Три роки тому Україна всюди сяяла новорічними вогниками, звучала веселими піснями та колядками, смакувала різдвяним печивом, пампухами та пляцками. Раніше за всіх починали на Заході країни, де за традицією яскраво та галасливо відзначають все, що від Романа до Йордана. Мешканці промислового Сходу зазвичай переймались святами ближче до кінця року і більше були прихильні до сучасних див та технологій.

Східний форпост України – місто Маріуполь намагалось об’єднати риси обох цих географічно віддалених регіонів. І ніколи ще головна міська ялинка не була такою вишуканою, як та, що встановили на Театральній площі на честь Нового 2022 року! Під стать їй був облаштований навколо великий святковий простір, що миготів мільйонами вогників, приваблював казковими персонажами та чарівними фотозонами. А все це разом огортав пухнастий рясний сніжок, який сам по собі у приморському місті був і святом, і подарунком…

СХІДНІ «ЗАПАЛЬНИЧКИ» НА БУКОВИНІ

Сестрички Маша та Ліза досі пам’ятають, як висовували язички, щоб відчути на смак кожну схоплену сніжинку. Їм було весело на святковій площі серед натовпу людей і мовчазного загону хвойних гномів у червоних капелюхах. Поруч, через дорогу, таткова робота – модний ресторан «Нільсен», де він працює шеф-кухарем. І хоча зараз татусь зайнятий частуванням відвідувачів, малі знали: вдома він охоче приготує будь-які ласощі для них та мами, яка працює педіатром і не знає важливішої справи.

Дівчатка чули від дорослих, що колись вони всі разом жили у великому сучасному місті Донецьку, любили його широкі проспекти, затишні парки, бурхливі потоки молоді, яка живила енергією все навколо. Аж поки щось похмуре й незрозуміле під назвою «руський мир» не висмоктало з Донецька всю радість і душу. Тоді молода сім’я зібрала речі й поїхала до сусіднього вільного Маріуполя…

Нині Ліза з Машею в Чернівцях. Руський мир, який своїми брудними щелепами перемолов Маріуполь, хоч і залишив подряпини в серці дітей, але не зміг нічого зробити з їхнім природнім оптимізмом. Сестрички навіть встигли стати медійними особами, коли на День Державного прапора в місцевому краєзнавчому музеї під час спільного виготовлення гербу неочікувано для всіх заспівали гімн України – голосно і від душі. А потім «Червону калину», а потім «Сію-вію конопелечки»… До них були прикуті усі погляди та камери.

А мама Тетяна, дивлячись на своїх зірок, згадала, що теж запалювала при нагоді! Розповіла, як напередодні 2015 року «водила Козу» по хатках у батьківському селі під Волновахою: одягла якогось хлопця в вивернутий кожух, начепила на голову роги, й життєрадісно вітала усіх з Меланією та Новим роком.

Маша зазвичай на свята сподівається на гарнесеньку лялечку, Ліза – на чергового коника. Чи треба казати, що житло родини з часом перетворилося на стайню плюшевих, дерев’яних, пластикових і залізних скакунів? Але всі вони поступаються найвеличнішому герою – Гаррі Поттеру. На день народження Лізи батьки навіть організували екскурсію до невеличкого парку його імені. Кожний вихідний дівчатка разом з татом вмикають домашній кінозал з проєктором на стіні, всідаються в мантіях на дивані, замість попкорну мама приносить велику миску порізаних сирих овочів– і родина занурюється в чергову серію Поттеріани, вболіваючи за добро в його вічній сутичці з темними силами.

З ПОТТЕРОМ ПО ЄВРОПІ

Той же улюблений герой і у дівчаток, які живуть зараз за кордоном: Зося – в Ірландії, Марія – в Німеччині, Настя та Надя – у Великій Британії.

15-річна Марія намагається забути, як разом з мамою ховалася в ванній, бігла до бомбосховища, і як в переповненому залізничному вокзалі Львова втратила свідомість, пробираючись крізь натовп. Зараз дівчина у безпеці, гуляє гарними святковими вулицями Бохума і, як колись дома, полюбляє разом із мамою залізти під теплу ковдру, щоб насолодитись улюбленим серіалом.

14-річні двійнята Надя і Настя живуть в англійському містечку Пул на узбережжі Ла-Маншу. Окрім шкільного навчання перша займається танцями, друга – образотворчим мистецтвом. Восени Настя посіла друге місце на Міжнародному конкурсі в номінації Art, а зараз готується до виставки, що відбудеться у наступному році. Разом із батьками сестри вже прикрасили велику новорічну ялинку і чекають-не дочекаються, як напередодні Нового року здійсниться їхня велика мрія – день у Музеї Гаррі Поттера на студії Warner Bros, де знімали легендарні фільми про юних чаклунів.

До Нового року в ірландському Лімерику готується і 8-річна Зося. До речі, ірландці святкують вже з початку грудня: на дорогах миготять вогнями червоні автобуси, під звуки волинки вуличні вистави чергуються з парадами, люди вітаються «Merry Christmas!».

Два попередні роки Зося з мамою та бабусею святкували разом із величезною ірландської родиною, яка прийняла їх у своєму домі. Дорослі допомагали господарям прикрашати кімнати, оформлювати вікна. Нинішнє свято її родина зустріне в окремому будиночку, який виділила місцева влада. Вже прикрашені камін, кімнати, вікна, і згідно з місцевими традиціями виставлена напоказ гарнесенька ялинка.

Якщо в Україні дітей завалюють солодкими подарунками, то в Ірландії за це (солодощі – шкідливі) навіть можуть позбавити батьківських прав. Тож, зробити дитині приємне – задача із зірочкою. Зося дуже любить малювати, любить книги і все, що пов’язане з Гаррі Поттером, тож бабуся з мамою подарували їй книгу з чудовими інтерактивними ілюстраціями від авторів декорацій до серіалу.

Досі вірячи в Санта Клауса, Зося замовляє йому не подарунки, а здійснення одного великого бажання – повернутися до України і возз’єднатись з улюбленим татком, за яким вона дуже скучила. Надя та Настя мріють про творчі успіхи, Марія – про нових друзів. Сестрички Маша та Ліза – щоб скоріше закінчилася війна і вони побачились із бабусею та дідусем, радість зустрічі з якими росіяни зіпсували в 2022 році. Мами та бабусі дівчаток кожен свій день починають із новин, і живуть надією на Перемогу України.

Весь цей ланцюжок мрійниць від України до Ірландії про те, що наші дітки (і дорослі теж) потребують надії на краще та віри в дива, в силу добрих чарівників, які допоможуть Збройним Силам відправити в пітьму усіх дементорів і звільнити місце для світла та добра.

Тож, нехай так і буде!