Художниця Тетяна Мялковська допомагає дітям, постраждалим від війни, опанувати стрес та травми через арттерапію. На її заняттях побували вже тисячі дітей та підлітків, які переселилися до Волині разом зі своїми родинами.

Арттерапією пані Тетяна займається протягом всієї своєї педагогічної діяльності. Створена нею артстудія – громадська організація «П’ятірня» – багато років запрошує дітей з різними освітніми та соціальними потребами з усієї області. Вона опанувала різні техніки боротьби зі стресами, тож пропонує своїм вихованцям великий набір методик та заходів.

АРТТЕРАПІЯ ВІДНОВЛЮЄ КОНТРОЛЬ

– З початку повномасштабної війни виникла ідея організовувати табори, щоб ефективніше працювати в програмі інтенсивної терапії, – розповідає пані Тетяна. – Ми набираємо дітей, яких торкнулася війна, і 10 днів працюємо з ними у таборі на Волині. Завдяки різним фондам та донорам, які підтримують проєкти нашої громадської організації, діти у таборі отримують всебічну реабілітацію – повноцінне харчування, роботу з психологом, нагляд лікаря, вітамінізацію. Такі табори ми проводимо не тільки влітку, а й під час сезонних канікул.

У рамках реабілітаційного проєкту «Теплі долоні» відбулося вже десять таборів, метою яких є адаптація дітей та переведення поведінки зі стресового режиму в соціально-стабільний.

– Усунення симптомів психоемоційних розладів відбувається різними методами, серед яких й арттерапія. Вона помічна у звільненні від спогадів минулого, що переслідують, та в інтерпретації наступних емоційних переживань як спогадів про травму. Ми прагнемо активного та відповідального включення дитини у теперішнє. Для цього травматичній події, що відбулася, треба знайти належне місце у загальній часовій перспективі своєї особистої історії – так ми допомагаємо дитині знову набути контроль над емоційними реакціями.

ДІТИ НЕ МРІЮТЬ, БО ЇМ СТРАШНО

Останнім часом пані Тетяна працює й з дорослими – тими, в яких встановлено діагноз ПТСР, ветеранами, родинами, де переживають втрати. Як досвідчена арттерапевтка, яка проводила заняття з різними категоріями, вона може говорити про тенденції, властиві саме дітям, яких торкнулася війна. Їхньою основною проблемою є страх.

– Усі діти, які пережили досвід війни, мають сильний страх за своє життя. Вони бачили та чули реальну загрозу – це був візуальний ряд, звуки обстрілів, безконечні тривоги. Усе це відбивається у сильному стресовому розладі. Ми бачили, як діти закривали голову просто від звуку падіння черпака у їдальні…

Фахівчиня пояснює, що тема смерті цікава дітям завжди, зазвичай вони досліджують її на прикладі тваринок чи пташок, чию смерть можуть спостерігати. Але коли діти бачать страшну смерть близьких людей, відчувають небезпеку для себе, вони не можуть усвідомити це без психологічного травмування.

– Дитина з Херсону розповідає: я йду до школи, а по вулиці їдуть російські танки. Звісно, це дуже страшний епізод. Діти ховалися у підвалах, переживали досвід голоду, втрат… І дуже важливо допомогти їм цей досвід трансформувати так, щоб він не ставав причиною серйозних психологічних проблем. Бо ми вже спостерігаємо зростання агресії, знижену самооцінку, демотивацію. Діти не мріють, не бачать власного майбутнього через те, що їх висмикнули із зони комфорту, з місця сили. У багатьох зруйновані домівки, втрачені психоемоційні зв’язки з друзями та батьками, – пояснює пані Тетяна проблеми, з якими доводиться працювати на заняттях.

Вона каже, що арттерапія допомагає вивільнити страхи та біль навіть у таких складних випадках, як пережите насильство, втрата батьків, насильницька депортація окупантами на територію росії. Всі ці випадки, на жаль, не поодинокі – дітей з такими травмами пані Тетяна зустрічає на своїх заняттях чи не щодня.

– І цих дітей обов’язково треба терапевтувати. Бо час у цьому випадку не на користь. Якщо удавати, що все нормально, травма занурюється дуже глибоко і потім її вже важко витягнути. Я працюю за допомогою візуальної терапії. Це проєктивна методика – ми створюємо проєкцію певної ситуації, щоб людина мала змогу усвідомлювати, що це не з нею сталося. Вона наче стає свідком цієї ситуації, а не головним героєм. Після чого ми, аналізуючи та проговорюючи ситуацію, дуже делікатно переводимо її з підсвідомого рівня на рівень усвідомлення.

За словами Тетяни Мялковської, саме арттерапія – легкий та екологічний метод вивільнення з гострої форми затиснення. Бо таким чином виробляється свого роду психоемоційний імунітет: дитина сприймає все пережите як досвід. І головне – відчуває себе вже не заручником ситуації, а тим, хто впливає на власне життя.

– Так, ця пригода в нашому житті не зовсім добра, тяжка, але ми, наприклад, є переселенцями не зовсім через обставини, а через наш вибір виїхати з місця, де було небезпечно. І це впливає на створення позитивного ресурсу і позитивного досвіду, – пояснює арттерапевтка.

«СВОЄ» ЩАСТЯ

Окрім таборів, фахівчиня організовує по всій країні безліч заходів для дітей, що постраждали від війни. Наприклад, діти ліплять із глини, і через творчість відчувають свою силу перетворити грубий оковалок на певну форму, яку можна розмальовувати, прикрашати, використовувати у побуті. Також дієвими методами арттерапії є спонтанне інтуїтивне малярство і створення на основі ілюстрацій легенд, казок, історій. Використовуються кольоротерапія, створення орнаментальної композиції, колажування, графічні техніки малюнку – зокрема комікси, в яких візуалізуються мрії та бажані цілі, будуються плани реалізації та стратегії досягнення мети.

Пані Тетяна наводить приклад колажу «Моя мрія», який полюбляють робити діти на її заняттях. Він починається зі спогадів про дитинство, часів, коли дитині було комфортно, коли вона почувала себе захищеною. І потім діти фантазують про власні мрії – які вони були колись, а якими хочуть бути зараз. Звісно, за великим рахунком, мрія у всіх людей одна – бути щасливими. Тільки щастя для кожного своє. І діти малюють це «своє» щастя. Хтось може намалювати морозиво чи піцу, хтось – подорож на літаку чи човні. Багато хто малює будиночки – діти, які через війну полишили домівку, дуже гостро відчувають необхідність у власному куточку. Багато малюнків з родиною, домашніми улюбленцями. А ще, зізнається пані Тетяна, майже на кожному – український прапор або гасло «Слава Україні!». Так діти позначають власне розуміння щастя – в Україні.

– Через творчість діти вивільняють свої емоції, а після цього гармонізують, структурують, створюють щось приємне для себе. Відповідно, закріплюється позитивний настрій, підіймається самооцінка. Що таке депресія, стрес? Це зациклення, звуження свідомості, як кажуть у народі – глухий кут. І наша роль – розвернути дитину спиною до кутка і розширити її кут зору. Показати їй горизонти, які вони широкі і як багато у цьому світі є можливостей.