Вдома, на Донеччині Олена Хатмулліна мала підприємство з виробництва побутової хімії та туалетного паперу, а також вирощувала мікрозелень. Її продукція успішно продавалася у крамницях Костянтинівки та області, в тому числі гуртовим покупцям. Через повномасштабну війну вона виїхала до невеликого містечка Шумська на Тернопільщині і тепер має бізнес в обох містах. Як це їй вдається, читайте далі.
Минулого літа після оголошеної евакуації з Донеччини Олена спакувала і вивезла до складу у Дніпрі обладнання. Сама ж поїхала на Тернопільщину розмірковувати, що робити з бізнесом далі.
НЕОЧІКУВАНІ ПЕРЕПІЛКИ
Сидіти довго без діла не змогла. Взяла участь в одному з грантових проєктів і у винагороду отримала… дві клітки з перепілками.
– У мене ніколи не було птахів, але оскільки їх вже дали, треба було думати, що з ними робити. Я вирішила, що це може бути додатковий заробіток для моїх працівників, які лишалися на Донеччині, – каже підприємниця.
На території підприємства, де вони ще торік виробляли санітарно-гігієнічні товари, костянтинівці облаштували приміщення з клітками, інкубатором,брудером для вирощування перепілок. Спочатку перепілок було 80, згодом вони вивели пташенят, тож стало 500. Вирощують їх на м’ясо та яйця, які охоче купують у місті та сусідніх селах. За певний час з’явилися постійні клієнти, а працівники налагодили співпрацю з місцевими крамницями.
Олена каже, що ціни на її продукцію у Костянтинівці нижчі, ніж в інших регіонах. Скажімо, перепелині яйця гуртом коштують 45 гривень за десяток, м’ясо – 180 гривень за кілограм.
ПОЖИВНА «ПОЖИВА»
Більшість робіт з перепелиного бізнесу виконують працівники у Костянтинівці, а Олена тим часом почала на Тернопільщині виготовляти сублімовану їжу. Це високотехнологічна продукція, яка представляє собою домашню страву, оброблену вакуумною сушкою. Вперше цю технологію почали використовувати 1968 року для приготування їжі астронавтам. Вона на 95% допомагає зберегти первинний смак страви і всі корисні поживні речовини, а також забезпечує тривалий термін зберігання без використання консервантів та хімічних домішок.
– Місцевість, де я зараз проживаю, багата на городину, це і стало вирішальним чинником при створенні нового бізнесу. Я сама розробляю технологічні карти страв і дегустую теж сама. Їжа спочатку готується – як для себе, щоб була смачною, а потім сублімується у вакуумі та фасується у пакет. Її можна залити окропом і виходить готовий суп чи борщ – дуже зручно, коли немає часу на приготування.
У розробці вже понад 16 страв – суп-пюре, крем-суп, суп з локшиною, гречаний, макарони з м’ясом, борщ з м’ясом та веганський, плов тощо. Спочатку Олена користувалася невеличким субліматором, а потім виграла ще один грант на придбання більш потужного промислового обладнання. – Зараз я готую документи для реєстрації власної торгової марки «Пожива». Мені дуже подобається ця назва – вона дуже українська і дуже красномовна. Вона ніби говорить, що цей продукт смачний, корисний та такий, що живить, забезпечує життєдіяльність.
В Україні ніша сублімованої їжі ще не дуже розвинута, тож Олена вірить, що її «Поживу» на ринку оцінять. І вже готується запускати проєкт із соціального підприємництва. Працювати запросить жінок-переселенок, аби надати їм можливість заробітку.
НАВЧАТИ ТА НАВЧАТИСЯ
Ще одна соціальна складова проєкту спрямована на жителів Шумської громади: всім зацікавленим Олена готова передавати свій досвід із написання грантових заявок та бізнес-планів. Це допоможе жінкам невеличкої громади знайти роботу, започаткувати або розвинути власну справу.
– Раніше до мене часто зверталися люди і просили написати бізнес-план. Я відгукувалася, брала за основу їхню «сиру» ідею, робила аналіз ринку, проробляла всі деталі. Але потім наставав момент захисту, і людина не могла презентувати свою ідею, тому що вона її просто не «прожила». Врешті я відмовилася від такого виду консультацій і зараз більше пропоную менторство – задаю вектор, за яким потрібно рухатися, підказую, де шукати інформацію, як зробити аналіз, як обрахувати фінансовий план. А майбутні підприємці вже самі докладно розробляють свої ідеї, щоб гідно їх презентувати.
За консультації Олена бере гроші залежно від складності та витраченого на проєкт часу, але часто консультує безоплатно, адже вірить, що допомагаючи іншим, допомагає й собі ставати сильнішою.
Аби вдало поєднувати різні бізнеси та операційні процеси, Олена постійно навчається. Наразі вона бере участь у програмі менторської підтримки від консультантів Львівської школи бізнесу. А раз на місяць їздить до Дніпра та додому – двезе перепілкам корм, бо на Донеччині він дуже дорогий. Також допомагає своїм працівникам із доставкою замовлень, налагоджує нові бізнес-партнерства.
– Фактично я живу між Сходом і Заходом, постійно в дорозі. Але я точно знаю, заради чого це роблю. Вірю, що це додасть мені нового досвіду і зробить сильнішою, бо після нашої Перемоги я хочу повернутися додому. А мати досвід – це найважливіше, що нам потрібно для відновлення рідної Донеччини.
