Від будинку Тетяни Сітоленко у місті Залізному під Торецьком до окупованої 2014 року Горлівки можна було пройти пішки. Аби вберегти здоровий глузд та відволіктися від постійних обстрілів, жінка почала шити інтер’єрних ляльок. Свою першу ляльку вона продала за 100 гривень. З роками асортимент значно виріс, а ляльки поїхали навіть за кордон.
До війни Тетяна працювала в торгівлі, тримала власну ятку на ринку. Вдома мала швейну машинку – захоплювалася печворком, а в голодні 1990-ті почала шити та продавати м’які іграшки. Створювати ляльок-персонажів вона навчилася від Валентини Шульги – керівниці театру напільних ляльок «Чародії» в Торецьку, де працювала в молоді роки.
З початком російсько-української війни бізнес на ринку накрився. Тетяна згадала про свої навички з шиття та вдосконалила їх, опанувавши техніку «скульптурний текстиль» (її ще називають панчішною технікою). Як це робити, дивилась в інтернеті. Взяла старі капронові панчохи, знайшла тканину – і вийшла перша лялька. Знайомі побачили її у Тетяни вдома та попросили зробити й для них…
2020 року Тетяна виграла грант від Червоного Хреста на швейне обладнання, завдяки якому придбала сучасний парогенератор, оверлок та професійну швейну машинку. Майстерню розмістила у великій кімнаті трикімнатної квартири. Матеріали та прикраси для ляльок закуповувала гуртом. Працювала весь вільний час: зранку торгувала, потім приходила додому та шила, іноді навіть уночі.
«Моя годувальниця» – так ласкаво майстриня називає свою машинку, яку першою вивезла з Донеччини навесні 2022 року.
БЕЗ МОЖЛИВОСТІ ПОВЕРНЕННЯ
Розуміння, що треба негайно тікати, прийшло 13 березня після чергового обстрілу та прильоту в сусідній будинок. Тетяна поспіхом зібрала валізу, схопила кішку та поїхала до куми у середмістя Торецька. Проте там теж дуже швидко стало неспокійно. Брат вивіз Тетяну з мамою до Дніпра, але й там будинок здригався від прильотів, бо оселилися поруч з аеродромом. Тож вирішили їхати далі – спочатку на Київщину до Козина, де, власне народилася та до трьох років жила з батьками Тетяна. А тоді – до міста Миронівки. Там і вирішили поки залишитися.
Нині 50-річна Тетяна живе в орендованому будинку разом зі старенькою мамою Валентиною та кішкою Мусею. Саме тут переселенка пошила свого першого Домовичка. Згодом найняла перевізників та вивезла з Залізного решту швейного устаткування. Це був правильний вибір – улітку цього року Тетяні показали світлини її знищеного будинку.
– У нас був красивий будинок, зелене, усе в квітах подвір’я. Коли побачила груду руїн, навіть не відразу повірила, що це наш будинок, наша територія, за якою дбайливо доглядали разом з сусідками. Отак один приліт усе знищив, перетворив на згарище, – зітхає майстриня.
КОЖНА ЛЯЛЬКА НЕПОВТОРНА
Впадати у відчай не дає улюблена справа. Руки та голова постійно зайняті: Тетяна вигадує нові образи та шиє ляльок. Виготовила їх вже понад 1,5 тисячі!
– Замовники розповідають про свою ідею, я пропоную втілення, і так виходить нова лялька. Нещодавно мені надіслали картинку з гномом, цей образ не йшов з голови, аж поки не сіла за машинку й за ніч не зробила те, що задумала. Кожна з ляльок унікальна, жодного разу не вийшло скопіювати. Хоча, буває, й просять один в один повторити – ну не виходить ніяк!
Тетяна також шиє сумки та шопери, але часу на них не вистачає – багато замовлень на ляльок. В Україні високу ціну не поставиш, а виходити на європейські ринки – це треба знати мову, розмірковує жінка. Хоча з її ляльками вже знайомі в інших країнах. Наприклад, Тьотя Соня облаштувалася у вітрині магазину в Італії, а Україночка з варениками поїхала до Люксембургу. Вироби майстрині є також в Естонії та Польщі, їх охоче замовляють українки, які виїхали за кордон.
Терміни виготовлення ляльок залежить від складності замовлення. Якщо стандартну 80-сантиметрову ляльку можна зробити за два дні, то на виготовлення 160-сантиметрової Тьоті Соні пішло аж два тижні. Тіло ляльки зроблене за технікою валяння, в неї красива білизна. Буває таке, що багато часу йде на вишивку одягу. Свій склад матеріалів майстриня називає «печерою Аладіна»: чого там тільки нема, самих тільки перук 30 видів! А ось готових ляльок вдома вона майже не має – всіх забирають.
Нещодавно Тетяна почала робити на замовлення ляльки-шаржи, схожі на конкретних людей – їх майстриня виготовляє за світлинами. Здебільшого такі подарунки замовляють на ювілеї або на річниці весілля.
У листопаді Тетяна Сітоленко готується провести майстер-клас для дітей у місцевій бібліотеці – разом робитимуть патріотичні магніти за технікою скульптурного текстилю. Загалом майстриня планує ділитися своїми вміннями і з дітьми, і з дорослими. Каже, що із задоволенням відволікатиме охочих від сумних думок.
Під майстерню переселенка організувала вітальню в своєму тимчасовому будинку. Намагалася знайти окреме приміщення, але ціни в місті надто високі. Тож пошук триває, тим більше особливої прив’язки до населеного пункту Тетяна не має. Вдома у Залізному в неї була «своя» улюблена текстильна лялька, але взяти її в евакуацію не вдалося. І тепер Тетяна мріє про те, як зробить собі нову улюбленицю – щойно знайде по-справжньому «своє» місце й відкриє власну майстерню та магазин.
