Щодня до волонтерського центру у львівській бібліотеці на площі Ринок, 9 приходять люди. Хтось забігає вряди-годи, хтось – на двійко годин, а хтось ходить як на роботу. До плетіння маскувальних сіток долучаються і львів’яни, але здебільшого тут все ж таки переселенці. Спочатку більше було київських і харківських, потім з’явилися люди з Донеччини, Херсонщини, Миколаївщини, Чернігівщини. Їх об’єднує спільна мета – підтримувати армію та один одного.
За понад рік роботи волонтерів в обласній бібліотеці для юнацтва імені Іваничука сплетено вже 500 квадратних кілометрів сіток. Маскування сіткарі роблять за особливою технологією з багатьма вузликами. Кажуть, сітки від цього стають більш практичними і зносостійкими.
– Плетемо тільки під замовлення. На малу техніку, на бліндажі – це сітка два на п’ять метрів, черга на неї 7-10 днів. Велику сітку на бронетехніку плести десь два тижні. А на авіаційне і танкове замовлення ми витратили по місяцю, – розповіла директорка бібліотеки Тетяна Пилипець.
Гуртом волонтери-переселенці не тільки сітки плетуть, а й ходять на вистави, відвідують екскурсії, збирають за містом гриби. А ще організовують благодійні ярмарки, виставки та майстер-класи – виявляється, серед них чимало таланливих людей із цікавими захопленнями.
– Ми не те щоб спеціально шукаємо собі митців у волонтери, – сміється директорка бібліотеки. – Просто раптом з’являються дуже цікаві люди. Наприклад, роботу з плетіння сіток координує один із видатних нумізматів України Віталій Колбунов – його колекція монет часів Незалежності найбільша на Донеччині. Або художник Андрій Набока – під час роботи над сітками він винайшов технологію створення картин методом плетіння. Зараз він виставляється за кордоном, гроші з продажу картин спрямовує на ЗСУ.
НУМІЗМАТ-КООРДИНАТОР
Йдемо знайомитися з паном Віталієм. Сам він з Дружківки, до великої війни організовував велозмагання, туристичні подорожі, займався фотографією і – так, колекціонував українські монети. Вивезти колекцію з Донеччини спочатку не вдалося, вже потім евакуювати її допомогли волонтери. Тож хоча спеціально Віталій монети не зважував, знає тепер приблизну вагу колекції – понад 20 кілограмів. А рахунок монетам він принципово не веде – погана, каже, прикмета.
Свої перші монети нумізмат придбав 2006 року і більше зупинитися не зміг. Найдорожче придбання для колекції обійшлося в понад 2 тисячі гривень, а ціна найдешевшої була всього 18 гривень. Віталій досі шкодує, що вчасно не купив срібну монету «Чумацький шлях». Він мав можливість її придбати, але думав зробити це пізніше. Але потім вона стала монетою року і коштувала вже задорого.
Виставка колекції Віталія Колбунова, яку йому запропонували зробити у бібліотеці, мала між іншим привернути увагу потенційних сіткарів – втім,як і решта заходів волонтерського центру. Адже рук катастрофічно бракує, від додаткової допомоги волонтери б не відмовилися.
– У нас тут чудовий колектив, – запрошує Віталій і львів’ян і переселенців. – У кожного своя непроста історія, але ми гуртуємося і це допомагає триматися й, зрештою, наближати Перемогу.
ЯНГОЛИ ДЛЯ ЗСУ
– На нашому волонтерському ярмарку можна щодня придбати хенд-мейд вироби – прикраси, картини, сувеніри. Гроші з продажів йдуть на ЗСУ, – розповідає Оксана Купріс.
Сама Оксана вже багато років виготовляє у вільний час іграшки з пап’є-маше, прикрашає їх власноруч створеними декоративними елементами. У Львові змайструвала їх вже стільки, що вистачило на персональну виставку. Кропітка робота допомагає відволіктися від тривог переселенського життя, та й гроші не завадять – на виручку від продажу Оксана закуповує тканину для сіток.
