Путін викладає карту другої половини XVII століття наче козирний туз і каже, що України там немає, а отже – її не існувало в історії людства. Мабуть, щось із очима, не лише з головою. Адже Україна там є. Як є і на багатьох інших європейських мапах, навіть більш ранніх, ніж ця, авторства картографа Людовика XIV Нікола Сансона. Московіти граються у «бачу – не бачу», адже їхній історичний міф – це «приростання волостями». У цій картині світу загарбані землі мають бути такими й у ретроспективі, завжди. Невігластво російської пропаганди викриваємо за допомогою офіцера ЗСУ, фахівця Центру досліджень воєнної історії Ігора Полуектова.
Росіяни блефують навіть тоді, коли грають крапленими картами. В атласі Сансона насправді – не одна, а цілих три карти, на яких є Україна. Можна навести ще принаймні десяток історичних мап, які прямо відсилають до української козацької держави – Гетьманщини. На мапі, продемонстрованій російським диктатором, зазначено «Vkraine ou Pays des Cosaques» («Україна, або Країна козаків»), на мапі 1740 року – «Ucrania Cosaccorum» («Україна козацька»). На картах XVII століття, надрукованих в Амстердамі (відома карта Боплана) та Швеції, використовуються назви «Ukraine» і «Vkrainy».
Взагалі-то початок зміни «Русі» на «Україну» прослідковується в європейських джерелах вже з XV-XVI століть, паралельно з появою і розвитком козацького лицарства. Нова назва, започаткована літописною традицією 1187 року, на картах спочатку позначає землі Київщини та Подніпров’я. Потім вона поширюється до величеньких розмірів на мапах 1635 і 1639 років (остання вже так і називається «Українська топографічна мапа»), досягши, зрештою, звичних нам обрисів на мапах Боплана 1648-1660-х та пізніших років.
На той час у Західній Європі одна за однією виходять присвячені Україні й козакам книги (зокрема дуже популярний французький «Опис України»), проводяться численні дослідження, пишуться дисертації. Інтерес до країни та її народу стає виразно актуальним у контексті змін, що відбуваються на європейському континенті.
Першим картографічним джерелом, де використана назва «Україна», є карта Радзивілла 1613 року. Робота над нею почалася ще 1586 року, перша публікація 1603 року до наших днів, на жаль, не збереглася.
Ця карта вважається одним із найбільших досягнень науковців тієї доби, адже вона складена за результатами експедиції, яку відправив до регіону литовський князь Миколай Криштоф Радзивілл. У її розробці брали участь князь Костянтин-Василь Острозький, математик Якуб Босґрейв та низка вчених Острозької школи, яка тоді могла похвалитись цілою плеядою геніїв.
За картою Радзивілла з топонімом «Україна» з’являються подібні. Справжньою сенсацією стала нещодавня знахідка в шведських архівах невідомої досі рукописної мап з підписом «Vkrainy Część», яка описує Київщину (Kiiow), Поділля (Podolie) та Волинь (Wolyn). Ця дорожня мапа існує лише в одному екземплярі і містить опис Києва, в якому привертає увагу те, що автор пише з маленької літери слово «miasto» щодо Кракова (при тому, що він був столицею Речі Посполитої майже до кінця XVI століття), але обидва рази вживає «Miasto Kiiow» – з великої літери. Це не випадково. Хоча нам і здається, ніби Київ був тоді забутим і занедбаним у порівнянні із розвинутими польськими містами, але, як бачимо, в уявленнях тих років це було зовсім не так.
До слова, у шведських архівах нещодавно знайдено ще один документ – «Реляцію про Київ», що теж описує Київ як столицю України. Це, можливо, один з найперших документів, який розкриває хижацькі плани сусідів щодо нашої країни: «Мосх (так називали московитів – ред.) претендує на столицю України місто Київ та намагається відокремити його від України не по праву… Хмельницький, Гетьман Козаків, себто Війська Запорозького, започаткованою спілкою з Кримом та моцним сполученням зброї звільнив від Ярма Польського Рабства не лише Київ, частку України, а й цілу Україну по обох сторонах Дніпра як старожитню спадщину Козаків… Мосхи безрозсудно, чи радше лукаво змагають відділити від України Київ, який завжди був невіддільним. Україна включає в себе також решту Князівств, зокрема Чернігівське та Сіверське, і стосовно них Мосх не має ніякого законного володіння, оскільки ніколи не мав їх у своєму володінні».
І хоча карти не завжди дають розуміння статусу земель, всі сумніви щодо державності України розвіює, наприклад, газета The London Gazette. У номері від 25-28 грудня 1671 року (так, 1671 року!) Україна названа саме «Country», тобто країною.
Облудно стверджувати, що Україну створив Ленін (або австрійський генштаб тощо), можуть тільки люди, які свідомо нехтують європейськими джерелами, здатними легко спростувати імперський міф. Ось справжній козир – плакат 1918 року, надрукований у Бухаресті. Для західної аудиторії англійською та французькою він розповідає про Україну, її історію, мову, економіку. І зокрема – про внесок українців до економіки російської імперії. 67% зернових (а пшениці – найбільше у світі), 98% антрациту, 74% сталі, 71% вугілля – хіба незрозуміло, чому окупанти досі відчувають фантомний біль від втрати загарбованої колись України та спростовують сам факт існування успішнішого за себе хазяйновитого народу?
Іван БІЛОПАЛОВ