Родина Уварових – Юлія та Катерина – донеччанки, які через війну вже двічі були змушені залишати домівку. Спочатку 2014 року в Донецьку, потім у 2022-го – в Харкові. Зараз мама з донькою живуть у Львові і ведуть бізнес на два напрямки, ще й надаючи роботу п’ятьом людям. Один з цих бізнесів, до того ж, має потужну соціальну складову. Звісно, нашій газеті стало цікаво, як їм це вдається.

РЕСТАРТ ДЛЯ «ЛАБЗОНИ»

Юлія Уварова – одна з тих незламних жінок-підприємниць, які ще у 1990-х започаткували власну справу й успішно її розвивали. Це був родинний бізнес: Юлія продавала лабораторне обладнання – від маленьких пробірок до промислових ваг та лабораторних приладів. Враховуючи кількість промислових підприємств на Донеччині, на цей товар завжди були замовлення.

– Наші друзі в Донецьку працювали на металургійних заводах, шахтах, вони постійно шукали дефіцитне тоді лабораторне обладнання, – говорить підприємниця про становлення власної справи. – Тож ми в родині вирішили, що будемо продавати таке. Мали гарний попит, бізнес розвивався. Спочатку ваги та пробірки завозили з росії, згодом налагодили постачання з країн Європи.

Коли російські війська вторглися в Донецьк, Юлія забрала доньку-школярку й поїхала з нею до Бердянська, а потім до Харкова. Її чоловік лишився у Донецьку, втримати сім’ю не вдалося – вони розлучилися. У нових містах треба було шукати нових клієнтів, але Юлія не розгубилася. Вона пішла до місцевої влади, торгово-промислових палат, всюди неліниво розповідаючи про себе та свою справу.

І це спрацювало. Місцевий бізнес у Харкові поступово дізнавався про «Лабзону» – жіночий бізнес, який разом із обладнанням пропонував ще й сервісний центр, де це обладнання ремонтували. Так на новому місці вдалося не лише втримати родинний бізнес, а й суттєво збільшити кількість клієнтів.

2022 року Юлія з Катериною виїхали з Харкова до Гамбурга, але вже за пів року повернулися до України.

– За той час, що ми були у Німеччині, ми доволі непогано влаштувалися – я жила у готелі, ми ходили на курси німецької мови, вихідними досліджували німецькі села та міста. Але хотілося назад, до України. Власне згодом донька сказала, що вона повертається додому, – згадує Юлія.

Вийшло, що додому – це до Львова.

Тут родина вирішила шукати грантову допомогу, адже під час війни багато донорів підтримують релоковані бізнеси. Уварови теж вирішили скористатися цією можливістю. Познайомилися з організацією, яка пише заявки донорам, і самі почали подаватися на грантові конкурси. Врешті від різних організацій лише торік отримали мільйон гривень підтримки – на створення робочих місць та купівлю оргтехніки.

Саме ці кошти дозволили відкрити сервісний центр у Львові. Взяли в оренду приміщення, закупили комп’ютери, меблі, принтери, прилади для ремонту, взяли на роботу кількох людей. А нещодавно ще й у Харкові відновили роботу сервісного центру з кількома працівниками. Зараз у добірці «Лабзони» понад 10 тисяч найменувань продукції та два склади – у Львові та Харкові.

3,14 BAN – СОЦІАЛЬНИЙ БІЗНЕС З РЕСАЙКЛІНГУ

Крім лабораторного обладнання, родина має власне виробництво з переробки та створення нових речей зі вживаних матеріалів. А саме – рекламних банерів. Катерина Уварова, навчаючись в університеті на соціологиню, кілька років виношувала ідею ресайкла. Поки одного дня не знайшлися у підсобці банери, і вона не попросила майстриню у Харкові пошити з банера шопер, з яким досі ходить на «Нову пошту» відправляти посилки.

Ідея з переробки банерів – це не просто щось прикольне. Фактично це турбота про довкілля та про ощадливе споживання. Адже, як правило, банер, який пару тижнів повисів на вулиці або навіть один день на якомусь заході, викидають. А Катерина вирішила дати йому ще одне життя – вже у вигляді гаманців, чохлів, торбинок або рюкзаків.

– В Україні тоді не було жодного заводу, де переробляли б використані банери. Але ж це гарний цупкий матеріал, з нього можна пошити міцні вироби, – каже Катерина. – Ми взялися за цю ідею.

Юлія згадує, що тоді в пошуках швачки обійшли з десяток майстринь, але ніхто не хотів братися за роботу з грубим матеріалом.

– Врешті ми знайшли жінку, яка працювала зі шкірою, вона погодилася нам допомогти. Цьогоріч вже п’ять років, як ми співпрацюємо з нею, – розповідає Юлія.

Ця історія з переробкою банерів почалася ще 2019 року. Перші шопери розповсюджували по крамницях Харкова, поступово налагоджуючи співпрацю з партнерськими мережами. Кілька магазинів погодилися взяти на реалізацію таку продукцію у Києві, Львові та Одесі. Почали з’являтися корпоративні замовлення.

3,14 ban – так називається бренд, що пропагує ощадливе споживання та товари з використаних банерів. За п’ять років його існування Уварови не отримували грантів на розвиток цього напрямку бізнесу. Донори увесь час казали, що зараз, під час війни, це не на часі.

– У Німеччині ми заходили у кілька крамниць, коворкінгів і питали, чи цікаво їм продавати такі вироби. І вони готові були робити замовлення – за умови, щоб ми оформили німецьке свідоцтво підприємця і працювали офіційно. Але ж ми поїхали додому, – говорить Юлія.

У Львові, крім торбинок та поясних сумок, Уварови почали виготовляти брелоки, браслети, підсвічники з гільз. Попросили військових та волонтерів назбирати відстріляних гільз різних калібрів – і тепер роблять на них гравіювання та продають як сувеніри. Гроші з продажу спрямовують на відбудову музею Сковороди у Харкові.

– Це моя соціальна місія, тут більше йдеться не про прибутки, а про внесок у зміну свідомості людей, – каже донька.

Ідею усвідомленого споживання та переробки вживаних речей на гроші Катерина всіляко пропагує серед молоді – проводить тренінги та навчання. Цими днями вона й сама повернулася з навчання соціальних підприємців у Варшаві. Попереду – навчальний курс про те, як вийти на експорт. Адже родина Уварових вірить, що незабаром їхні товари можна буде експортувати. Для цього Катерина вже cтворила англомовну сторінку сайту, зареєструвалася на платформі ETSY, де митці з усього світу продають крафтові вироби.

Родина переконана, що навкруги багато можливостей, але щоб ними скористатися, потрібно бути готовими працювати та навчатися. Вони – готові. І хоча десять років Уварови не були вдома, на Донеччині, вони працюють вдома, в Україні. І вірять, що малих успішних підприємців, які щось виробляють, сплачують податки й змінюють своє життя та оточення, щодня ставитиме все більше.

– В Донецьку в мене не було не було сервісного центру, онлайн-консультування. Не було грантів, з усіх можливостей я мала лише мою телефонну книжку. Зараз, під час війни, я маю набагато більше. Мій бізнес і коло партнерств у рази зросли. Тож раджу не боятися, а братися до роботи і шукати можливості для розвитку власної справи. Я не готова повертатися в Донецьк, за десять років там виросло нове покоління, я не хочу бути разом із цими людьми. Натомість я обираю Україну та нові можливості тут.