Зміни до Кримінального кодексу, які передбачають відповідальність за колабораціонізм, були внесені в березні 2022 року – фактично через тиждень після початку широкомасштабної війни. Покарання стало неминучим за різні форми співпраці з окупантами – від публічної підтримки до отримання керівних посад чи господарської діяльності на користь ворогів. Але одностайності щодо суворості такого покарання в суспільстві досі немає. Ми вважаємо, що тема потребує широкої публічної дискусії, тож поговорили з двома активістами, з Донеччини та Криму, які мають дещо різні погляди на питання.

ЧОМУ НЕВІДВОРОТНІСТЬ ПОКАРАННЯ ВАЖЛИВА

Віталій Овчаренко – громадський активіст з Донеччини, який 2017 року ввів в українське законодавче поле поняття «колабораціонізм», бо був співавтором одного з перших законопроєктів щодо відповідальності за державну зраду. Зараз Віталій служить в ЗСУ, але ця тема його не відпускає. Під час звільнення рідного Лиману у приміщенні ворожого штабу він знайшов документи, які окупанти забули знищити. В них – прізвища місцевих посіпак, які просували серед населення російські ідеї і ініціативи. Овчаренко передав документи правоохоронцям і сподівається, що усі зрадники отримають покарання – без поблажливості щодо віку, статі чи професії.

– Нарешті є політична воля на те, щоб колаборанти були покарані. Так, для доведення до суду такої кількості справ інколи не вистачає людських ресурсів, бо слідчі просто не встигають їх опрацьовувати, – каже Віталій. – Але хай там як, ми нарешті бачимо тенденцію щодо посилення відповідальності для цивільних колаборантів. Вироки почали отримувати ті, хто не тримав зброю, але обіймав посади в окупаційних адміністраціях. І це нарешті реальні строки, а не умовні. Часто – з конфіскацією майна, що для таких людей особливо боляче.

Віталій каже, що після 2014 року зрадники або отримували умовне адміністративне покарання, або (здебільшого) взагалі не потрапляли у поле зору правоохоронців. У патріотів таке толерування породжувало відчуття, що принцип невідворотності покарання не працює, а у зрадників – впевненість у безкарності.

– Зараз вони отримують вироки й заочно, й фактично. Бачу, робота йде активно. Якщо раніше я, як активіст, звертався до правоохоронних органів з інформацією про колаборантів, то тепер вони шукають мене, щоб отримати свіжі докази. А ще я бачу, що люди перестали боятися фіксувати факти колабораціонізму, багато хто готовий відкрито свідчити. Бо вони пожили в окупації і побачили страшну роль колаборантів, які здавали ворогу активістів, волонтерів, родини військових. Наприклад, нещодавно до Лиману повернувся чоловік, який писав доноси на своїх сусідів за їхню патріотичну позицію, а потім втік з окупантами. Так про те, що його помітили у черзі за гуманітаркою, правоохоронців та активістів вже за годину сповістили троє місцевих мешканців. І це означає, що люди підтримують принцип справедливого покарання для зрадників. Тобто і держава, і суспільство нарешті зацікавлені в тому, щоб непокаране зло більше не вбивало. Вважаю, це великий успіх.

ЗАКОН ПОТРЕБУЄ ЧІТКІШОГО ТРАКТУВАННЯ

Альона Луньова – кримчанка, директорка з адвокації громадської організації «Центр прав людини ZMINA», що є членом Коаліції «Україна. П’ята ранку». Правозахисники Коаліції слідкують за тим, як змінюється ситуація з вироками колаборантам і вважають – зусилля не варто розпорошувати на дрібні порушення, а формулювання колабораційної діяльності треба визначити максимально чітко.

По суті, закон встановив доволі широке коло суб’єктів, які підпадають під дію кримінального законодавства. Співпрацею з окупантами визначено надто багато різнопланових дій. Пані Альона вважає, що це невиправдано, бо є, принаймні, території, які окуповані вже понад 9 років, і для них запровадження карної відповідальності є непропорційним – здається, законодавець взагалі не брав до уваги ці території.

