У травні в Києві презентували збірку «Єдині на відстані: історії сили та стійкості «Коаліції 1325 Донеччина». Це 23 історії жінок-лідерок, які попри війну та кілометри, що їх розділяють, залишаються разом, своєю щоденною роботою привертають увагу до проблем, з якими стикається регіон, і вірять, що свій новий досвід обов’язково використають для відновлення малої батьківщини після Перемоги.
Збірку підготувала і видала ГО Smarta завдяки підтримці уряду Канади. У збірці активістки, керівниці громадських організацій, представниці прикордонної служби, поліції та ДСНС діляться пережитим, якого нікому не бажають. Але також вони розповідають про свій досвід, що може стати в нагоді жінкам з інших країн, у яких тривають війни.
Їх усіх об’єднує Коаліція Донеччини 1325. Вона створена 2021 року як громадське об’єднання, куди увійшли представниці різних громадських організацій. У той час Донеччина вже мала окуповані і деокуповані території, найбільшу кількість переселенців і перші випадки сексуального насильства у катівнях росіян. Коаліція ставила своїм завданням допомогти реагувати на виклики війни та просувати жіноче лідерство.
Після початку повномасштабного вторгнення кількість цих викликів значно зросла. Тож ГО Smarta, яка є частиною Коаліції, зібрала історії про жінок, які об’єдналися і продовжують триматися разом.
Одна з історій – про Людмилу Гусейнову, керівницю ГО «Нумо, сестри». 2014 року вона залишилася в окупації, щоб допомагати українським військовим і дітям із сиротинця. 2019-го росіяни схопили її та утримували в полоні понад три роки. Перебуваючи в донецькій катівні «Ізоляція», вона бачила страждання ув’язнених жінок і пообіцяла їм не забути про кожну, коли вона вийде з тих стін. Людмила дотримує своєї обіцянки – вона веде потужну адвокаційну діяльність та розповідає світу про злочини росіян, необхідність покарання злочинців і повернення наших людей додому.
– Мене надихає, що мій голос почутий тими, хто зараз знаходиться окупації, адже до мене звертаються люди, які повідомляють про їхнє бажання виїхати, – каже Людмила Гусейнова. – Я щаслива, коли вдається допомогти цим людям. Я дуже рада цій збірці, яка є двомовною – українською та англійською мовами. Нещодавно я була в Чикаго, зустрічалася з українською діаспорою у музеї України. Там представлена історія України, але там не було Донеччини. Я запитала, чому так, адже саме з Донеччини почався спротив російській агресії. Ми домовилися, що я передам матеріали про наш край, і ця збірка туди поїде.
Ще одна історія у збірці – про Юлію Тимчак, керівницю громадської організації «Чарівні руни». У Званівці під Бахмутом вона з чоловіком створила у власному будинку Лемко-центр і започаткувала Лемко-фест, на який приїжджали гості не лише з усієї Донеччини, а зі Львівщини. У невеликому селі Юлія активізувала молодь – проводила майстер-класи, наукові пікніки та обрядові вертепи. Після початку повномасштабного вторгнення чоловік Юлії пішов на службу в ЗСУ, а вона з дітьми евакуювалася до Прикарпаття. На новому місці, яке історично прихистило тисячі лемків, Юлія продовжує активну громадську діяльність – збирає на потреби ЗСУ, навчає дітей, допомагає шелтерам, де живуть переселенці, волонтерить і вірить, що дім там, де вона є.
– Через війну ми змушені були залишити дім. Але ми не залишили свою справу – розвиток молоді та культурні ініціативи. Я вірю, що кожна жінка, де б вона не опинилася, може змінити своє життя та надихнути інших. Чи важко мені? Так, звичайно. Але багатьом людям зараз важко, і я докладаю усіх зусиль, щоб бути корисною на своєму місці, – каже Юлія.
– Цією збіркою ми ще раз привертаємо увагу до нашої малої батьківщини, і прагнемо, щоб Донеччина залишалася в порядку денному, – розповідає президентка ГО Smarta та голова секретаріату «Коаліції 1325 Донеччина» Лілія Кісліцина. – Де б я не була, я завжди говорю про Донеччину та її надзвичайних людей. Що допомагає не втратити фокус тим із нас, хто був змушений покинути домівки? Що надає сміливості тим, хто залишається в своїх громадах біля війни для підтримки людей? Що дає силу жінкам, які несуть службу – рятують і захищають щодня? Відповіді – в наших історіях. Бо сьогодні Донеччину єднає не географія, а спільна ідентичність, досвід і воля до відбудови.
