Муніципальна капеланка Валентина Кудряшова живе у прифронтовій Антонівці, розташованій між Мар’їнкою та Вугледаром. На початку повномасштабної війни вона ненадовго виїздила до Німеччини, але згодом повернулася і відтоді допомагає людям у селах Мар’їнської громади.

Валентина Кудряшова родом з Красногорівки. Понад 18 років тому разом з чоловіком, який був пастором однієї з протестантських церков, вона переїхала до невеликої Антонівки. Тут подружжя й зустріло війну 2014 року. Возили під обстрілами гуманітарну допомогу, підтримували односельців. Через стрес та переживання чоловік тяжко захворів та 2018 року помер. Валентина замінила його і стала пастором церкви – проводила служіння та недільну школу для хлопців та дівчат з Антонівки і сусідньої Катеринівки. У січні 2022 року вона закінчила курси муніципальних капеланів та отримала відповідне посвідчення.

– Такі капелани потрібні у невеликих селах, де проживають переважно  літні люди, яким складно самостійно поїхати до відділення пенсійного фонду, районної адміністрації чи управління соцзахисту. Саме для супроводу та допомоги в оформленні документів для пенсій чи виплат потрібен муніципальний капелан, – пояснює Валентина.

У НІМЕЧЧИНІ ВИТРИМАЛА ВСЬОГО П’ЯТЬ ДНІВ

– З початком вторгнення ми не знали, як стрімко розгортатимуться військові дії і найбільш за все боялися саме окупації. Дуже добре пам’ятаю, які під час окупації Слов’янська влітку 2014 року росіяни закатували чотирьох пасторів. Зі мною були не лише діти, а й онуки, через це й прийняли складне вирішення поїхати з Антонівки.

Діти з онуками зупинилися у Львові, а Валентина поїхала до Німеччині, де її дуже тепло зустріли та надали прихисток. Проте у Німеччині вона прожила лише п’ять днів. Жінці складно було полишати своїх односельців без допомоги та підтримки, до того ж маленькі відвідувачі недільної школи у повідомленнях запитували, коли можна буде прийти на заняття. Саме це спонукало Валентину повернутися в Україну. Спочатку вона кілька місяців жила у Знам’янці, потім перебралася до Покровська і кожні вихідні їздила до Антонівки.

Щоразу жінка привозила з собою хліб, памперси, теплі речі – село обстрілювали, магазини і аптеки не працювали. Гуманітарну допомогу для людей похилого віку передавали волонтери та американська місія, з якою капеланка співпрацювала ще до війни.

До сусідніх з Антонівкою сіл – Катеринівки, Єлизаветівки та Іллінки – пішки під обстрілами вже не походиш, тож Валентина дістається велосипедом. Сумки з гуманітаркою чіпляє на кермо або багажник. Переймається, що невдовзі задощить, пересуватися розмитими сільськими дорогами буде складно. Тому жінка мріє отримати водійські права та назбирати коштів на уживану автівку.

ЕВАКУАЦІЯ З «ГАРЯЧИХ ТОЧОК»

Валентина Кудряшова має ще й неабиякий досвід з евакуації людей – більше двох місяців поспіль вона разом із капеланською командою їздила до Авдіївки, Ямполю, Сіверська, Вугледара, Красногорівки, Мар’їнки, Павлівки. Туди капелани везли хліб, їжу, воду, а звідти вивозили маломобільних, самотніх людей похилого віку – спочатку до Покровська, а потім на спеціально обладнаних авто та автобусах інші волонтери евакуювали їх до більш безпечних областей України.

– Одна літня жінка довго не хотіла залишати власну домівку, допоки через стрес та постійне переховування у підвалі у неї не відмовили ноги. Нам довелося спускати її з п’ятого поверху, де була її квартира, на ковдрі. Всю дорогу до лікарні вона через шок та хворобу кричала. У лікарні її погодилися приймати не одразу, довелося переконувати лікарів, – пригадує капеланка.

УЛАМОК ВІД НАБОЮ ЗАПЛУТАВСЯ У ВОЛОССІ

У березні цього року, попри обстріли та небезпеку, Валентина остаточно повернулася до свого будинку в Антонівці. Жінка зізнається, що їхати їй немає куди та й покидати своїх односельців вона не хоче. Тож продовжує допомагати та проводить служіння у приміщенні молитовного будинку, де вікна забили OSB-плитами й заклали мішком з піском.

На початку червня на подвір’я Валентини «прилетіло», жінка дивом залишилася жива. Вона вийшла надвір, побачила, як через її будинок летять снаряди на сусідню Катеринівку, трохи відійшла – і в місце, де вона щойно стояла, сталося пряме потрапляння.

– За декілька метрів від мене поруч з верандою розірвався снаряд, ще один влучив у сарай, майже зруйнована кухня. Будинок майже не постраждав, окрім веранди. Головне, що вціліли кімнати, де зберігалися гуманітарна допомога. Згодом, коли трохи оговталася, помітила, що у мене у волоссі щось заплуталося й витягнула доволі важкий уламок від набою. Він просто дивом мене не поранив.

Наразі жінка жартує, що після обстрілу буде чим топити взимку хату – від зруйнованого сараю у її дворі залишилося багато дошок.

ДРОВА, ВОДА ТА «ЛІКИ» ПРОТИ СТРАХУ

Дрова – це зараз найбільша потреба у прифронтових селах Мар’їнської громади. Ходити за хмизом до посадок небезпечно, а опалювати власні будинки чимось треба. Крім того, в Антонівці ще до повномасштабної війни були проблеми з водою. Тож наразі капеланка вже домовляється з волонтерами про підвоз питної води.

В Антонівці та найближчих селах вже не так багато людей з обмеженими можливостями або літніх важкохворих людей, але вони є. Якщо ними нема кому опікуватися, Валентина шукає в селі тих, хто б міг час від часу допомагати їм по господарству – принести води чи нарубати дров. Нещодавно через волонтерів їй вдалося дістати ходунки і візок для людей з інвалідністю.

– Коли волонтери питають, що нам потрібно, завжди кажу про памперси для дорослих. Хоч і небагато, але лежачі хворі залишаються в наших селах.

Окрім цього, мешканці прифронтових сіл потребують підтримки та заспокоєння. І це їм теж надає капеланка.

– У молитовний дім люди йдуть не лише помолитися, а й поговорити, підтримати один одного, відпочити. З ними важливо говорити, бо вони втомлені, травмовані та надломлені війною, і добре слово для них – це завжди ліки. Так вони відчувають, що про них незабули і не кинули напризволяще.