Ще з порогу розвивальний центр «Еверест» нагадує затишний заміський будинок. Усміхнена Олена Кисельова зустрічає і проводить екскурсію закладом. Вона тут директорка. До того, як очолила розвивальний центр у Львові, молода жінка п’ять років працювала педагогом-репетитором.

У рідному Золотому Луганської області Олена не була 10 років.

– Я себе переселенкою вже не вважаю. Після школи у Золотому я студенткою їздила на навчання в Луганськ – закінчила національний університет імені Тараса Шевченка. А потім 2014 рік – війна. Мені ще пощастило отримати диплом українського зразка. Спочатку я поїхала до Запоріжжя, де волонтерила – допомагала переселенцям. Потім – до Львова. На початку повномасштабної війни тут очолювала прихисток. Зараз працюю з дітьми.

О 16:30 в Олени починається заняття – вона готує дітлахів до школи. З ігрового майданчика малеча іде до вбиральні, потім – попити води.

«Хто як хоче привітатися?» – запитує Олена у хлопчиків та дівчаток, що незабаром стануть першачками. По  черзі обіймаються, стукаються на кулачки чи ногами. Потім хваляться враженнями за день і вправляються у компліментах, смакуючи цукерками. Діти згадують приємні події, посміхаються і навіть не помічають як гра плавно перейшла у заняття з лічби.

– Ми не просто вчимо дітей чи розвиваємо, ми в це вкладаємо набагато більше – створюємо майбутнє. Розуміємо, що майбутнє України саме за дітьми, і в залежності від того, якими вони виростуть, таким воно і буде. Тому у нас багато ідей, – каже Олена.

Як розповіла луганка, розвивальний центр відкрився 6 квітня цього року. Музика, ліплення, шиття, малювання, англійська, підготовка до школи – загалом вісім направлень з розвитку дитини. Урок триває півтори години. А ще є індивідуальні заняття з логопедом та психологом. Вікових обмежень немає – займатися можна всією родиною.

Віолетта – мама чотирьох дітей. Поки доньки Марта і Ліза на малюванні, жінка займається музикою.

У художній студії дівчата малюють нафантазовані міста. Педагогиня Дарина підтримує творчий політ фантазії. Вона також переселенка. Сама з Нікополя Дніпропетровської області, до повномасштабного вторгнення працювала в Одесі, також з дітьми. За фахом Дарина художниця-дизайнерка. Це відчувається одразу – у студії затишно, запалені свічки додають загадковості.

– Створюю настрій – і мені приємно, і у дітей викликає інтерес. У цій студії вони можуть багато фантазувати – я підтримую, направляю, – зауважує Дар’я.

Наразі у центрі 10 педагогів. Вони не наймані працівники, а члени дружньої команди, наголошує Олена. Беруть активну участь у проєктах, спільно вкладаються у розвиток закладу, шукають спонсорів та меценатів.

– Деякі кабінети допомогли облаштувати румунські партнери – ми презентували їм свій проєкт. Приміщення нам надає церква. Заснував центр також луганець Єлисей Пронін – пастор, письменник, – розповідає Олена.

У майстерні школяр Веніамін вчиться робити об’ємний тролейбус. Хлопець захоплено розповідає про технічні складові. Він відвідує «Еверест» майже з його відкриття, вже має власні роботи. З цим хлопцеві допомагає Ілля Кисельов з Харкова. У Львові він третій рік. За фахом чоловік скульптор, дизайнер – удень виконує замовлення як підприємець, а ввечері викладає у центрі.

– Я отримав грант від Львівської міської ради та Норвезької ради у справах біженців, тож у нас тут є гончарне коло, скоро буде й піч для випалу виробів. Я маю професію, а тут відвідую служби в церкві і займаюся з дітьми в майстерні – це мій внесок у розвиток, у майбутнє, – каже чоловік.

На базі «Евересту» Юлія Хохлова – ще одна луганка, що переїхала на захід України після повномасштабного вторгнення – проводить «Мама клуб». Два рази на місяць по суботах батьки проводять психологічні зустрічі, де вчаться краще розуміти власних дітей.

Як розповіла Олена Кисельова, щопонеділка вони з командою збираються на планування. Для більшого зближення та мозкових штурмів щодо розвитку дитячого простору вони також виїжджають в гори на ретрити.

– У сховищі у нас великий затишний простір – дбаємо про безпеку дітлахів. Приміщення велике, тому хочемо його застосовувати ще й як студію танців. У планах також – створення інклюзивного блоку у конференц-залі.

Для себе молода жінка остаточний вибір вже зробила – додому вона не повертатиметься за будь-якого розвитку подій.

– Можливо, у часи після звільнення я поїду відвідати Луганщину. Однак я розумію, що майбутнє, яке я хочу будувати – тут. Тобто, не жити минулим, а жити тут і зараз. Я в це вкладаю всі свої думки, потенціал, розвиток. Хочу будувати кар’єру та розвиватися у Львові.