Священики ПЦУ з Донеччини створили гуманітарний хаб для переселенців та військових у Дніпрі. Вони і священнослужителі, і переселенці, і капелани, і волонтери, які власноруч розвантажують фури з гуманітаркою.
У Маріуполі митрополит Донецький і Маріупольський Сергій (Горобцов) і отець Роман (Перетятько) опікувалися легендарним храмом Святителя Петра Могили – єдиним у світі храмом, повністю оздобленим петриківським розписом. Створили там культурний центр, музей, годували нужденних, готувалися розбудовувати собор. Своє служіння у Дніпрі вони розпочали з організації волонтерського вулика «Доброго ранку, ми з Маріуполя».
ВУЛИК ГУДИТЬ ПО ПОВНІЙ
В ніч на 25 лютого отець Роман вивіз до Дніпра родину – дружину з дітьми, маму, сестру. Повернутися до Маріуполя вже не зміг – не пустили наші військові. Це було складно прийняти, бо на той час священик був чинним капеланом прикордонного загону. Також на допомогу кликали з військового шпиталю, де потребували підтримки поранені.
– Потім мою частину розформували, бо багато прикордонників загинули. Мене кликали до нового підрозділу, але я зрозумів, що на своєму місці принесу набагато більше користі. Бо можу організувати допомогу тисячам людей, – каже священик.
До слова, будівля маріупольського храму-музею під час оборони міста вціліла, хоч і побита уламками та позбавлена вікон. Один снаряд потрапив під сходи, але не розірвався, інший зруйнував вівтарну частину церкви. Все, що було у храмі, окупанти геть розмародерили.
– Розікрали все – експонати нашого музею, ікони, книжки, розграбували благодійну їдальню. Російські попи винесли навіть бандури, які там були. Навряд чи будуть грати… Може, зроблять собі балалайки. Кажуть, була якась комісія РПЦ, вирішували – або знести храм, або переробити під свої канони. Сподіваюся, цього не станеться. Але, знаєте, храм завжди можна відбудувати, а людей не повернеш. У районі навколо храму загинуло дуже багато маріупольців…
Вже 3 березня отець Роман видавав у Дніпрі першу допомогу. Це були речі для військових, придбані коштом друзів та знайомих, котрі відгукнулися на його пост у фейсбуці. А згодом робота закипіла у невеличкому приміщенні, знайденому для потреб гуманітарного штабу. Перші два буси з продуктами та іншою гуманітаркою надіслали друзі з Польщі.
Спочатку у соцмережах писали, що у вулику «Доброго ранку, ми з Маріуполя» допомогу отримують тільки маріупольці. Але за пару тижнів стало зрозуміло – підтримка потрібна усім, хто евакуювався з гарячих точок. Відтоді нужденних приймають просто за довідкою переселенця від 2022 року.
Цього місяця переселенцям видають продуктові набори на 12,5 кілограмів. Спеціально для хабу їх закуповує німецька волонтерська організація Johanniter International Assistance.
Щодня по буднях тут волонтерять до 30 добровольців – здебільшого маріупольці.
– Вражає, що наші волонтери понад рік присвячують себе допомозі іншим. Шестеро з них реєструють людей – ми напрацювали велику базу, куди занесені понад 300 тисяч ВПО, яким ми вже надали допомогу. Інші пакують продукти для наборів: щодня нам треба сформувати 200-300 пакунків. Коли приходить гуманітарка – ми її розвантажуємо. Коли хтось приїздить по допомогу – навантажуємо. Волонтери возять продукти до прифронтових громад, де небезпечно і не працюють магазини. А ще надаємо військовим те, що їм потрібно – спальники, намети, сокири, ножі, медицину… Наш вулик гудить по повній!
ІЗ КРАПЕЛЬ СТВОРЮЄТЬСЯ МОРЕ
Кошти, з яких закуповується допомога цивільним і військовим, складаються не лише з пожертв благодійних фондів і заможних меценатів. Отець Роман каже і про внески власне переселенців.
