Тайвань. Маленький острів за тисячі кілометрів від України. Азія, інший світ, інша культура. Але якщо придивитися, то виявиться, що між цим островом та Україною аж занадто багато спільного. І найстрашніше, що єднає – це війна. Війна, яка в Україні триває довгих 12 років, над Тайванем тільки нависає. Проте тайванці цю загрозу відчувають. Саме тому прагнуть розширити контакти з Україною. У травні міжнародна організація «Репортери без кордонів» організувала навчальний візит для групи журналістів із прифронтових та окупованих регіонів України. Метою візиту став обмін досвідом у протидії дезінформації: російської – в Україні, китайської – на Тайвані.
ЯК ГЕОГРАФІЯ ПЕРЕМАГАЄ ЛОГІКУ
«Тайвань – занадто маленький». Ви почуєте це на нічному ринку та в метро, у міністерстві закордонних справ і в чайній крамничці, купуючи знаменитий тайванський улун. Тайванці вимушені жити поруч із величезним Китаєм, і це накладає відбиток на все, що вони роблять, що говорять і про що думають.
За розміром Тайвань – майже як Одеська область, 36 тисяч квадратних кілометрів. Проте мешкає на цій території близько 24 мільйонів людей.
Між Тайванем і Китаєм пролягає протока завширшки лише 180 кілометрів (а з деяких островів, які контролюються Тайванем, китайські береги взагалі видно без біноклю). Ризики, що колись Китай перепливе цю протоку і почне штурм демократичного острова, існували завжди. Проте зараз вони загострилися максимально.
Довгі роки тайванці жили з відчуттям, що унікальні чіпи, якими вони забезпечують більшу частину цивілізованого світу, разом із американською зброєю захистять їх від нападу. Дехто продовжує в це вірити і зараз, навіть коли чує останні заяви американського президента: «Ні, такого не може трапиться, адже це нікому не вигідно й нелогічно». Приблизно так заспокоювали себе й ми напередодні повномасштабного вторгнення.
Проте історія говорить, що диктатори часто йдуть проти законів логіки, користуючись іншими аргументами.
ІСТОРИЧНИЙ КОНТЕКСТ
Тайвань був незалежним островом, який населяли австронезійські корінні народи. Вони і зараз тут живуть, але майже втратили свою культуру і мову. Усе через те, що Тайвань як мінімум чотири рази зазнавав окупації та асиміляції.
Європейська колонізація острова почалася на початку XVII століття. Спочатку голландці, а потім іспанці прийшли на Тайвань і побудували там торговельні бази, порти, плантації. Проте вони не контролювали весь острів, а розташовувалися переважно на півночі Тайваню.
1662 року розпочалася китайська окупація острова – китайський воєначальник Чжен Ченгун вигнав голландців і створив власний режим на Тайвані. Після цього китайські режими змінювалися, але контроль над північчю острова залишався за китайцями. Тайвань був занедбаний у ті часи, як і материковий Китай.
Аж поки острів не захопили японці. Після поразки Китаю в Першій японо-китайській війні Тайвань перейшов до Японії. І з тих пір на острові почалися шалені зміни. Японці побудували на Тайвані логістику, провели адміністративну реформу, дали освіту. Проте вони влаштували там і терор, проводячи жорстку політику асиміляції місцевого населення. Заборонялася місцева мова, культура, традиції. За порушення людей вбивали.
Тайвань був японським аж до 1945 року. Після капітуляції Японії Тайвань перейшов під контроль Республіки Китай з урядом Чан Кайші. Власне, Тайвань і зараз є Республікою Китай. З точки зору права, саме на Тайвані – легітимний китайський уряд. Саме Тайвань був співзасновником ООН.
Однак після закінчення Другої світової СРСР допоміг китайським комуністам перемогти в громадянській війни законно обраний уряд Чан Кайші: грошима, зброєю, інструкторами допомагав, і вони перемогли. Тож законно обраний народом уряд змушений був переміститися на Тайвань. До речі, урядовці перенесли на острів і всі історичні цінності, імператорську спадщину тощо. Тож якщо ви хочете побачити справжні історичні артефакти, треба їхати не до Пекіна, а до Тайбея.
По факту, комуністична КНР, якою править Сі, є аналогом наших «днр» та «лнр» – незаконне утворення, яке захопило владу. І тривалий час світ не визнавав легітимність КНР, аж поки цього не зробили США. Ну, а після почався парад визнання іншими країнами.
ІДЕЯ ЄДИНОГО КИТАЮ МЕРТВА?
Сьогодні Тайвань попри Конституцію, де закріплені всі території включно з материком, більше не прагне контролювати весь Китай. Він прагне лише одного – щоб від нього відчепилися і дали можливість спокійно розвиватися.
Ми питали у місцевих колег, наскільки тайванці переживають свій невизнаний статус. І виявилося, що багатьох це питання взагалі не дуже турбує. Тайвань – багата країна з високим рівнем життя та демократією в дії: з будь-якого питання (яким має бути парк, де побудувати дорогу) проводяться електронні голосування, референдуми. Якось у них це виходить вирішувати без шакалячих експресів та всенародних срачів.
