Вдома на Донеччині Іван Дегтяр залишив власноруч закладений яблуневий сад. Тепер цей сад неподалік Слов’янська боронить у лавах ЗСУ син Івана, а батько вже два роки шукає нові можливості для розвитку в селі Решетилівці на Полтавщині. Для початку підприємець згуртував місцевих селян та переселенців для виготовлення натуральних соків з овочів і фруктів. А надалі планує ще й переробку деревини для потреб свого виробництва.
Рідне підприємство Івана – садівниче товариство «Мрія» у батьківському селі Адамівці. На 45-ти гектарах колишнього занедбаного кооперативу він заклав новий сад, робив з яблук сік та поширював ідеї екологічного виробництва без використання копалин. Усе це довелося залишити, адже влітку 2022 року Адамівка опинилася на лінії вогню.
Від Адамівки до Ізюма – 15 кілометрів, сад щодня обстрілювали російські війська. Поки міг, Іван допомагав військовим, але підходив сезон яблук, час було визначатися, куди перевозити виробництво. Іван приїхав до столиці, але не знайшов можливості залишитися у Києві. Дорогою додому біля Решетилівки пробив колесо, тож змушений був зупинитися. Так випадково підприємець знайшов, куди релокувати свою справу.
– Власне, це був знак для мене. Поки я шукав допомоги, щоб відремонтувати колесо, познайомився із заступником міського голови, сказав, що шукаю приміщення, де можу бути корисним громаді, – пригадує Іван той щасливий випадок.
Зрештою чоловік орендував у Решетилівці приміщення і створив у ньому невеликий цех із переробки фруктів та овочів, які купував у місцевих жителів. Ще роздав селянам 20 тисяч кущів розсади томатів, пообіцявши, що викупить їхній врожай. Так воно й сталося. Відтоді влітку, ще до відкриття о восьмій ранку, до Іванового цеху їдуть місцеві зі своїм врожаєм – везуть яблука, томати, абрикоси.
У сезон соковарка Івана може переробити до трьох тон врожаю на день. Сік назвали «Адамівка», адже саме там, вдома, розпочалося його виготовлення. Роблять його методом парової екстракції – так корисні елементи з фруктів краще зберігаються, також до соку потрапляє пектин. Свою продукцію Іван Дегтяр продає через тендери закладам освіти. Окрему лінійку підприємець робить для ресторанів Полтави.
До слова, скляні пляшки та банки, у які Іван розливає сік, можна повернути – їхня вартість вирахують із цінника наступного разу (це дуже поширена за кордоном практика вторинного використання скляної тари, коли за повернення пляшок можна отримати знижки на покупки у супермаркетах).
Щоб стати членом садівничого товариства «Мрія», не обов’язково треба жити в Адамівці або Решетилівці. Для цього потрібно лише сплатити членський внесок або відпрацювати один день в саду. Зараз товариство нараховує 150 членів – це переважно люди з Донеччини, Полтавщини, Києва, Львова, є навіть такі, що живуть в Італії та Німеччині.
– Ми показуємо модель, як можна працювати і бути корисним усій громаді, – пояснює Іван. – Нам це вдалося на Донеччині, зараз випробовуємо на Полтавщині. А взагалі цю ідею можна втілювати у будь-якому куточку України. Головне – бажання людей працювати, приносити користь не лише собі, а й членам своєї спільноти, адже від цього виграють усі.
Поки бізнес Івана скоріше сезонний. Влітку на виробництві гуртуються до 20-ти людей, а взимку залишається тільки п’ять. Але Іван має план щодо розширення діяльності – хоче, аби гілля, що лишається на узбіччях після обрізки дерев, було корисним, тож готовий подрібнювати його на щепу і використовувати для процесу соковаріння. Подрібнювач деревини чоловік привіз із Донеччини, на ньому досі залишаються дірки від куль.
Іван Дегтяр вірить у Перемогу України, яка, за його словами, проходить важкий етап пологів. Але будь-яка війна закінчується, потім має розпочатися період відновлення. Тож підприємець чекає того дня, коли зможе повернутися до своєї Адамівки, до батьківської хати й саду. Там неподалік є чудова алея з кількасотрічними дубами, де гарно було б облаштувати затишну зону для відпочинку. Звісно, для цього буде потрібно очистити землю від боєприпасів, якими зараз всіяна земля. А потім можна садити сад і далі плекати свою «Мрію».