– Зробила першого янгола, і він продався, потім взялася за козаків. На виставці продалося майже сорок ляльок. Мене тішить, що крім плетіння сіток можу допомагати ще чимось.
Ряди волонтерів на заході країни родина Оксани поповнила одразу як евакуювалися з Херсону. Виїхали 24 лютого, за пів години до того, як у місто заїхали російські танки. Вдома залишився родинний бізнес із вирощування овочів. У Львові спочатку закуповували з чоловіком ліки та продукти для гуманітарних хабів, плели сітки у паркінгу будинку, де орендували квартиру. А згодом Оксана дізналася про волонтерський центр у бібліотеці і відтоді ходить сюди щодня, практично без вихідних.
– Запропонувала тут майстер-клас для охочих – робити янголів. Прийшло більше людей, ніж я очікувала. Атмосферу не передати словами, це треба було відчути! Дорослі люди раділи, як малі діти. А я була щаслива, що змогла зробити їх трішки щасливішими у цей важкий для всіх нас час. Ляльки вийшли унікальними й чимось схожими на своїх творців. Колекцію з волонтерських янголів ми також виставили на ярмарку – ще й так збираємо гроші на армію.
ДЕВ’ЯТЬ РОКІВ ЧЕКАЛА НА ЗСУ В ДОНЕЦЬКУ
Без вихідних плете сітки і пані Людмила з Донецька. Вона приїхала до Львова минулого року й одразу почала шукати, чим може бути корисною у свої 72 роки. У бібліотеці, каже, почувається серед «своїх».
– Тут я ожила, відчуваю себе вільною та корисною. Але «синдрому провини» ще не позбулася. Мені соромно за тих переселенців, які полюють на гуманітарку та ігнорують можливість підтримувати українське військо.
Пані Людмила переїхала до Донецька 1980-року з росії. В Україні пройшли найкращі роки, тож саме її жінка називає Батьківщиною.
– Я відчуваю себе українкою, бо моя мама з Луганська, її родину минулої війни евакуювали до Сибіру. Та й взагалі я вже не маю до росіян нічого, окрім ненависті. Через них наш колись розвинений Донецьк спорожнів та здичавів. Жити там стало несила.
З 2014-го жінка чекала вдома на визволення, але через дев’ять років терпець урвався. Навіть три доби і три кордони на шляху до Львова не стали перешкодою.
– Там своя домівка, знайомі… Ми сиділи і сподівалися, що все зрештою закінчиться й Україна переможе. Я уявляла, як квітами зустрічатиму українські танки на нашому Київському проспекті. Тепер, звісно, цього не буде, але тут я маю змогу наближати цей день Перемоги для Донецька.
СІТКАМ ТРЕБА РУКИ!
Чому Віталій, Людмила, її нова подруга Оксана та решта сіткарів називають себе «Свідками сітки», розповіла Тетяна Пилипець:
– Один з учасників нашого форуму військових письменників дивився включення, як поміж сітками відбуваються поетичні читання, як люди віддано плетуть та слухають вірші. Та й видав про «свідки сітки». Відтоді ми з його дозволу закріпили цю назву за собою.
Директорка бібліотеки каже, що тоді сітки плели в усіх залах. У «найгарячіші» дні поверх, де розташований волонтерський центр, був повний народу – щонайменш 300 людей, зазвичай більше. Наразі залишилися найвідданіші волонтери, які є учасниками всіх бібліотечних заходів, самі їх ініціюють і навіть виступають спікерами на виїзді, як от було на недавній книжковій толоці у Червонограді.
– Нашим сіткам дуже потрібні руки, навіть якщо вони не дуже вправні. Щодня у центрі є консультант, який покаже технологію новачкам. Усіх охочих зустрінемо і навчимо!