Починаючи з 16 жовтня, РФ дозволила громадянам України перетинати кордон на в’їзд лише у двох місцях – в аеропорту Шереметьєво та в автомобільному пункті Лудонка. В реальності ж працює лише Шереметьєво, бо Лудонку (Вієнтулі) закрила зі свого боку Латвія. Фільтрацію для власників українських паспортів країна-окупант зробила максимально жорсткими, тож сотні українців отримують відмову у перетині кордону і не можуть потрапити додому на територію, яка наразі окупована. Хтось скаже: ну то й що? А нам яке діло до тих, хто преться в окупацію через Росію? Але насправді ця болісна тема торкається дуже багатьох людей.

Війна розкидала українців по різних частинах світу, в тому числі – і по теренах РФ. Далеко не всі самостійно обирали шлях для евакуації – їх вивезли, а вдома залишилися родичі, які потребують опіки. Дехто з тих, хто виїхав в Україну чи Європу, також вимушені наразі перетинати лінію кордону з РФ, щоб не полишати напризволяще своїх рідних в окупації. Цих людей охоплює справжній відчай, коли окупанти відмовляють їм у праві потрапити додому.

«ТАК ТРЕБА…»

Історії людей, вимушених їхати в окупацію – всі про горе. Щасливих серед них немає.

Надія М. півтора роки не була в Маріуполі. Виїхала з двома дітьми в кінці березня 2022 року після трьох тижнів пекла під обстрілами. Опинилася за кордоном, у Чехії. В Маріуполі залишилися її літні батьки, які категорично відмовилися виїжджати разом із донькою.

– Всі ці півтора роки життя за кордоном я не можу знайти собі спокою через батьків. Їм дуже важко там самим. Є великі проблеми з медичним обслуговуванням, мама скаржиться, що потрібних ліків немає в аптеці. Якийсь транзитний тульський лікар видав їй пігулки, але я навіть не знаю, чи вони діють. Словом, я не витримала, залишила дітей на сестру і поїхала до Маріуполя їх провідати. Спеціально до поїздки не готувалася, видалила декілька світлин, та й все. Але на таможні у Шереметьєво росіяни всі видалені фото відновили. Підключили телефон до комп’ютера, і бац – на екрані я на проукраїнському мітингу. Український прапор не на мені, на подрузі, але ніхто не став питати, хто та що. Просто відмовили у в’їзді. Як бути далі, я просто не розумію.

І таких випадків, коли людям відмовляють у праві потрапити додому під різними приводами – дуже багато.

– Мій знайомий повертався до Волновахи із російського Сургута. куди його з родиною примусово евакуювали в березні минулого року, – розповідає мешканка Волновахи Наталя Т. – Ну пожили вони там, холод, житло дуже дороге, роботи немає. Точніше, вона є, але для українців – на мінімальних зарплатах. Тож вирішили повертатися до Волновахи. Але навіть якщо ти перебував на території РФ, тобі все одно доведеться проходити фільтрацію і перевірку. От і знайомого стали перевіряти. Спитали, чи має він нерухомість у Росії. Він відповів, що ні, не має, лише у Волновасі є будиночок. То феесбешник психанув: «Так по-твоєму що, Волноваха – це не Росія?» і наклав заборону на два роки для цього хлопця на перетин кордону. Уявіть, дружині з дітьми – дозволив, а батьку дітей – заборонив!

Сама Наталя дісталася домів, але теж зізнається, що не від хорошого життя.

– Так треба, така необхідність. Хоча я б сто разів радила подумати тим, хто на це наважується. Я сама повернулась до Волновахи лише через сліпого батька. Але довелося пройти через такий тиск, що і пригадувати не хочу. Мене шість годин перевіряли, перш ніж таки дали дозвіл на проїзд…

КВЕСТ ЗА ПРАВИЛАМИ І БЕЗ

Олена Т. – менеджерка однієї з компаній-перевізників, яка працює на окупованих територіях з 2015 року. Вона розповідає, що наразі для громадян України існує лише одна можливість потрапити до своїх домівок на окупованих територіях: спочатку дістатися Білорусі, а звідти – літаком до Шереметьєва. Правда, дехто летить із Туреччини, але це дуже дорого і незручно для тих, хто знаходиться не за кордоном, а в Україні.

