Благодійний фонд «Робимо добро дітям» з Луцька не лише  надає гуманітарну допомогу жінкам-переселенкам, а й сприяє їхній адаптації та інтеграції до нової громади. Про те, якої допомоги насамперед потребують переселенці, чому майстер-класи з хенд-мейду дають старт для відкриття власної справи, та як селище Нью-Йорк тепер пов’язане з Луцьком, «Схід NOW» розповіли волонтерки Тетяна Дончева та Інеса Прокопець.

Благодійний фонд «Робимо добро дітям» лучанка Тетяна Дончева створила у травні позаминулого року. З початком повномасштабної війни у шкільному батьківському чаті організовувалися збори одягу, взуття, постілі для дітей із Харківщини, яких розселяли у гуртожитку неподалік від будинку, де жила Тетяна. Разом із одягом вона принесла кілька іграшок для малечі. Діти були налякані, дехто від стресу навіть не говорив, але коли вони побачили іграшки, то дуже зраділи, почали разом грати. Саме тоді жінка вирішила допомагати найменшим переселенцям та їхнім мамам.

– Розповіла про це сестрі чоловіка, яка вже давно живе у Нью-Джерсі. Вони разом із колегами долучилися до допомоги, також створили благодійний фонд. Наразі ми отримуємо від них речі, підгузки, іграшки для дітей-переселенців, – каже Тетяна.

Окрім неї, у фонді працюють дві жінки, які евакуювалися з Донеччини та Херсонщини. Збирати необхідне для переселенців допомагають також благодійний фонд «Рокада», Українська волонтерська група з Литви та небайдужі лучани.

ВІД МАЙСТЕР-КЛАСІВ ДО ВЛАСНОГО ВИРОБНИЦТВА

За майже два роки фонд став своєрідним містком між благодійниками та тими, хто потребує допомоги. Згодом тут почали залучати психологів, які безоплатно проводять для переселенців інтеграційні заходи. Ще одним напрямком стала допомога жінкам у започаткуванні власної справи.

Все почалося з організації майстер-класів, де переселенки вчилися хенд-мейду, а також спілкувалися і надихалися. Жінка з окупованого Мелітополя робила маленьких янголів, а переселенка з Харківщини за допомогою намиста та  мотузки створювала новорічні ялинки – виявилося, що вона з дитинства займалася рукоділлям і навіть торгувала своїми поробками. Інші жінки також знайшли у собі таланти, і подарунки від них отримували за донат гості Форуму волонтерських ініціатив, який проходив у Луцьку наприкінці минулого року.

Була на цьому Форумі й карамель від Наталії Білімової, двічі переселенки з Луганщини. За підтримки луцьких волонтерок Наталія захопилася виготовленням цукерок та відкрила власне виробництво, в чому їй допомагає син. Вона виграла грант, за рахунок якого придбала індукційну плиту, технологічні термометри, харчовий принтер. Жінка заробляє виготовленням з карамелі логотипів організацій та пригощає своїми цукерками дітлахів, які разом з мамами приходять до фонду.

– Іноді людину просто треба вчасно підтримати. Ми не лише прагнемо допомогти переселенцям, а  й хочемо привернути увагу людей до проблем тих, хто втратив дім через війну. Ми повинні допомагати один одному, а не тільки розраховувати на допомогу з Європи, – вважає Тетяна Дончева.

ДОНЕЦЬКИЙ НЬЮ-ЙОРК – У СЕРЦІ, ВОЛОНТЕРСТВО – У ЛУЦЬКУ

Інеса Прокопець переїхала до Луцька з селища Нью-Йорка Донецької області. Майже 9 років вона разом з чоловіком та двома дітьми жили за кілька кілометрів від окупованої території. До лютого 2022 року не раз виїздили з селища, а коли обстріли вщухали, поверталися знову, сподіваючись на краще. Інеса та її чоловік працювали держслужбовцями, а жінка ще й волонтерила – була членкинею ГО «Студія громадських жіночих ініціатив», яка намагалася покращити умови життя у прифронтовому селищі.

Разом з однодумцями Інеса реалізувала проєкт «Єднання сердець», підтриманий голосуванням більшістю жителів Нью-Йорку – замість пам’ятника Леніну встановили скульптуру серця, лави примирення та облаштували прилеглу територію для відпочинку. Також видатним виявився проєкт «Жінки українського Нью-Йорку», який посприяв соціальній згуртованості жінок, залученню їх до життя громади та покращенню настрою учасниць.

– Ми хотіли показати роль жінки у сучасному суспільстві, що вони не лише мами та дружини, а й багато вкладають у розбудову країни. Запросили професійних візажистів, фотографа та зробили портретні фото жительок нашого селища – волонтерок, медиків, держслужбовиць, вчительок. Ця фотогалерея прикрашала молодіжний простір селища, – пригадує Інеса.

У лютому 2022 року жінка разом з дітьми виїхала до батьків у Дружківку. Але обстріли посилювалися, менша донька перестала спати вночі, тож жінка перебралася до Хмельниччини, де її гостино прихистили зовсім незнайомі люди. А згодом родина опинилася у Луцьку.

Інесі певний час було важко зрозуміти, що робити вдалині від рідного дому, як жити та планувати майбутнє. У дах її нью-йоркського будинку влучив ворожий снаряд, пошкодив всі комунікації, жити там вже не можна. Були думки про виїзд за кордон. Особливо вони посилилися, коли стало зрозуміло, що війна не закінчиться найближчим часом. Але восени минулого року Інеса звернулася до благодійного фонду по допомогу для дитини, там познайомилася з Тетяною і уклала угоду про волонтерську діяльність. Відтоді волонтерство та переселенці, які відвідують фонд, стали невід’ємною частиною її життя.

– Жінки приходять до нас  у дуже пригніченому стані, їм потрібно виговоритися та відчути, що вони не самі. Ми намагаємося морально підтримати кожну людину, яка звертається до нас по допомогу. Дітки радо біжать до фонду, бо в нас тепла й позитивна аура. Наші майстер-класи з хенд-мейду об’єднують людей та покращують їхній емоційний стан, – впевнена Інеса.

Наразі жінка хоче отримати третю спеціальність – вивчитися на психолога, аби допомагати тим, хто цього потребує. Адже війна триває, і людей з психологічними проблемами з кожним днем стає все більше.