У них вільні вибори. Є незалежні медіа (залежні теж є, але про це трохи згодом). Дивним чином уживаються релігія та наука. Технічна освіта – другий бог для тайванців, тому що дає їм не тільки гроші, але й захист від агресії.
«На сьогодні ідея єдиного Китаю мертва», – так казали українським журналістам представники і місцевих медіа, і тайванського парламенту.
Але зміна у позиціонуванні тайванців не означає, що претендувати на Тайвань припинить Китай. З його боку постійно відбуваються військові провокації, а також керівництво Тайваню впевнено вважає, що китайці навчаються у росіян стратегії пропаганди.
ПІД ВПЛИВОМ ПРОПАГАНДИ
2003 року КНР ухвалила Стратегію трьох війн. Ключовим її компонентом є маніпулювання наративами в демократичних системах. Через свободу медіа, через свою відкритість та прозорість демократії стають абсолютно беззахисними перед інформаційними впливами.
КНР впливає на настрої у суспільстві Тайваню, вливаючи величезні гроші у великі медіа і називаючи це інвестиціями. Не нехтує також соцмережами та кібератаками.
Основним інструментом інформаційних кампаній стає штучний інтелект, стверджує Summer Chen, засновниця громадської організації FactLink. ШІ застосовується для створення фейкового контенту, фальшивих фото, відео, мемів та – що не менш важливо – для масового їхнього просування. Зрештою пропаганда починає поширюватися вже не ботами, а самою аудиторією. Охоплення сягають вражаючих масштабів.
Саме це ми бачимо на прикладі російської пропаганди в Україні, яка на певному етапі теж поширюється аудиторією всередині країни. Summer Chen вважає, що Китай використовує Тайвань для апробації нових технологій інформаційних спецоперацій, які пізніше підхоплює й російська пропаганда.
Тож, якщо диктатури об’єднуються, намагаючись змінити свідомість людей під свої потреби, то й демократіям не завадило б об’єднуватися для більш ефективної протидії.
ПРОБЛЕМИ З ІДЕНТИЧНІСТЮ: «ОДИН НАРОД»
Якщо ви думали, що це в українців є проблеми з ідентичністю, то це ви просто не знаєте, які проблеми з цим у тайванців. Позаяк острів протягом століть постійно кимось колонізувався, кожне пришестя іншої країни на Тайвань супроводжувалося насадженням іншої культури, завезенням іншого населення, асиміляції місцевих мешканців окупантами.
Відтак на Тайвані живуть білі китайці – це ті, які мають родинні зв’язки з материковим Китаєм (у них дійсно білосніжна шкіра). Місцеві китайці мають засмаглу шкіру. Ще є японці, нащадки завойовників. Лише близько 3% населення Тайваню – це місцеві племена.
У парламенті Тайваню нам вдалося поспілкуватися з працівницею апарату, яка є представницею племені Amis. Її бабуся та дідусь є носіями мови та традицій племені. Проте в їхньому роду всі вивчали китайську під час китайської окупації, потім вивчали японську – під час японської. «У нашому племені вважається дуже крутим знати японську і китайську. Але врешті-решт мої батьки та я знаємо і японську, і китайську, але я зовсім не знаю своєї рідної мови. Жодного слова!».
Погодьтеся, ситуація дуже знайома українцям. Російська імперія, а потім Радянський Союз сторіччями викорінювали українську мову в Україні, білоруську – в Білорусі. Результати русифікаторської політики ми будемо долати ще довго.
І така розмита ідентичність впливає не тільки на мову, а й на сприйняття пропаганди тайванцями. Summer Chen каже, що вплив пропаганди визначається навіть не тим, наскільки ефективні інструменти застосовує КНР, а тим, який бекграунд має людина, які родинні зв’язки та історичний досвід.
На прикладі Тайваню: люди, які мали тісний контакт з материковим Китаєм, які є переселенцями з материка, хто має родичів у КНР, дуже позитивно сприймають китайські наративи про необхідність об’єднання. Вихідці з Японії вважають таке об’єднання небезпечним.
Китай докладає чимало зусиль, щоб підсилити голоси тих, хто не бачить проблеми в об’єднанні Тайвані та КНР. Китайська пропаганда намагається знищити незалежні медіа через «інвестування», підриває довіру до уряду, насаджує думку, що опиратися такій великій та могутній країні, як Китай, тайванцям немає сенсу.
Чи вдасться Тайваню встояти перед таким тиском?
«Ми не знаємо, – кажуть тайванці. – І не узнаємо, поки Сі дійсно не наважиться вдарити по нам. Ніхто в світі не думав, що українці вистоять перед натиском РФ, а вони встояли і чинять опір. Тож ніхто не знає, чи встоять тайванці, але ми готуємося до різних сценаріїв».
