Після невеликої перерви продовжуємо цикл публікацій про відбудову знищених війною міст. Адже попри те, що наша війна триває, Україна вже має думати про відновлення, досліджуючи досвід країн, які вже пройшли цей шлях. Історія доводить, що прискіпливе планування дає можливість докладніше продумати, що в певному місті нам не подобалося і яким воно має бути, щоб стати кращим. Це зокрема підтверджує приклад Ковентрі, повоєнна відбудова якого відбувалася за планами ще довоєнного часу.
COVENTRIEREN – ПЕРШІ КИЛИМОВІ БОМБАРДУВАННЯ В ІСТОРІЇ
Провінційне британське місто Ковентрі на 250 тисяч жителів під час Другої світової війни було віддаленим від театру бойових дій. Проте німецький генштаб саме його призначив другою за важливістю законною військовою ціллю після Лондону. Справа в тому, що Ковентрі був столицею автомобільної, авіаційної та військової промисловості, яка виробляла техніку, боєприпаси та амуніцію.
Усього німці бомбили Ковентрі 41 раз. Лише за одну ніч 14 листопада 1940 року близько 400 літаків, які безперервно скидали бомби протягом 11 годин, повністю зруйнували понад 4300 будинків, пошкоджень зазнали ще дві третини міських споруд. Останнє бомбардування відбулося у серпні 1942 року, загальна кількість жертв на той час сягнула майже 1300 людей.
Німецькі пілоти ввели тоді термін «ковентрійські нальоти» (згодом американці назвуть такі тотальні бомбардування «килимовими»). Вони практикували Coventrieren переважно вночі, вважаючи, що переваги такого полювання компенсують невисоку точність нічних бомбометань. Проте саме через це вивести з ладу військову промисловість Британії німцям не вдалося.
Зокрема в Ковентрі більшу частину військового виробництва перемістили до так званих «тіньових фабрики» на околицях, які вночі були невидимими для ворожої авіації. Тож поки заводи у центрі міста лежали в руїнах, решта продовжували поставляти фронту нову зброю, літаки та автомобілі.
Робітники відпрацьовували зміну у цехах, а потім розбирали завали та ходили на служби до собору Святого Михаїла (храм був практично зруйнований, але служби відбувалися). Вони з ентузіазмом сподівалися на скорішу перемогу і сприятливий економічний прогноз – адже післявоєнній Європі будуть гостро потрібні нові автомобілі, автобуси, літаки.
Так зрештою і сталося. Заводи, які не припиняли роботу навіть у найважчі дні війни, після її завершення почали швидко розширюватися. Попит на робочі руки залучив тисячі мігрантів на підприємства і будівництва. А участь у повоєнному відновленні Ковентрі стала викликом для всього світу.
БРУТАЛІЗМ ПРОТИ ВІКТОРІАНСТВА
Як і перед іншими зруйнованими містами, перед Ковентрі постала дилема – перепланувати місто через модерне розуміння простору чи відновити його історичний вигляд. На загал був представлений план молодого архітектора Дональда Гібсона, який працював над концепцією розвитку Ковентрі ще до війни (не припускаючи, що за кілька років Люфтваффе надасть йому майже чисте полотно).
Публіка роздивилася візуальний план модерністської реконструкції – і взагалі не впізнала старого доброго Ковентрі. Автор безжалісно відкинув усі старі архітектурні форми з руйнуванням навіть вцілілих фрагментів історичного ареалу. Ідеї Гібсона схвалили його колеги-архітектори («Не може бути й мови про повернення в часи тісних будинків і кривих вулиць»), проте мешканці міста були обурені.
Тоді міська рада оголосила, що простором для втілення новаторських ідей стане передмістя, а для центру архітектори знайдуть прийнятний компроміс. Символом компромісу стала реконструкція кафедрального собору Святого Михаїла XIV століття. Від готичної споруди залишилися лише шпиль і зовнішня стіна, тож їх зміцнили та зберегли як меморіальний комплекс – 87-метровий шпиль і досі залишається найвищою домінантою Ковентрі. Внутрішній простір собору перетворили на сад просто неба, а впритул 1962 року було зведено новий собор у модерністському стилі.
Візитівка міста – Площа Бродгейт, яка до війни стояла на затісному перехресті, з усіх боків підперта хаотичною забудовою – стала ще одним прикладом вдалої реконструкції. Її перетворили на парк, де встановили статую леді Годіви – покровительки Ковентрі (за легендою, вона оголеною проїхала містом, аби її чоловік-граф зменшив податки), а готелі й торгівельні центри довкола спроєктували у модерністському стилі.