В аеропорту Мінська українців просять заповнити декларацію, поверхово перевіряють, проводять співбесіду, але зазвичай там до людей ніхто сильно не чіпляється. Всі основні випробування починаються в Шереметьєвому.

– Після прибуття в Шереметьєво людей з українськими паспортами шикують в окрему чергу. На паспортному контролі забирають внутрішній український та закордонний паспорти, а людей спрямовують назад у зону очікування. Десь через годину починають називати прізвища людей і поступово всіх відправляють до терміналу С – це і є місце, де всі заповнюють анкети-декларації і чекають на фільтрацію.

Спочатку люди чекають, поки їх викличуть до окремої кімнати, де треба здати декларацію, відбитки пальців і телефон (1-4 години). Потім не менше 8 годин чекають запрошення власне на допит (росіяни звуть його співбесідою).

Залишати термінал С заборонено. Там не годують, але є кулер з холодною та гарячою водою, тож у кого є пакетики з кавою або чаєм, можуть приготувати собі гарячі напої. Нещодавно в дальній залі постелили надувні матраці з ковдрами, але люди бояться пропустити виклик, тож скупчуються ближче до кабінетів, іноді просто на підлозі.

Менеджерка каже, що не пустити додому можуть під будь-яким приводом ба навіть без. Не сподобалася пісня у плейлисті, світлина, слово у листуванні або відсутність листування як такого…

– Одну жінку тримали на допиті 8 годин за те, що в її телефоні було лише три номери – доньки та двох онуків. Росіянин не вірив, що можна мати лише три контакти, і вважав, що жінка видалила всі інші. Йому було важко зрозуміти, що літня жінка може спілкуватися телефоном лише з рідними, і він не відпускав її 8 годин! Це нерви, це шалений тиск. Тому я і кажу всім, хто до нас звертається: подумайте, чи готові ви таке навантаження витримати.

З останніх «нововведень» – необхідність мати зворотній квиток з Шереметьєва, який треба придбати в аеропорту вильоту (наприклад, у Мінську). Інакше можуть завернути просто по прильоту. Після проходження «співбесіди» з ФСБ квиток можна повернути і отримати назад гроші.

– Якщо фільтрацію не пройшли, вас запросять, зачитають закон, згідно з яким вас не пускають в країну, і скажуть про подальші дії. Інколи – без всякого закону, просто не пускають, і все. Ну і у разі відмови ви залишаєтеся в залі очікування чекати літак, в якому вас повернуть туди, звідки ви приїхали. Інколи чекати доводиться і 8, і 12 і навіть 18 годин, – розповідає Олена.

Представниця компанії-перевізника каже, що виїхати з окупації наразі набагато простіше. Там теж перевіряють телефони, інколи людей завертають і відмовляють у праві повернутися в Україну. Але таких випадків набагато менше.

Ось декілька порад тим, хто все ж таки змушений попри існуючі загрози повертатися на окуповані території:

• Ретельно обирайте перевізників, не вносіть передплату – на цьому ринку дуже багато шахраїв, які не проти підзаробити на горі людей.
• Готуйтесь до поїздки заздалегідь. Видалить зі свого смартфону все, що може не сподобатись окупанту. Перевірте й свій плейлист, бо пісні «Байрактар» або «Москва, по ком звонят твои колокола» можуть стати приводом для того, щоб відмовити вам у проїзді.
• Але зовсім «чистий» телефон перевірятимуть особливо ретельно і наразі у росіян є всі можливості відновити кеш телефону. Тож після скиду інформації варто певний час завантажувати пам’ять телефону новим контентом, поки ячейки пам’яті не перезапишуться.
• Краще звернутися до фахівця, який допоможе почистити телефон професійно, так, щоб відновити файли було неможливо.
• Не варто купувати новий телефон, аби гарантовано проїхати без проблем. Навпаки, це викликає підозру і може також стати приводом для відмови. Або купуйте за 2-3 місяці до поїздки і активно ним користуйтеся.
• Якщо людина їде із дітьми, то на допиті вони присутні поруч. Їх також можуть допитувати і точно – у кожного перевірять телефон. Тому чистити треба не тільки свої телефони, а і дитячі.

Пам’ятайте головне. Як би ви не готувалися до перетину російського кордону, завжди може знайтися привід для відмови. Тому будьте готові до такого розвитку подій і майте план, як, куди і за які гроші ви будете повертатися.