14 вересня греки окупованого Надазов’я – уруми та румеї – провели в Києві традиційне свято Панаїр. Розділити хліб та згадати, хто вони, зібралися понад 80 людей, відірваних від домівок і власного коріння – з Сартани, Старого Криму, Костянтинополя, Старогнатівки, Багатиря, Бугаса, Малоянісоля, Микільського, а також із Донецька та Маріуполя. Святковий освячений хліб, музика прабатьківщини – Криму, спогади про святкування панаїрів на Донеччині, розмови урумською та румейською, сльози, посмішки та обійми – усе було того дня, усього вистачало. 

Надазовські греки Донеччини – колишні кримські мешканці, виселені за наказом російської імператриці Катерини ІІ. З кінця XVIII сторіччя вони компактно проживають на північному узбережжі Азовського моря поблизу Маріуполя та в Маріуполі. Рідними мовами надзовських греків є румейська (грецького походження) і урумська (тюркського походження), які перебувають під загрозою зникнення.

РОСІЯ: ЗНИЩИТИ ГРЕКІВ І ПАНАЇР

Слово «панаїр» має давньогрецьке походження (πανηγύρι) і складається з основ слів παν (всі) та αγορά (зібрання). Історія надазовсько-грецької традиції Панаїру сягає корінням у дохристиянські часи. Панаїри проводили щороку, кожне село – у свою дату, на честь свого святого покровителя.

Раніше на спільному зібранні приносили жертву богам та влаштовували спортивні змагання й спільну трапезу, розповідає один з ініціаторів відродження свята у Києві – румейський поет та мовний активіст, член правління громадської організації «Надазовські греки: уруми і румеї» Микола Ахбаш.

– Цикл Панаїру переривався тричі. Вперше – наприкінці XVIII століття, коли російська імперія, фактично окупувавши Кримське ханство, здійснила насильницьке переселення наших предків з Криму до Надазов’я. Панаїр відродили засновники наших родів. Вдруге Панаїр був перерваний в середині XX століття, коли радянська влада намагалася знищити наш народ, фактично запровадивши заборону грецької культури. Панаїр відродили наші діди і батьки. Втретє Панаїр не відбувся 2022 року. І причиною знову стали імперські амбіції росії. Тепер уже наше покоління опинилося на межі втрати своєї культури, а разом з нею – і самих себе.

Щоб долучитися до збереження рідних мов надазовських греків, пан Микола уклав віршовану абетку румейської мови, також перекладає вірші українських класиків, веде сторінку у соцмережах, популяризуючи автентичні традиції свого народу. А ще разом з іншими переселенцями з Донеччини створив 2022 року волонтерську спільноту «Надазовські.Свої», яка за два роки виросла в офіційно зареєстровану громадську організацію.

Святкування Панаїру ГО «Надазовські греки: уруми і румеї» відновила минулого року в Києві. Тоді на нього зібралися близько 50 людей, а цьогоріч було вже понад 80, віком від 4 місяців до 82 років. Святкували на території кафе подружжя з Бугаса, Дмитра та Катерини Ялбуганів.

Панаїр-2024 провели за традиціями села Багатир. Святкували, звісно, без жертвоприношень, але із традиційними стравами і танцями.

СВОЄ СИЛУ ДАЄ

Скуштувати бузу – слабоалкогольний напій із пшона, а також чебуреки, шурпу, кубіте (пиріг із м’ясом та гарбузом), фулто (традиційну випічку з медом) приїхала Аліса Клафас. Вона родом із Сартани, навчалася в Донецькому національному медичному університеті, а зараз живе Білій Церкві й працює в лікарні. Вдома, в Сартані, батьки завжди розповідали про свій родовід та традиції предків.

– Батько дослідив історію нашого роду й розкопав, що мій прапрадід Стріон десятирічним хлопчиком потрапив на Донеччину під час депортації греків з Криму в 1780-х роках. Уся його родина загинула тоді, а він вижив, – розповідає Аліса. – Також ми знаємо, що багато наших предків загинули у роки Другої світової війни. Батько по крихтах збирав цю інформацію, ми зберігаємо її переважно в усних переказах. Сьогодні я дуже задоволена – поки моє селище в окупації, я наче побувала вдома, серед однодумців.

Пішою дорогою з Криму до Надазов’я йшли кілька століть тому й четверо дітей-підлітків (Лефтер, Анастасія, Тодор, Софія) – предки голови правління ГО «Надазовські греки: уруми і румеї» Ольги Цуприкової. Вони теж дивом вижили, виросли, створили свої родини і так заснували одну з гілок її роду.

– Росія насильно втрутилася у життя християнського населення Криму і фактично вигнала греків з власних домівок. Це був перший випадок, коли під приводом «захисту християн» російська імперія втрутилася у справи іншої держави. Цей злочин згодом знайшов відображення у сумних піснях надазовських греків. Сьогодні росія знову окупувала наші міста та села, руйнуючи те, що люди будували поколіннями. Цього тижня я дізналася про своїх предків за лінією тата, які були серед засновників села Костянтинополя у 1779 році. Я щаслива, бо тепер знаю свій родовід до другої половини XVIII сторіччя.

Ольга сама з Донецька, який залишила 15 років тому заради навчання в Києві. Але після здобуття вже другої вищої освіти та роботи за кордоном вона 2020 року повернулася жити та працювати до Маріуполя, де пахло морем, в обличчя дув степовий вітер, а в навколишніх селах з грецькими назвами святкували панаїри.

– Мені надзвичайно тепло від того, що сьогодні прийшло стільки людей, – каже Ольга Цуприкова. – Я відчуваю цю єдність, розумію, що в ці складні часи людям не байдуже, вони гуртуються і хочуть, аби про їхню культуру говорили. Адже надазовські греки є частиною української культури, яку росія намагалася знищити впродовж різних століть. Зараз, коли вже більше десяти років триває війна, ми наче біжимо марафон, але не знаємо, скільки він триватиме, тож маємо шукати джерела сили. Для мене одне з таких джерел – у моєму корінні. Силу дає, власне, своє – унікальна культура та традиції, які для мене означають важливий зв’язок з моєю рідною Донеччиною.

Згадати своє коріння прийшла Оксана Павленко з села Богатиря. В її селі до 1930-х років Панаїр відзначали як релігійне свято, але радянська влада знищила церкву. Подальше святкування більше нагадувало вже День села – коли на місцевому стадіоні люди збиралися подивитися на спортивні змагання, скуштувати смаколики, побачити рідних та друзів. За структурою усе нагадувало тисячолітню традицію – призом у боротьбі на поясах (куреш) був баранчик, традиційні страви до святкового столу готували красиво вдягнені люди у національних костюмах.

– Росія завжди намагалася знищити нашу культуру і традиції. За що греків розстрілювали? Просто за те, що були греками. 1937 року мого прадіда назвали ворогом народу, і у селі ніхто не хотів спілкуватися з дідом. В родині не прийнято було говорити про це, згодом я знайшла цю інформацію у списках НКВС. Хоча ми знали, що ми греки, у школі майже усі мали грецьке коріння. Я задоволена, що ми сьогодні відроджуємо наші традиції і дуже хочу, аби ми зберегли свою культуру.

Микола Ахбаш каже, що інколи їздить з колегами-поліцейськими близько до лінії фронту і завжди зупиняється у місцевому придорожньому кафе поїсти грецьких чебуреків. Він пообіцяв, що обов’язково розповість про Панаїр у Києві та передасть привіт усім, хто залишається берегти рідну землю вдома.