«Нічого, окрім любові, у полуницю не додаємо! Лише любов, сонце й наші турботливі руки» – на відео з таким написом і неймовірно апетитними ягодами я випадково натрапила в інстаграмі. Замовила раз, потім вдруге. А тоді вирішила розпитати в господині, як їй вдається вирощувати таку смачну полуницю. І у відповідь почула цю історію.

Галина Цимбалюк садить полуницю другий рік. Щоправда, 2024 року врожай зібрати не судилося: насіння зійшло погано, а ту, що виросла, – залив дощ. Цього сезону всю городину посадили в теплицях.

– Мій син, племінники їдять полуницю просто з грядки. Коли хочеться солоденького, заходять в теплицю і рвуть. Ми так само. Важко встояти перед такою красунею. А який аромат! – хвалиться жінка.

САМОЗАЙНЯТІСТЬ: ЯК ПЕРЕСЕЛЕНЦІ ВЧАТЬСЯ ЖИТИ НАНОВО

В теплицях працюють кілька сімей близьких родичів, з якими Галина виїхала з рідного селища Степного в Волноваському районі Донецької області. Разом вони орендували земельну ділянку в селищі Великій Олександрівці на Київщині. Привели до ладу закинуту стару хату, розчистили чагарники та побудували теплиці.

– Грошима склалися кілька родин. У кого які заощадження були – все в теплиці. До того із теплицями справу не мали, лише колись допомагали поратися. Чоловік все монтував і зварював сам, туди провели воду, тепло. Зараз там вентиляція, датчики, хвіртки відкриваються. Перший рік вирощували огірки, помідори, потім ще одну збудували – там полуниця була, а нині їх об’єднали. Щоб ягода була крупною, багато квіточок зриваємо, а траву вириваємо руками.

Сільське господарство переселенці обрали невипадково. Вдома вони займалися фермерством – вирощували зернові та технічні культури. Загалом обробляли до тисячі гектарів, паї орендували в сусідів.

– Земля в оренді, власна техніка, комбайни, трактори – все було. Ми створили товариство з обмеженою відповідальністю, гарно працювали, обробляли землю, допомагали селу робити ремонти в місцевій школі…

КАЦАПИ З БУДИНКІВ ТЯГЛИ ВСЕ, ЩО БАЧИЛИ

Хоча Цимбалюки й мали землю в безпосередній близькості до окупованої ще з 2014 року території, вони до останнього не вірили в те, що РФ наважиться на відкриту агресію. Потужні обстріли відчули на собі одразу, оскільки Степне розташоване поблизу Маріуполя.

– Жили у брата в підвалі. Як кацапи відстрілювалися, тоді виходили – води набрати, одяг взяти. Та якось вони зарядили двічі поспіль, а ми були надворі. Снаряди лягли просто під поріг, вікна, двері все посипалося. Я впала, накрила собою сина Гліба. Малому тоді було 12, він кричав: «Піду в армію і вб’ю Путіна». Будинки навколо горять, а ми гімн у підвалі співаємо.

Того ж дня, розповідає Галина, касета «Граду» залетіла до сусідки в кімнату. Попри всі намагання, врятувати жінку не вдалося. Після цього випадку, 10 березня 2022 року о 6:00, взявши дітей, батьків, якісь речі, родина з білою ганчіркою на автівці вирушила в бік відносно мирної України.

Лишили все – сільськогосподарську техніку, майно, рідний будинок: «левову частку щасливого життя». За дев’ять днів у село зайшли російські військові…

– Жах, що коїлося. Кацапи з будинків тягли все, що бачили. Перше, що в нас потягли – це труси і шкарпетки. Нагадили в будинку, позабивали лайном туалети. У нас ще на вулиці туалет був, але туди вони не виходили.

ВИБАГЛИВА ПОЛУНИЦЯ

У перший рік, коли виїхали, жили у родичів, розповідає Галина. Там вісімнадцятеро переселенців намагалися перечекати, все ще сподіваючись на повернення додому. Згодом частина родини – а це вісім людей, винайняли окрему квартиру, потім ще одну.

Поки вкладення у фермерську справу не «відбили», зізнається Галина. Причина не лише в несприятливих погодних умови, а й недостатньому досвіді – вчитися доводиться на власних помилках.

– Експериментуємо, ризикуємо, вчимося. Ось огірки садили – 500 штук – вони не зійшли, а насінина коштує 1,10 гривні. Ми спеціально беремо неабияке. Пробуємо різні сорти, дивимося – яка шкірка, як довго зберігається. Полуницю починали розводити, так кожний вусик невидимками прищеплювали. Гроші якісь заробимо – знову їх вкладаємо. Посадити 3 тисячі кущів одразу – для нас поки нереально.

Нині в теплицях переселенців із Донеччини вже достигли огірки та помідори. Вродила й картопля. І звісно – полуниця. Люди купують, каже Галина. Подобається – знову повертаються. Деякі сумніваються, що вдома можна виростити таку велику ягоду та смачні овочі. Тоді показують відео, запрошують відвідати теплиці.

Пораються в землі переважно жінки. Чоловік Галини став до лав ЗСУ – боронить Україну на Покровському напрямку.