Рішення перетворити центр на пішохідну зону взагалі було революційним. Ковентрі став першим у Європі містом, яке мало повністю пішохідний центр із зеленими зонами та торговими пасажами, які не уступали Лондону. Незабаром реалізували й ідею Гібсона щодо спорудження довкола центру магістралі із кільцевими розв’язками та радіальними дорогами до передмість. З дотриманням модерністського архітектурного плану були зведені й нові житлові райони.
У 1960-х Ковентрі отримало славу столиці нової архітектури – бруталізму. То був запит на справедливість, відлиту в бетоні. Архітектори прагнули максимально відійти від вікторіанських традицій і буржуазного декадансу, щоб втілити «нову чесність»: бетон не ховається за оздобленням, а виглядає саме тим, чим є. Так чесний роботяга не намагається видаватися аристократом, натягнувши чужий смокінг. Як бачимо, на реконструкцію неабияк вплинули соціал-демократичні цінності.
Бетонні багатоповерхівки, які будувалися з акцентом на наявність у місті робочого класу, були доречні тим, що забезпечували житлом тисячі людей, які їхали до автомобільної столиці Британії. До того ж, вони пропонували новий рівень побутових стандартів: централізоване опалення, гаряча вода, окремі ванні кімнати та кухні.
МІСТО МАЙБУТНЬОГО, СПРОЕКТОВАНЕ У МИНУЛОМУ
Бурхливий розвиток міста продовжувався до світової економічної кризи 1970-80-х. Промислова депресія, що майже знищила Детройт, так само сильно вдарила й по автомобілебудуванню Ковентрі. Зазнав удару й добробут містян, адже показник безробіття тут був рекордним у Британії.
Шоковий ефект від «тетчеризації» економіки розхитав світогляд британської провінції. І потьмянілі бетонні будівлі лише посилювали негативне психологічне тло – така архітектура вже не тішила, вона гнітила. Тим більше, вихід на перший план сфери послуг (як головного чинника економічного зростання замість занедбаної промисловості) вимагав іншого підходу до проєктування міського простору. Тож розпочалося переосмислення модернізму, яке призвело до ностальгії за вікторіанськими часами, коли письменники епохи романтизму називали Ковентрі одним із найкрасивіших міст Англії.
Із кожним роком усе голосніше лунало бажання позбутися сірих брутальних монстрів. Не менше десяти знакових споруд 1950-60-х знесли під оплески – попри те, що найбільш упізнаванні бруталістські будівлі були внесені до переліку національної спадщини English Heritage з визнанням їх «невід’ємною частиною повоєнної архітектурної історії Великої Британії».
Ковентрі почали називати «хворим “містом майбутнього” 1960-х». Архітектори звинувачували попередників у зруйнуванні історичної схеми вулиць, погано продуманому плануванні, блокуванні видів багатоповерхівками. План ревіталізації центру Ковентрі 2017 року від архітектурного бюро Chapman Taylor передбачав радикальну зачистку від елементів повоєнної архітектури та покращення фасадів. Візуалізації демонстрували наповнений сонячним світлом центр сучасного міста (втім, на думку критиків, позбавлений самобутності).
Однак, коли Ковентрі оголосили культурною столицею Великої Британії на 2021 рік, саме архітектура бруталізму стала стрижнем концепції розвитку міста. Це пояснюється поверненням світової моди на бетон, який довів свою максимальну безпечність при забудовах – на противагу іншим матеріалам, які виявилися надто горючими. Світовий тренд із реабілітації бетону дещо примирив «вікторіанців» із реальністю.
Проте прийнята тоді трирічна програма ревіталізації досі не здійснюється – створений для цього Громадський культурний фонд Ковентрі втратив довіру інвесторів через неефективне використання коштів. А отже, дискусії щодо того, куди місту рухатися в архітектурному плануванні, не вщухають і досі.
Втім, спроби примирити минуле і майбутнє вже відбуваються – силами культури та мистецтва. Більшість арт-проєктів останніх років у Ковентрі тісно пов’язана з повоєнними архітектурними пам’ятками. Неочікувані ефекти від застосування світла, кольору чи скла надають новий зміст будівлям, які місцеві мешканці звикли бачити нецікавими. І це може стати напрямком розвитку для міста, яке більше не хоче ображатися на своє минуле.
Сьогодні в Ковентрі проживає понад 300 тисяч людей. Окрім розвиненого авто-, авіа-, двигуно- і верстатобудування місто пишається електротехнічною і радіоелектронною промисловістю, а також виробництвом алюмінію, бронзи і штучного шовку. У ньому працюють Ковентрійський університет та технічний коледж, також існує футбольний клуб. А ще там приймають українців та допомагають їм із розміщенням.
