– Мені хочеться, щоб картина мала текстуру. У роботі про біженців я використовувала свій щоденник, в якому записувала сни про Донецьк. Я мала глибинний зв’язок із містом, після 2014 року воно мені часто снилося. Ці рукописи стали частиною артоб’єкта. В процесі створення картини, а це місяць-півтора, багато чого відбувається в моїй душі – про все це я розповідаю в перфомансі. Картина також переживає трансформацію – змінюються, кольори, персонажі, настрій.
– Коли я вперше побачив її роботи на фотографіях, був просто зачарований. Вони дуже потужні, я впізнав багато елементів, які є в моїх особистих спогадах про Донецьк, – каже про картини донецької художниці Андреас Мерц. – А коли вони приїхали до Берліна, я був ще більше вражений – робота з кольорами неймовірна, вони поводяться по-різному залежно від світла. Це дуже потужний елемент, який ми використаємо як частину декорацій. Це буде сцена, де Катерина взаємодіятиме з картиною, для передачі наших спогадів та думок про Донецьк.
У виставі «Donezk.UA» Катерина Гончарова, окрім себе, грає ще відьму, яка створила криве дзеркало – це уособлення російської пропаганди та її вплив на людей. Німецькою мовою голосом Путіна (створеного за допомоги штучного інтелекту) аудиторії повторюватимуть наратив, що східна Німеччина колись була частиною РФ і тому, мовляв, має повернутися «додому». Той самий наратив, що був використаний у Донецьку.
– На жаль, російська пропаганда має сильний вплив на людей за кордоном, – визнає Катерина. – Ми хочемо показати, що ми, люди з Донецька, зовсім не хотіли «прісоєдінєнія к росії», як у тому переконують пропагандисти. Не хотіли тоді, не хочемо і зараз.