Опинившись у березні 2022 року на Волині, Наталія Бєлімова взялася втретє розпочинати життя з нуля. Жінка змінила фах, відкрила власну справу, пригощає лучан смаколиками Tashа, проводить майстер-класи та допомагає стати на ноги іншим жінкам-переселенкам. Про складнощі й досягнення «солодкого» бізнесу, мрію про власну цукерню та майбутній захист магістерської роботи з психології вона розповіла «Схід NOW».
РОСІЯНИ ДИВИЛИСЯ НА НАС, ЯК НА ПУСТЕ МІСЦЕ
У 2014 році Наталія Бєлімова разом із чоловіком та трирічним сином жили у Луганську. Після окупації родина залишилася в обласному центрі, виїхати наважилися лише 2019-го. Подружжю із сином довелося помандрувати Україною, поки вони не оселилися у невеличкому та затишному Старобільську. Чоловік Наталії працював на залізниці, а вона мріяла розпочати власну справу. За освітою жінка інженерка-будівельниця, але на новому місці роботи для неї не знайшлося, тож довелося певний час шукати себе.
– Робила на продаж їстівні букети, займалася копірайтингом, писала контрольні для студентів… Моя професія була пов’язана з кресленням, тож згодом вирішила відкрити курси з AutoCAD – програми автоматизованого проєктування, простіше кажучи, проєктування та креслення на комп’ютері. Вже навіть знайшла учнів та почала викладати. Аж раптом через місяць почалося вторгнення, – згадує Наталія.
Старобільськ окупували майже відразу. Перші дні люди ще намагалися зняти російський прапор з приміщення адміністрації, але згодом це стало небезпечно. Родина Наталії вирішила виїздити. Евакуаційних автобусів не дочекалися, тоді 6 березня ризикнули їхати самостійно на власному авто.
– Їхали через Куп’янськ, Балаклею, «сірою зоною» повз велику кількість російських блокпостів та колони танків, на яких сиділи калмики й дивилися на нас, як на пусте місце. На блокпостах росіяни постійно питали, чому їдемо саме в бік України. Видихнули ми лише коли побачили перший український блокпост.
Залишати країну та їхати за кордон Наталія не схотіла, тож рушили майже в нікуди – до дальніх родичів у Луцьку, де знайомі знайомих запропонували жити у двокімнатному будинку, сплачуючи лише комунальні послуги. Дорогою на захід зупинялися на ніч у напівзнайомих чи зовсім незнайомих людей.
– На дорогах були великі затори, але майже на кожній заправці люди безоплатно пригощали тих, хто тікав від війни, смачними обідами. Борщ виносили у бідонах та роздавали всім, хто проїздив повз.
Діставшися Волині, кілька місяців провели в роздумах, що робити далі. Згодом чоловік повернувся на роботу до прифронтової Донеччини. Наразі до родини він приїздить кілька разів на місяць. Наталія теж не стала сидіти без діла…
ЦУКЕРКИ ВІД TASHA
– Якось приготувала синові домашні льодяники, але вони не вдалися, бо підгоріли. Тоді вирішила подивитися в ютубі, як робити ці солодощі на власній кухні. Поруч із моїм будинком є магазин, який продає професійне кондитерське обладнання, там я знайшла кілька необхідних інгредієнтів. Так вперше зробила справжні льодяники, якими спочатку смакував син, потім його шкільні приятелі, а згодом – наші родичі та знайомі.
Далі – більше. Наталя скористалася запрошенням на навчання власній справі від ГО «Розвиток Волині» та Українського Жіночого Фонду. Пройшла тренінг, склала бізнес-план, написала заявку на грант – і виграла. За грантові кошти новоспечена кондитерка придбала харчовий принтер, індукційну піч, посуд для приготування солодощів та візитівки. Відкрила ФОП та почала просувати свою продукцію під брендом Тasha (назвала так від скорочення свого імені) через соціальні мережі.
Нині Наталія виготовляє 10 видів льодяників: з фруктовим, м’ятним, кавовим та капучиновим смаками, класичну карамель, цукерки з логотипами чотирьох розмірів, монпансьє у формі звіряток, яблука в карамелі та подарункові солодощі 18+. Нещодавно пройшла навчання з виготовлення ще одного виду цукерок. Солодощі замовляють для проведення благодійних ярмарків та інших заходів, на подарунки до свят. Має Наталя і гуртових покупців.
– Те, що працюю офіційно, дає можливість знаходити нових клієнтів. Так, луцька компанія, яка виготовляє іграшки, замовила льодяники з власним логотипом – їх вкладають у посилки зі своїми виробами. Також вдалося домовитися з салоном краси, де льодяниками пригощають відвідувачів.
За словами підприємниці, «солодкий» бізнес приносить прибуток, але поки не такий, щоб збільшувати обсяги виробництва та розширювати асортимент (у майбутньому вона хоче робити також шоколадні цукерки).
Влітку Наталія власним коштом придбала сушарку, де сушить смородину, полуницю, вишню. Засушені фрукти вона кладе у цукерки. Взагалі-то жінка планує виготовляти фруктові чіпси і вже опановує виробничі процеси за відеоуроками. Але поки на нове виробництво не вистачає коштів.
– Хочу подати заявку на грант у «Дії», однак там є умова – створити два нових робочих місця. Для цього мені необхідне окреме приміщення, обладнане спеціальними столами з нержавіючого металу для виготовлення цукерок. Вже переглянула два приміщення, проте вартість оренди завелика. Тож поки ще шукаю, – розповідає жінка.
Наталія мріє про власну цукерню, де б працював не лише цех з виготовлення солодощів, а й невеликий магазин з їхнього продажу. Наразі жінка проходить безкоштовні курси з продажів і розуміє, що важче не робити цукерки, а реалізувати їх.
ЯК ВСТИГАТИ ВСЕ
Цьогоріч разом із благодійним фондом «Рокада» Наталія Бєлімова провела у Волинській області 19 майстер-класів для жінок-переселенок.
– Зі своєю індукційною піччю та формами для цукерок побувала у Володимирі, Берестечку, Заозерному. Зустрічалися з переселенцями у загальних кухнях шелтерів, спочатку я показувала, як роблю льодяники, а потім присутні ділилися на команди й самі готували. Переселенці схильні більше довіряти таким саме, як вони, тож ми довго розмовляли про життя, рідні домівки, обмінювалися переживаннями та обговорювали плани. Під час таких бесід я розповідала також про те, як розпочала свій бізнес, ділилася власним досвідом.
А восени Наталія вдруге стала студенткою. Вона отримала сертифікат на навчання від міського центру зайнятості й наразі вчиться на психолога у Маріупольському державному університеті, який працює в Києві.
На такий крок Наталію спонукала громадська діяльність. Разом з переселенкою з Харкова Анною Карамишевою-Борисенко вона заснувала ГО «Старт у нове життя», яка об’єднала жінок-переселенок.
– Працюючи з людьми у різному стані, зрозуміла, що мені не вистачає знань саме з психології. Навчаюсь дистанційно, мені ще півтора року до закінчення вишу, але я вже визначилася з темою магістерської роботи – вона стосується посттравматичного зростання жінок-ВПО.
Наталія зізнається, що все встигати важко, але її підтримують 13-річний син та чоловік, які допомагають пакувати та доставляти льодяники покупцям.
Жінці дуже подобається Луцьк. Єдине, що стримує її від остаточного рішення лишитися на Волині – відсутність власного житла.
– Навряд чи повернемося у Луганськ, хоч будинок у нас залишився цілий. Можливо, колись поїдемо до Старобільська, – каже Наталя.
