Фотохудожник із Краматорська Дмитро Балховітін 15 років професійно знімав мальовничу Донеччину, а на другий день повномасштабного вторгнення пішов служити до 106-го батальйону донецької бригади ТРО. Тепер воїн на псевдо «Нікон» видає книгу «Донеччина: навколо краси» з понад 300-ма авторськими світлинами – аби нагадати, яким красивим рідний край був до того, як його почали знищувати окупанти. Прибуток від продажу він спрямує на потреби ЗСУ.
ВЗВОДНИЙ ДЛЯ ЗЕМЛЯКІВ
Дмитро раніше в армії не служив, але має офіцерське звання: свого часу у Донецькому політехнічному закінчив військову кафедру. Тож, коли 25 лютого 2022 року він пішов до військкомату, йому запропонували очолити стрілецький взвод з 30-ти людей, здебільшого старшого віку, без військового досвіду та фаху.
– Молодших та з досвідом відправляли до інших бойових частин ЗСУ – ДШВ, механізованих бригад. Мабуть, тоді думали, що тероборонівців навряд чи доведеться залучати до прямих воєнних дій. Але склалося інакше: принаймні наша бригада брала участь саме у боях. Більшу частину часу ми провели у Донецькій області біля Святогірська, Лиман звільняли. Були й на Харківщині, й у Луганській області – на Сватівському напрямку. Тепер знову на Донеччині. У нас були втрати, людей комісували через поранення чи за станом здоров’я, але більшість воюють досі. Наразі у взводі Дмитра є бійці з Рівного та Одеси, Дніпра та Харкова. А тоді майже усі були місцеві – зі Слов’янська, Краматорська, Лимана.– І ви знаєте, то були абсолютно різні люди: від слюсаря до чиновників обласного рівня. Директори, головні інженери, власники чималенького бізнесу, викладачі… Для мене неочікуваним стало, що всі вони зібралися до однієї бригади….
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НЕ ДОЗВОЛЯЄ ВІДВОЛІКАТИСЯ
Чоловік зізнається, що без творчості йому зараз важко – останні художні світлини він зробив у середині лютого 2022 року у гіпсових штольнях біля Соледара. Його улюблений фотоапарат залишився у Краматорську – коли Дмитро буває вдома, дозволяє собі просто потримати його у руках, а тоді знов повертає на полицю. Нехай, каже, чекає свого часу, бо ж наразі у руках не тільки зброя, а й відповідальність за підлеглих.
– Поєднувати це з чимось стороннім – недоречно, недоцільно і, власне, злочинно. Але якщо у мене вільна хвилина, і це не відволікає від захисту Батьківщини, я можу скористуватися камерою телефону. Можливо, колись світлини з військового побуту, зроблені з позиції чи десь поблизу, будуть десь виставлені. Хотілося б показати, як це було, як люди жили, в яких умовах. Можливо, по світлинах можна буде побачити, і що вони відчували.
Дмитро дійсно має неабиякий талант передавати емоції через фото, тож не дивно, що у різні роки його світлини ставали призерами престижних конкурсів та виставок. Зокрема, він неодноразово перемагав у міжнародних фотоконкурсах «Вікі любить Землю» і «Вікі любить пам’ятки. Україна», які проводить Вікіпедія. А Укрпошта попросила майстра надати пейзажі Донеччини для створення серії марок «Краса і велич України». Вийшла й окрема поштова марка з зображенням териконів, які Дмитро знімав ще до початку агресії росії, коли жив у Макіївці.
БУТИ СОНЯШНИКОМ У ПОЛЯХ ДОНБАСУ
– Це я, – каже Дмитро, коментуючи світлину з соняшником, яка стала «Фото місяця» на конкурсі провідних виробників фототехніки. – Раптово побачив на межі з пшеничним полем цього одинака: чи то втікача, чи то дослідника. Одразу відчув, що вийде цікавий кадр, адже той соняшник надав сюжету багато смислів.
Ідея створити книгу з власними фото з’явилася у Дмитра ще восени минулого року. Але він вагався, чи доречна вона у ці часи. Натомість багато людей казали, що хочуть мати не тільки спогади, а й світлини улюблених місць Донеччини, які окупанти зруйнували та перетворили на згарища.
– Для більшості українців Донеччина – це земля заводів, шахт та полів: щось брудне та малоцікаве, щось, що не гідне уваги. А я більшу частину свого фотографічного життя присвятив тому, щоб знайти та показати світові всю красу та унікальність цього краю. Вважаю, що мені це вдалося. Але ця моя робота ще не закінчена, вона поставлена на паузу. І сподіваюся, що після нашої Перемоги продовжу показувати Донеччину не тільки на світлинах, а й наживо усім, хто бажає.
Дмитро не знає, чи буде розповсюджувати книгу через книгарні. Поки він відкрив реєстрацію на передзамовлення. Наклад 1000 примірників, який наразі друкується, він видає власним коштом, а грошима від продажу планує закрити нагальні потреби кількох бригад ЗСУ. 
– Щось піде на батальйон, в якому я зараз перебуваю. Також я маю друзів, які служать в різних частинах. Тобто мої світлини будуть допомагати ще й таким чином наближати нашу Перемогу.