Ми готуємось відбудовувати українські міста після Перемоги, тож продовжуємо розповідати про практики повоєнного відновлення інших міст світу. Різні підходи до відновлення міського простору після руйнувань найбільш наочно представлені на прикладі Берліну, який, як відомо, після поразки гітлерівців був поділений на чотири зони окупації. І якщо американці з британцями та французами практично не залишили тут своїх маркерів, то радянське завзяття із забудови Східного Берліну спричинило такі сумні наслідки, що «ремонт» столиці ФРН ще й досі остаточно не завершений.
Хто сіє вітер, той пожне бурю – ця фраза з Біблії якнайкраще відображає історію Берліну середини ХХ століття. На початку Другої світової місто було європейським мегаполісом із населенням у 4,5 млн людей. У 1945-му після килимових бомбардувань та штурмів союзників столиця Німеччини лежала у руїнах, а її населення скоротилось більше ніж удвічі.
ЧАС НУЛЬ
Були пошкоджені всі будівлі Берліна. Місто втратило близько 300 тисяч будинків. Із 234 лікарень вціліло 29 – переважно на периферії, де руйнувань було менше. У центральних районах Мітте та Кройцберзі було знищено до 90% забудови.
Німці називали тишу, яка настала після битви за Берлін, «StundeNull» («Час нуль») – моментом «абсолютного розриву з минулим і радикально нового початку».
Це і був початок. Союзники повернули мирне життя у місто, але його принаймні треба було звільнити від трупів, цегли та купи згорілого заліза. Переживши шок від поразки у війні, містяни поводилися пригнічено, але дисципліновано. Василь Гроссман описував це так: «Руїни, які прибирають і змітають… як нібито вони були кімнатами в приміщенні».
Звісно, що столиця світового зла, яким тоді вважали Берлін, мала суттєвий дисбаланс у чоловічому населенні працездатного віку, які або загинули на фронтах, або стали військовополоненими. Тож головний тягар із прибирання міста ліг саме на жіночі плечі. Німці й для цього придумали спеціальний термін: «Trümmerfrauen» – «Жінки руїн».
БЕРЛІНСЬКА СТІНА ПЕРЕТВОРИЛА ВІДБУДОВУ НА ЗМАГАННЯ
Перемігши на виборах 1946 року, соціал-демократи почали розробляти плани відновлення Берліна. Німеччину включили до Плану Маршалла – програми відбудови післявоєнної Європи. Грошова реформа замінила знецінену рейхсмарку на марку ФРН, для розвитку економіки було зменшено податкове навантаження. Жителі Берліну вже сподівалися на певний добробут, аж коли СРСР розпочав блокаду західної частини міста, фактично розділивши його на два блоки.
Дехто помилково вважає, що Берлінську стіну звели вже наприкінці 1940-х. Насправді мур збудували 1961 року, але до 1949-го дійсно оформилися два майже окремих міста – Східний (виконував роль столиці так званої НДР) та Західний Берлін. Останній, по суті, перетворився на острів посеред радянської окупаційної зони. Натомість столицею західної Німеччини (ФРН) тимчасово став невеличкий Бонн.
Попри боротьбу ідеологій архітектори та містобудівники різних зон окупації ще певний час продовжували діалог – адже будувати треба було швидко й багато, щоб забезпечити потребу в житлі. У 50-х роках в обох частинах Берліна з’явилися схожі за типом будівлі, позаяк був створений план, за яким у майбутньому вулиці мали б поєднатися і створити єдиний архітектурний ландшафт.
Певний час алею Сталіна на Сході і район Ганзафіртель на Заході могли відвідувати усі жителі міста. З побудовою Берлінської стіни це стало вже неможливим. Відтоді як прийшло розуміння, що ніякого об’єднання не буде, естетика відбудови різних районів Берліну остаточно стала залежати від ідеологій.
У Східному Берліні запанувала звична для усього соціалістичного простору монументальна архітектура – з поправкою та те, що німецька педантичність перетворила радянський стиль масового будівництва на кращу версію себе.
Якщо за часів Сталіна радянська влада ще зберігала вціліле старе житло та відновлювала будинки ХІХ століття (втім, розчищаючи площі для парадів, зруйнувала Берлінський палац), то надалі узгоджена у Москві архітектурна «Доктрина національних традицій» все більше зводилася до зведення партійних будівель і широких майданів.
Коли ж Хрущов розпочав боротьбу з «архітектурними надмірностями», відновлення Східного Берліну звелося до зведення виключно функціональних будівель. Ні, «хрущовок» тут не було, одразу з’явилися багатоповерхівки. У 70-роках радянська влада штампувала однотипні панельки цілими мікрорайонами аж до самого кінця існування НДР.
Архітектори Західного Берліну прагнули повністю порвати з монументалізмом як з символом нацизму. Тому у забудові цієї частини міста – особливо періоду 1960-х – багато деталей та мозаїк. Споруди були більш людяними, ніж на Сході, орієнтованими на сонце, з балконами. У місті зводили сучасні офісні приміщення, магазини, кінотеатри. Старі будівлі в центрі влада почала зносити, переселяючи мешканців у нове житло на околицях.
Хто читав попередні статті про відновлення Хіросіми та міста басків Герніки у Іспанії, той помітив, що економічне зростання є необхідною умовою для швидкої відбудови. Тож коли сталося Німецьке економічне диво, захід охоче демонстрував його прояви. Доходи жителів Західного Берліна були вищими, умови життя – кращими, і хоча деякі частини міста переживали занепад, але в цілому справи йшли набагато ліпше, ніж у Східному Берліні.
ЗЕЛЕНИЙ АРХІПЕЛАГ
Хто бував у Берліні, той напевне оцінив чудовий підхід: парки наче перетікають один в одний, а в них, ніби острови посеред зеленого моря, розташовані міські простори. Ідея поліцентричного міста, яка дозволила подолати фрагментарність повоєнного міста, була втілена у маніфесті Освальда Унгерса 1977 року «Берлін: зелений архіпелаг».
Вона ж стала у нагоді, коли 1989 року впав Берлінський мур, і об’єднаний Берлін у жовтні 1990-го знову став німецькою столицею. Треба було поєднати в єдиний простір два практично різних міста, які понад сорок років розвивалися на різних ідеологічних та естетичних засадах.
У цей період застосовують підхід «критичної реконструкції» з чіткою регламентацією будівництва, переважно до висотності та вимог до фасадного оздоблення: площа скляних фасадів не має перевищувати 50% їхньої поверхні, в облицюванні слід застосовувати натуральні матеріали, матові поверхні природних теплих світлих тонів. Це наближало новобудови до історичного середовища.
Багато будівель НДР були зруйновані, бо люди ненавиділи радянський стиль. Але на деякі східні райони і зараз боляче дивитися попри усі спроби їх «прикрасити». Тому досі Берлін виглядає вельми строкато з одного боку і помпезно – з іншого боку. Місцями реставрація триває досі.
У переліку матеріального спадку пам’яті берлінців – прозорий скляний купол німецького Рейхстагу, спроєктований 1999 року архітектором Норманом Фостером, який таким чином хотів показати, що світло завжди перемагає темряву. Купол парламенту разом із історичною пам’яткою – Бранденбурзькими воротами, на відновлення якої пішло понад 10 повоєнних років, стали символами оновленої Німеччини та єдності Берліну.