– Якщо ми візьмемо вчителів, то вони там, звісно, впроваджували освітні стандарти країни-окупанта, викладали російською мовою. Але ж ми не можемо притягнути до кримінальної відповідальності десятки тисяч педагогів, які залишилися в окупації. Бо вона триває 9 років і люди мали якось виживати, – пояснює свою точку зору пані Альона. – А по-друге, коло колаборантів описано настільки загально, що складається враження, ніби основною метою цього закону була превенція. Фактично, людям надіслали потужний меседж, що будь-яка діяльність заборонена, не співпрацюйте! Але ж з початку окупації Криму та окремих районів Донецької та Луганської областей таких меседжів від держави не було.

Превентивна функція закону, можливо, й спрацювала на окупованих 2022 року територіях. Але тепер, коли вони захоплені вже понад рік, очевидно, що такого впливу вже немає, вважає правозахисниця. Люди, які там залишилися, мають десь працювати та змушені комунікувати з окупантами.

– І ще нюанс. Ми отримали статистику, згідно якої більшість проваджень відкривається щодо посадовців в окупаційних адміністраціях – це частина п’ята статті 111 КК. Але у реєстрі судових рішень більшість вироків – по частині першій, де йдеться про заперечення збройної агресії або публічну підтримку окупантів. На початок минулого місяця з 607 вироків суду 324 – саме по першій частині статті. Цитата з реального вироку: «Особа на території Бердичівського кооперативно-колгоспного ринку в присутності інших публічно заперечувала здійснення збройної агресії РФ». Виходить, якщо людина зняла відео у Тік-тоці, поставила лайк чи поширила якесь повідомлення, то її покарають вірогідніше, ніж тих, хто по-справжньому співпрацював з окупантами.

Альона Луньова вважає, що перевантаженість СБУ дрібними порушеннями на кшталт лайків у соцмережах – це не раціонально: коли триває збройна агресія, фахівці мають займатися розслідуванням воєнних злочинів, а не розпорошувати ресурси на експертизи мережевої діяльності. Варто переслідувати тих людей, які дійсно вчиняють кримінальну діяльність, співпрацюють з окупантом й завдають шкоди державі України.

– Якщо людина очолює адміністрацію, вона дійсно допомагає росії встановлювати окупаційний режим. Сюди ж варто додати певну господарську діяльність на кшталт оборонних замовлень, відшивання форми, ремонту техніки. Звісно, якщо не зафіксований факт примусу, – пояснює пані Альона. – Є питання щодо директорів чи методистів навчальних закладів, які впроваджують освітні стандарти. Але я не впевнена, що для цих людей має бути саме кримінальна відповідальність із позбавленням волі.

ХРОНІКИ СУДУ, ВЕРЕСЕНЬ

• 10 років ув’язнення з конфіскацією майна та забороною у подальшому обіймати адміністративні посади – вирок очільнику «адміністрації Новоайдарського району ЛНР» за ч. 5 ст. 111-1 КК України.
• Таке саме покарання чекає на псевдоголову селища Новотроїцького на Донеччині.
• На рік менше, але також із конфіскацією, заочно має «староста» Ямполя, який втік з окупантами.
• 13 років позбавлення волі з конфіскацією майна отримав мешканець Волновахи, який у «міністерстві з надзвичайних ситуацій» обійняв посаду майстра газодимозахисної служби.
• 15 років проведе у в’язниці мешканець Дружківки, який у складі агентурної мережі рф коригував вогонь по ЗСУ у Краматорську та мріяв про крісло «радника мера».

Віталій ОВЧАРЕНКО, військовослужбовець ЗСУ, кандидат історичних наук, розробник законопроекту  «Про захист української державності від проявів колабораціонізму» (2017):

– Велика частина вчителів, чиновників, всіх цих членів «громадських» об’єднань окупантів розуміють насправді, що скоїли злочин. Українська влада готова йти на певні компроміси, але їй не можна сідати на голову. Якщо ми будемо загравати з колаборантами, то закладемо бомбу повільної дії. Тож всі, кому не подобається Україна, хай вже їдуть в росію.

Менше бояться повернення України ті, хто не заплямував себе публічною активною співпрацею з окупантами. І треба памʼятати, що далеко не всі з тих, хто, наприклад, змушений був отримати російський паспорт – колаборанти і «рускомірці». Навіть на десятому році окупації в Донецьку та на інших територіях є значна кількість вірних Україні громадян. Ми знаємо, що у вас немає вже вибору «петлять» – беріть той паспорт і запамʼятовуйте тих, хто вас примушував це робити. До них потім будє багато питань. Ми знаємо, що вас в окупації багато! Ми знаємо, що ви нас чекаєте! Ми вас чуємо! Ми скоро будемо!