Після повномасштабного вторгнення будинок для літніх людей з прифронтової Катеринівки евакуювався до Румунії. Однак його підопічні мріяли повернутися в Україну, і за два роки ця мрія здійснилася – за допомоги гуманітарної місії «Проліска» вони переїхали до Закарпаття, у невелике село неподалік від Ужгороду.

Дім милосердя у селі Катеринівці, за 16 кілометрів від тоді ще незруйнованої Мар’їнки, майже 20 років тому відкрив настоятель місцевої церкви отець Роман. Неподалік від церкви він облаштував будинок, ремонтувати який йому допомагали жителі Катеринівки та навколишніх сіл. Крім житлових кімнат із необхідними меблями та телевізором, у будинку обладнали столову, душову, кімнати гігієни, пральню.

За словами отця Романа, спочатку тут жили 10 самотніх стареньких, які лишилися без допомоги родичів. Але після 2014 року мешканців значно побільшало. Щоб збільшити житлову площу для нових постояльців, священик з прихожанами переробили та утеплили підсобні приміщення.

– Переважно нашими постояльцями були люди з прифронтових міст та сіл. Через війну, часткову окупацію молодь виїздила, а літні люди залишалися самі, – розповідає священник. – Хтось будинок втратив під час обстрілу, хтось замерзав у неопалювальній хаті, а родичі не могли їх забрати до себе з різних причин. Були й такі, чиї близькі загинули. У нас жила жінка з Красногорівки, яка втратила під час військових дій 2014 року трьох дітей.

За мешканцями прихистку доглядали прихожани церкви, прибирали жителі села по черзі. Щодня стареньких відвідував лікар, часто навідувалися з концертами місцеві школярі.

При будинку розвивали власне господарство, де розводили курей та свиней. Неподалік від церкви священник та прихожани щороку садили город, зібрані овочі та фрукти зберігали у власних погребах та консервували в їдальні. Місцеві агрофірми привозили молоко, олію, муку, крупи.

З початку війни не полишали постояльців й громадські організації. За словами заступниці голови ГО «Проліска» Владислави Зомарєвої, з 2014 року благодійники привозили до Катеринівки продукти, засоби гігієни, будівельні матеріали, а також допомагали людям відновити документи, оформити пенсію.

– Не у всіх підопічних були навіть документи: хтось прийшов пішки з окупованого Донецька чи Макіївки без нічого і не пам’ятав, як його звуть. Дехто мав дітей, які мали б за ними наглядати. У таких випадках літніх людей не можна влаштувати до державного соціального закладу, тож вони могли перебувати лише у подібних будинках милосердя, – каже пані Владислава.

На початку 2022 року в катеринівському будинку проживало понад 50 літніх людей. Неподалік вже звели новий корпус, де могли мешкати ще 20 постояльців. Його планували відкрити у квітні.

За словами отця Романа, в лютому ще була надія перечекати бойові дії вдома, але вже на початку весни фронт наблизився.

– Неподалік нашого будинку прилетіла ракета, але не розірвалася, а застрягла у землі. Стало зрозуміло, що з села необхідно виїздити. Усіх наших мешканців ми посадили в автобуси й поїхали в нікуди. Знайти в Україні місце, де б могли прийняти та розмістити в таку кількість людей, які ще й потребують догляду, було тоді дуже складно. Спочатку нам довелося влаштувати у соціальні установи тих, у кого не було паспортів, а потім їхати в Румунію на запрошення протестантського священника, який надав нам можливість розміститися у колишньому дитячому таборі.

Під час пошуків прихистку померли троє літніх хворих людей.

Згодом із літнього табору людей переселили до соціальної установи в Валяпулопули – невеликому селі в центральній Румунії. Але було зрозуміло, що довго перебувати за кордоном постояльці евакуйованого будинку милосердя не зможуть. Літнім людям складно вивчити мову, а без неї важко спілкуватися з місцевими. До того ж, каже отець Роман, щоб залишатися в Румунії, треба було оформлювати документи.

Саме тоді священик звернувся до ГО «Проліска» з проханням облаштувати місце для його підопічних у відносно безпечному регіоні України. Отець Роман сам знайшов занедбаний будинок у селі Шишлівці неподалік від Ужгороду, проте той був геть непридатним для проживання людей літніх та людей з інвалідністю. Працівники «Проліски» за підтримки міжнародних донорів провели повну реконструкцію, замінили всі комунікації, підвели воду, відремонтували всі приміщення та обладнали їх входами, доступними для людей на колісних кріслах.

– Фактично ми реалізували декілька донорських проєктів. За кошти Гуманітарного фонду для України відремонтували приміщення. В межах іншого проєкту закупили для закладу меблі, пральні машини, сантехніку, обладнання для кухні і столової та навели лад на прилеглій території. За підтримки Європейського банку реконструкції та розвитку придбали запас памперсів та засоби реабілітації, колісні крісла та «ходунки» для тих, кому складно пересуватися, – зазначає Владислава Зомарєва.

Цього липня евакуйований з Катеринівки прихисток переселився до нової будівлі.

Отець Роман вже мріє про город, але то вже, мабуть, наступного року. А зараз, поки його підопічним переоформлюють пенсії та переселенські виплати, з харчами допомагають місцеві жителі – прино

сять домашній хліб, яблука, сливи, молоко. Сусіди також залучаються до благоустрою будинку.

Єдине, чого зараз не вистачає, каже священник, так це працівників, які б могли доглядати за літніми людьми.

– Поки ми знайшли лише двох кухарів, які допомагають готувати. Раніше на 50 постояльців ми мали 20 працівників, які за ними доглядали. Тепер у нас 40 постояльців, з них 20 – лежачі. Троє зовсім не рухаються, шість паралізованих, майже у половини проблеми із пам’яттю. Вони потребують догляду цілодобово.

Будинок милосердя далі буде тільки розширятися – і не тільки за рахунок літніх жителів Катеринівки, яких ще багато поневіряється Україною. До прихистку на Закарпатті планують також підселяти самотніх маломобільних стареньких, яких зараз евакуюють із прифронтових сіл Харківщини, Донеччини.

За словами Владислави Зомарєвої, «Проліска» й надалі підтримуватиме будинок і забезпечуватиме комплексним захистом людей, яких війна зробила ще більш вразливими.