ПОКОЛІННЯ ХРОНІЧНИХ ХВОРОБ

Під час реальної небезпеки життю людський організм мобілізується: під обстрілами люди «забувають» про те, що в них роками боліло, обходяться без ліків, котрі вважали обов’язковими, відчувають своєрідну «загальмованість» усіх процесів. Це природна реакція, яка дозволяє людині вижити у надважких умовах, не витрачаючи ресурс на підтримку органів, вражених тією чи іншою хворобою.

Але довготривалий стрес завдає руйнівного впливу на захисну систему організму, послаблюючи її та надаючи можливість стартувати серйозним патологіям. А необхідність щорічного огляду багато хто з наших людей ігнорує. Та й звертатися до «чужого» лікаря зі своїми «дрібницями», коли навколо стільки болю і смертей, якось незручно.

Відтермінування раннього медичного втручання, встановлення діагнозу та своєчасного початку лікування матиме величезні соціальні наслідки. Фізично та морально травмовані війною люди ризикують стати поколінням хронічних хвороб, зупинити які на ранній стадії не встигли через реалії, що в них довелося виживати. Чи можна цьому завадити?

– Можна і треба. Зокрема на це вплине те, наскільки тісні й довірливі ваші стосунки з сімейним лікарем. Бо чим ефективнішими вони є, тим менше проблем у вас виникне. На новому місці перебування можна відновити звʼязок із вашим лікарем, навіть не перебуваючи з ним в одному населеному пункті. Для того, щоб сімейний лікар міг організувати медичне спостереження на відстані, держава прийняла низку нормативних документів, які дозволяють звернення до медичних установ без укладання декларації, – пояснює Світлана Шабаліна, директорка комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медичної допомоги м. Бахмута».

Також лікарка звертає увагу на важливість протидії хронічному стресу.

– У нашому суспільстві немає культури отримання психологічної допомоги, тому скоро ми побачимо велику кількість проявів захворювань, яким не зможемо знайти причину. Симптоми є, а результати обстежень – як у здорової людини. Звичайне лікування навряд чи буде ефективним, бо психосоматика потребує іншого. Тут в пригоді стане психолог, психотерапевт або психіатр. Розібратися в цьому та тримати на контролі ваші «старі» хвороби також допоможе ваш сімейний лікар.

Пані Світлана наголошує: багато медичних закладів евакуювалися з прифронтових чи окупованих населених пунктів, тому переселенці мають можливість звертатися до своїх лікарів. Наприклад, бахмутяни можуть телефонувати за номерами  +38 (095) 409 32 41, +38 (050) 637 94 20 або звернутися до амбулаторії, яка відкрилася у Києві на вулиці Здолбунівська, 3б.

ВТОМЛЕНІ БАТЬКИ

Соціальні психологи всього світу констатують під час довготривалої війни порушення емоційного зв’язку між поколіннями. Навіть якщо не казати про такі страшні події, як розлучення через незаконну депортацію, полон, смерть чи поранення членів родини, існує більше ніж достатньо чинників, які можуть негативно вплинути на стосунки між батьками та дітьми під час війни.

Це й підвищена тривожність дорослих, яка часто змушує їх обмежувати самостійність підлітків. І неймовірна емоційна втома, котра не дає батькам демонструвати любов та турботу своїм дітям. І завантаженість дійсно важливими проблемами, крізь яких складно побачити потреби та хвилювання маленької людини. На жаль, все це впливає не тільки на атмосферу в колі найближчих, а й екстраполюється на соціальні зв’язки, які будуть встановлювати протягом життя наші «діти війни» – переживши безпорадність, тривогу, брак навичок довіри та відсутність безумовної безпеки.

– Підліткам найскладніше: вони жили своє життя, мали друзів, будували соціальні зв’язки та плани. І в один день все, що було важливим, втратили. Де впевненість, що знову і знову не прийдеться все змінювати? – зауважує педагогиня з Маріуполя Марія Мяло. – Смерть стала дуже реальною для дітей. Вони можуть це не говорити, але часто думають про неї та бояться втратити близьких. Багато дітей-біженців зростають без тата, бо він залишився в Україні, або й загинув на фронті. Такі діти можуть відчувати непідйомну відповідальність за маму, братів чи сестер. Вони швидко подорослішали, втративши довіру до світу, тож тепер всі поради та настанови викликають у них сумнів.

Тому підліток у цей період може більш прискіпливо ставитися до батьків злитися на усіх дорослих, демонструвати приступи агресії. Або навпаки – дитина замикається у собі і не розповідає про свої хвилювання, бо не хоче ще й «цим» засмучувати батьків.

– Важливо надати абсолютну підтримку, щоб дитина відчувала турботу та зацікавленість її життям. Розмовляйте з нею, запитуйте про те, що вона відчуває, навіть якщо це дуже складно. Якщо ви бачити у дитини прояви депресії, обов’язково звертайтеся до психолога, – радить пані Марія.

ЗРУЙНОВАНІ ГОРИЗОНТАЛЬНІ ЗВ’ЯЗКИ

Велике переселення і фізичне знищення населених пунктів стали причиною руйнування звичних щоденних зв’язків, котрі людина налагоджує все життя: сусіди, колеги, вчителі та батьки однокласників дітей, продавчиня у крамниці біля дому, чоботяр, чоловік, із собакою якого дружить ваш пес… А ще йдеться про спільноти, які об’єднують людей із однаковими захопленнями і часто стають рушійною силою змін у громаді. За дев’ять років війни багато хто з нас вже відчув захват від своєї особистої участі у суспільному житті, коли бачиш реальну користь від спільнодії у різних напрямках розвитку – від культури й освіти до інвестицій та безпеки.

– І ось все це водночас руйнується. А залишитися без цих міцних та ресурсних зв’язків важко – каже Марина Попік, фахівець з моніторингу ситуації ВПО благодійного фонду «Право на захист». – А головне – маємо суттєвий удар по процесу самоорганізації та самоврядування громад, який відчуватиметься на рівні всієї країни. Тому дуже важливо враховувати два питання. Перше – відновлення громад та їхньої згуртованості після деокупації та повернення. І друге – соціалізацію та адаптацію переселенців у громади, де вони зараз мешкають.

Слов’янський офіс організації, де працює Марина, релокувався до Вінниччини, й тепер спеціалісти допомагають усім громадам області, де є переселенці.

– Ми бачимо, що не всі ще розуміють, що переселенці – це крутий ресурс для розвитку громад. Бо перемістилися люди активні, з досвідом роботи в різних сферах. Часто самі ВПО можуть підказати, як покращити умови. Саме тому ми часто ініціюємо створення рад переселенців при селищних громадах: цей консультативно-дорадчий орган, як ми знаємо з досвіду роботи на Сході, є дієвим інструментом не тільки розв’язання проблем ВПО, а й дозволяє самим переселенцям швидше інтегруватися у нову громаду.