Донеччанка Олена Кудаєва має вищу освіту з психології, і робота за фахом допомагає їй у новому занятті – писати п’єси, які вже третій рік охоче ставлять у театрах України та Польщі. Вона й подумати про таке не могла, коли 2014 року через російську агресію була вимушена евакуюватися з Донецька до Краматорська. А от коли довелося 2022 року виїжджати до Польщі, вже знала, що потрапити у драматургію може кожен та кожна.

КОЛИ ТВОРИ ОЖИВАЮТЬ

Перша п’єса Олени Кудаєвої з’явилася 2021 року завдяки участі у тематичному заході в краматорському просторі «ВІЛЬна ХАта».

– Культурна менеджерка «Вільхи» Євгенія Відіщева заснувала тоді щось типу театральної лабораторії, де запрошені актори, режисери, драматурги проводили для учасників воркшопи. Про інтенсив від режисера документального театру Андрія Мая я дізналася у фейсбуці і зацікавилася. Мій перший твір називався «6,5» – саме стільки років мій рідний Донецьк та ще частина Сходу України перебували на той момент в окупації. П’єса складалася з документальних свідчень і спогадів переселенців – до того дня я жодного разу не писала таких текстів. Після презентації Андрій Май підійшов і запропонував поставити п’єсу на сцені театру. Я не могла не погодитись, – згадує драматургиня.

Прем’єра вистави «6,5» відбулася у вересні 2021 року в Херсонському обласному театрі імені Миколи Куліша. Завдяки цій постановці Олена занурилася в атмосферу театру, і нові знайомі з театрального середовища надихнули її продовжувати писати п’єси.

Такий яскравий початок кар’єри в драматургії жінку навіть збентежив – адже участь у тому першому воркшопі була для неї лише способом абстрагуватися від поганих думок.

– Напередодні я знайшла в себе пухлину в правій груді та чекала на операцію… І коли Андрій Май запропонував мені співпрацю, я, чесно кажучи, навіть не зрозуміла серйозності та масштабів цього всього.

Наступний – вже не документальний, а художній – твір називався «Щоденник відмінниці». Пізніше авторка дала йому іншу назву – «Комаха». Вже 2021 року ця п’єса увійшла до лонг-листа VIII Конкурсу п‘єс Драма.UA, 2022-го – до шорт-листа «Липневий мед», а 2023-го потрапила до збірки перекладів української драми програми Українського інституту Transmission.UA: drama on the move.

– «Комаха» – це мій автобіографічний текст про аб’юзивні стосунки з батьком, сімейне насилля, алкогольну залежність, про мене як людину, яка це все пройшла у дитинстві… Знаєте, я не люблю, коли у своїх текстах людина нав’язує готові сенси, ніби розжовує, що таке добре, а що погано, як пропаганду якусь. Таких текстів раніше багато писали. Наприклад, такий наратив: якщо твій батько п’є, то він поганий і не вартий любові. Але людські стосунки – то складна штука, і в житті буває так, що твій батько п’є, б’є, але ти його любиш навіть більше ніж маму, так буває.

Наразі пані Олена пише свій дев’ятий текст, а за її участі виходить вже третя збірка.

– Я давно хотіла спробувати себе в комедії. Мені здається, що комедію не кожен може писати. Ну бо драму «навалити» може багато хто, а комедія – це вищий пілотаж. Особливо якщо ця комедія про якусь страшну річ, наприклад, про війну… Я зараз саме на цьому шляху: читаю книжки зі стендапу, з психології комедії тощо. Планую встигнути написати комедійний текст до кінця місяця.

Драматургиня зазначає, що завдяки роботі режисерів на сцені її п’єси набувають особливої магії.