– Я завжди згадую, як моя знайома, яка у Маріуполі втратила все, щойно вибралася з міста, одразу зателефонувала і сказала, що готова нам допомагати. Так із крапель створюється море.
У хабі працюють психолог, лікар та юрист, які безоплатно надають людям консультації. Ці послуги користуються попитом: більшість переселенців потребують спілкування, фахових порад та підтримки.
– Люди, які до нас звертаються, сильно травмовані – хтось фізично, хтось психологічно. Пам’ятаю, був випадок: пролетів наш винищувач, і люди у черзі за гуманітарною допомогоюпросто попадали на землю в істериці. Бо у Маріуполі після цього звуку скидали авіабомби… – розповідає отець Роман.
– Ми стали сім’єю, я не уявляю свого життя без «гуманітарних» жартів, щоденної кави перед роботою та розмов про «після Перемоги», без біженців та нашої волонтерської рутини. Ми тут і зараз, щоб наблизити «після», – вважає Марина Перетятько, сестра отця Романа. Вони обидва є членами члени правління ГО «Елеос Донецьк» – регіональної частини великої всеукраїнської організації при ПЦУ, яка реалізує саме напрямок волонтерства.
Деякі меценати, з якими хаб напрацював плідні зв’язки, теж представляють ПЦУ за кордоном. Системну допомогу надає предстоятель Православної церкви України митрополит Єпіфаній. А головний священнослужитель ПЦУ на Донеччині Владика Сергій особисто закуповує і передає підрозділам ЗСУ продукти, бронежилети, техніку.
Наближаючи Перемогу, священики з Донеччини вже готуються розбудовувати регіон після визволення. Як каже отець Роман, переселенці мають різні настрої, проте повернутися до Маріуполя хочуть майже усі:
– Сподіваюся, люди, байдужі до міста, не повернуться. А ті прихильники «руського міра», які зараз там радіють окупантам, з ними ж і втечуть. І для Маріуполя почнуться зовсім інші часи – коли долю міста будуть вирішувати люди, які його люблять та відчувають його історію. Ми почнемо його відбудовувати, щоб відновити й себе – бо фізична праця то є кращий лікар.
За словами владики Сергія, практично всі служителі Донецької єпархії ПЦУ (священики, капелани, голови парафіяльних рад) повернуться до деокупованих міст і селищ.
– У нас є чітке бачення, що і як ми маємо робити. Ми будемо повертатися не з порожними руками. Наш хаб разом із діючими гуманітарними проєктами переїде до Маріуполя, частина – до Донецька. Ми продовжимо роздавати благодійну допомогу всім нужденним, насамперед сім’ям, які повернуться з евакуації – продукти, медикаменти, засоби гігієни, одяг тощо. Також будуть залучені психологи, медики, юристи та працівники соціального служіння ПЦУ. Паралельно ми зможемо завозити будівельні матеріали та житлові вагончики для тимчасового прихистку родин, чиї домівки були знищені внаслідок війни. Все це відбуватиметься на територіях наших парафій, це реально буде зробити.
Владика Сергій (ГОРОБЦОВ), митрополит Донецький і Маріупольський:
– Дуже багато родин втратили своє житло, але не втратили найцінніше – життя. Бо будинок можна відновити, а життя – ні. І якщо Господь нас всіх врятував від загибелі, то врятував для чогось. Може, повернення та відродження Донеччини – це і є справжня місія, яку ми повинні виконати в цьому світі.
Я постійно спілкуюся з переселенцями. 99% мріють про повернення до рідної оселі. Щойно пролунає перший дзвоник щодо деокупаціі – переважна частина переселенців почне повертатися до дому. Звісно, багато хто з нас будуть дуже шокованими від побаченого. Тому Церква намагається підготувати людей до ймовірних іспитів долі.
Я знаю одне. Якщо ми, священики та архієреї, першими повернемося до рідного краю, за нами поїдуть і ті, кому ми допомагали вижити увесь цей час в евакуації. Буде складно. Але ми будемо вдома. Господь нас ніколи не залишить.