Масові вбивства, позбавлення волі, тортури, ґвалтування, руйнація цивільної інфраструктури… Більше півтори тисячі злочинів рф в Україні вже зафіксували в польському Центрі документування російських злочинів в Україні імені Рафала Лемкіна, який запрацював у Варшаві вже 26 лютого 2022 року. Серед співробітників, що збирають та записують відео-, аудіо- та письмові свідчення – маріупольчанка Катерина Сухомлинова.

У Маріуполі вона була депутаткою міської ради. Тією самою, що за день до повномасштабного вторгнення вимагала мобілізації комунальних служб для зміцнення обороноздатності міста та облаштування бомбосховищ, яких не було. Тоді почула, що не на часі. Відтоді Катерина сама вирішує, що на часі, а що ні.

– Щодня я відслуховую та обробляю свідчення про злочини росіян із різних регіонів України. І впізнаю маріупольців навіть без персональних даних та географічних назв, тільки по опису ситуації. Мені здається, їхні спогади – найстрашніші. Бо на відміну від інших українських міст, постраждалих від російської агресії, з Маріуполя люди довго не мали можливості вирватися. Ворог прицільно знищував місто разом із сотнями тисяч людей, які там залишалися, – каже Катерина Сухомлинова.

24 лютого вона ухвалила для себе рішення залишатися в Маріуполі, щоб допомагати.

– Я не могла інакше вчинити. Я декілька років поспіль разом з Мальтійською службою допомоги навчала маріупольців порятунку життя. Як рятувальниця, яка вміє надавати першу домедичну допомогу, я була потрібна у тому жаху, що розпочався в місті.

Катерина мешкала на Лівобережжі і, скільки могла, перевозила поранених до обласної лікарні, розвозила по підвалах хліб, воду, ліки, які отримувала в волонтерському центрі «Халабуда». Але незабаром Лівобережжя було відрізане від центру, на тому березі Кальміуса люди залишилися помирати у підвалах від поранень та від голоду…

Після 20 днів перебування у блокадному місті під постійними обстрілами Катерина ухвалила рішення вивозити родину, рятувати доньку. Її прострілена автівка їхала селами вздовж моря, оминаючи блокпости і фільтраційні табори – бо депутатку та активістку окупанти навряд чи пропустили би. Щодня вона дякує людям, які зустрічалися на цьому шляху і надавали допомогу.

– Щиро не розумію, як в міжнародних інституціях, які взагалі-то створені, аби зупиняти війни, можуть не помічати ознак геноциду, що чинять рашисти проти українців! Адже кожен, хто виїздить з окупованих українських територій, добре знає, що в жодному разі не повинно бути навіть натяку на те, що ти – українець. Мова, книги, рушники, вишиванки, патріотичні тату, світлини в телефоні чи в альбомі – все це може вартувати життя. Будь-яка дрібничка жовто-блакитного кольору може спровокувати російського ката на вбивство.

У квітні Катерина з донькою опинилася у Польщі, де її зустріли представники Мальтійської служби допомоги. Саме вони організували першу зустріч маріупольчанки із польськими журналістами. А потім таких зустрічей, розповідей, прес-конференцій стало так багато, що не залишалося жодного вихідного.

– Така моя інформаційна робота була виснажливою, але необхідною. Ця нещодавня історія з фільмом «Юрик» (художня стрічка, в якій українська кіностудія викривила факти щодо облоги Маріуполя, – прим. ред.) довела, що навіть всередині України залишаються люди, які не знають, не розуміють, що насправді відбувалося в Маріуполі. Що вже казати про західний світ? Але від розуміння європейців трагедії і болю українського народу залежить підтримка нашої країни. Тож, коли я отримала пропозицію працювати над документуванням злочинів росіян у центрі Лемкіна, я погодилася. Це стало органічним продовженням моєї попередньої діяльності.

Центр Лемкіна є частиною Інституту Пілецького – урядової організації, яка має колосальний досвід збирання, збереження та оброблення свідчень жертв тоталітарних режимів ХХ століття. Фахівці інституту збирали свідчення з часів Першої і Другої світових війн, тому мають вже напрацьовані підходи до розробки анкет.

Перші анкети для українців з’явилися вже на другий день повномасштабного вторгнення рф, але вони змінювалися з урахуванням ситуації, порад юристів, психологів, істориків. Зараз така анкета містить 45 питань.

– Дуже важко вмовити людину розповісти під присягою про те, що вона побачила. І чим довше триває війна, тим складніше людям почати говорити. Особливо, якщо людина є не тільки свідком, а і жертвою злочину. На відміну від перших біженців, наразі люди проходять дуже жахливу та принизливу фільтрацію, під час якої їх нерідко змушують давати неправдиві свідчення, підписувати папірці, залякують, щоб тримали рота на замку. І якщо у людини залишаються в окупації родичі, друзі, то вона буде мовчати, – пояснює пані Катерина.

Попри такі складнощі їй все ж таки вдається встановлювати контакти з постраждалими.

– «Доброго дня, мене звати Катерина, я із Маріуполя», – так я починаю свою розмову. І людина, яка сама пройшла пекло, відчуває, що може мені довіритися, бо і я пройшла пекло, тож зможу її зрозуміти. Інколи мені так і не вдається умовити дати офіційні свідчення під відео- або аудіозапис. Є ті, хто погоджуються розповісти все на камеру, але за умови зміни голосу. Хтось хоче просто анонімно заповнити анкету. Але просто щоб поділитися з кимось своїм болем, люди погоджуються розповісти те, що бачили і пережили самі. І знаєте, що я вам скажу? Дна немає у росіян. Немає…

Катерина підкреслює: не можна мірятися горем. Покази жінки, яка захищала своїх дітей, три тижні не виходячи з підвалу, той жах, який відчуває мати, коли не знає, чим нагодувати малечу, не менш важливі для правосуддя, ніж покази чоловіка, який бачив на власні очі, як окупанти розстрілюють людей у підвалах.

У подальшому свідчення українців будуть використані у судових процесах проти російської федерації, адже Центр Лемкіна співпрацює з Генеральною прокуратурою Польщі. Але з ними можна працювати й просто зараз. Звісно, що персональні дані закриті, а от самі історії вже можна досліджувати, аналізувати і розповсюджувати.

– Ми поширюємо їх самі, влаштовуючи спеціальні заходи, де читаємо трагічні спогади, робимо фільми за свідченнями постраждалих. Вже готовий фільм «Херсон», завершується робота над фільмом «Маріуполь». Крім того, центр розробляє онлайн-платформу, де будуть зібрані вже оцифровані свідчення українців. Планується, що ця платформа розпочне роботу з наступного року.

Катерина Сухомлинова закликає всіх свідків та жертв російських злочинів звертатися до прокуратури тієї європейської країни, де вони перебувають, і говорити. Каже, що можна звертатися й безпосередньо до неї – вона надаватиме допомогу з організаційних питань.

– Ми маємо усвідомлювати, що росію треба перемагати не тільки на полі бою за допомоги зброї, а й інформаційно. Дати свідчення проти росії – це реальний вклад кожної людини у Перемогу нашої країни. Я вважаю, ми всі маємо докласти максимум зусиль, щоб жоден злочинець, який прийшов на нашу землю вбивати, не уникнув відповідальності. В цьому я бачу сьогодні свою місію.