– От, наприклад, режисер Дмитро Захоженко обрамив соціальну драму «Один день» в індустріальному стилі, коли ставив її у Львівському драматичному театрі імені Лесі Українки в червні 2023 року. Вийшло дуже класно — він туди додав якусь містифікацію, додав чугайстера (карпатського лісовика – ред.) як образ панічної атаки тощо. Щоразу це щось нове, щоразу відчуваю неймовірні емоції, коли мої тексти оживають на сцені.

ЯК ПРАЦЮЮТЬ ТЕКСТИ: ПОРАДИ ДЛЯ ПОЧАТКІВЦІВ

Жінка зізнається, що роботу в драматургії важко назвати прибутковою.

– Не можна сказати, що я цим прям заробляю. Прибуток, звісно, буває, проте нечасто. Наприклад, за гонорар за п’єсу «Один день» ми з донькою з’їздили до Братислави подивитися Словаччину. Я зараз сама утримую всю сім’ю: двох дітей і маму, і до кінця 2023 року працювала на трьох роботах. У мене не було вихідних, а тексти писала ночами. Це я до того, що драматургія – це не про гроші, а про можливість висловитися та залишитися у пам’яті нащадків.

Тому Олена Кудаєва охоче ділиться порадами тим, хто хоче писати, але не може на це зважитися.

– Все доволі просто – якщо ти хочеш писати, то пиши. Щоб дізнатися, чи добрі твої тексти –подавайся на всі можливі драматургічні конкурси. Такі конкурси чесні та об’єктивні, адже рідери (судді) оцінюють анонімні тексти, не знаючи авторів. Якщо твій текст потрапив до лонг-листа, то він вартий постановки, його дійсно можуть поставити. Не увійшов – не опускай рук, пиши далі.

За словами пані Олени, їй довелося торік бути рідеркою на конкурсі «Тиждень Актуальної П’єси», і вона мала за три місяці перечитати близько 60-ти текстів.

– Цей досвід допоміг мені краще зрозуміти, чим живуть сучасні драматурги. Серед тих текстів були графоманські й навіть відверто крінжові. А були дійсно хороші твори, проте їх було дуже мало…

Драматургиня впевнена, що потрібно багато читати, аби писати хороші тексти.

– За місяць я намагаюся прочитати мінімум дві книги. Як правило, одна книжка – це професійна література з психології чи психіатрії, а друга має бути якось спрямована на мій розвиток у письменницькій діяльності. Читаю багато про сценічне мистецтво, написання текстів, сценічну майстерність тощо. Для початку можу порадити «Історію на мільйон доларів» Роберта Макі, «Врятуйте кицьку! Як блискавично писати живучі тексти» Блейка Снайдера та «Як написати кіно за 21 день» Вікі Кінг.

Пані Олена зазначає, що якщо людина планує розвиватися у письменницькій діяльності, то має вміти помічати та фіксувати світ навколо себе.

– І тут важлива кожна деталь. Хочемо ми чи ні, але постійно крутимося в людських проблемах та людських типажах. Тож можна міксувати якості ваших знайомих та наділяти ними ваших персонажів. Наприклад, у свої тексти я вкладаю дуже багато власного досвіду. Адже перше, про що ми хочемо розповісти – це власна історія.

Але, визнає Олена Кудаєва, що чим далі рухаєшся, тим важче стає писати.

– Як на мене, текст має бути полісенсовим, багатошаровим, щоб кожна людина могла знайти в ньому щось своє. Головне, і я наголошую на тому, що у драматурга/драматургині має бути глибока обізнаність у темі, яку він/вона розкриває. Бо не можна просто так взяти і написати текст про Волноваху чи Маріуполь на основі публікацій з фейсбуку. Якщо ти хочеш писати про Волноваху, то маєш знайти людей, які пережили обстріли, окупацію, евакуацію, смерть близьких тощо, та провести з ними детальні інтерв’ю, дізнатися подробиці, відчути їхні історії. І тоді читач скаже: я побачив чи побачила своїх родичів, або себе, або щось знайоме. Мені здається, що коли людина читає і бачить щось про себе, то в такому випадку текст працює.