Це почалось не сьогодні, але, здається, саме зараз, під час повномасштабної війни, досягло межі, за якою люди взагалі втрачають сенс у спілкуванні. Будь-яка думка, навіть позитивна, може викликати хвилю хейту, яка мов цунамі збиває людину з ніг, ба навіть змушує полишати суспільну активність. Навряд чи це йде на користь країні. Особливо зараз, коли нам так потрібна єдність перед обличчям ворога. Проте ми не можемо втриматися та з впертістю віслюка продовжуємо нищити один одного – словами.
Головний редактор відомого медіа «Новинарня», а зараз військовослужбовець ЗСУ Дмитро Лиховій вже давно складає щомісячний огляд так званих «срачів» в українських соцмережах. Якщо їх проаналізувати, можна побачити, що сперечаємося ми не тільки про важливе, як то звільнення Залужного чи розвиток виробництва БПЛА в Україні, але й через набагато менш значущі речі. Навіщо Христина Соловій покинула Сергія Жадана? Святкувати чи не святкувати 8 березня? Навіщо нам казали, що зима буде важкою, а вона такою не була?
І так без кінця – щодня.
Але проблема навіть не в тому, що ми постійно сперечаємося. Проблема в тому, що під час наших спорів ми втрачаємо витримку, забуваємо про гігієну спілкування і буквально знищуємо один одного, забуваючи про те, хто є головним ворогом українців.
Свіжий приклад. В інтерв’ю сайту 0629 філологиня Галина Кутнякова, спираючись на результати досліджень і наукові роботи своїх колег із Маріупольського державного університету, заявила, що та мова, що вживалася на сході України і вважалася російською, насправді такою не є. І що більшість людей на Донеччині та Луганщині розмовляють південно-східною говіркою української, а не російської мови.
Науковиця очікувала, що її слова спровокують дискусію. Але що тут почалося! Виявилося, що сприйняти обґрунтовану наукову позицію однаково не готові як шанувальники української мови і прибічники тотальної українізації, так і відверті українофоби. І ті, і інші звинуватили філологиню у зрадництві, продажності, «роботі» на когось та в усіх смертних гріхах. І лише одиниці погодилися, що, можливо, у твердженні науковців є раціональне зерно.
Ненависть, з якою люди кидаються доводити свою думку, може перекреслити будь-який конструктив у діалозі, вважає голова патрульної поліції Донеччини Михайло Вершинін. Саме це він намагався довести розлюченим маріупольцям, які образилися на недостовірний, а місцями відверто брехливий фільм «Юрик», заснований нібито на реальних подіях, а насправді абсолютно відірваний від реальності.
Показ такого кіно для західної аудиторій дійсно міг більше нашкодити Україні, ніж допомогти. Проте хейт на адресу авторів стрічки та тих, хто їх виправдовував, не вщухав навіть після того, як помилки були ними визнані і виправлені.
– Я не стільки про фільм, скільки про спілкування, – намагався пояснити Вершинін. – Як поліцейський, я чудово знаю, що таке хейт. І також знаю, наскільки складно щось роз’яснити людям, навіть вже виправивши ситуацію. Це риса суспільства в нас така. Або ми всі будемо чути один одного, позбавимося вікової зради всюди. Або таки здохнемо, звинувачуючи будь-кого у всіх тяжких і не вміючи комунікувати…
Висловлювати власні думки та не підлаштовуватися під тренди натовпу можуть дозволити собі лише сильні й впливові люди. На жаль, таких небагато. А тому хейт і далі несеться мережею, знищуючи бажання людей взагалі проявляти публічну активність.
Приклад абсолютно негативної комунікації восени 2023-го навела волонтерка Darwin Tremor. Напередодні зими вона публічно оголосила про намір відновити роботу з виготовлення окопних свічок. У коментарі до її посту прийшли люди (серед них військові та волонтери), які висміяли цю ініціативу, стверджуючи, що «свічки нікому на***й не потрібні, ящики із свічками стоять з минулого сезону, а деякі не знають, куди собі подіти, і під виглядом допомоги армії займаються повною ху***ею, заспокоюючи себе тим, що щось роблять».
– Травмовані війною українці мають велику проблему із комунікацією, – вимушено констатує волонтерка. – Адже будь-що можна донести різними способами. Можна написати повідомлення у стилі «Друзі, я займаюсь питанням обігріву військових, наразі свічок дуже багато, краще скинутися вдесятьох і купити екофлоу». А можна написати: «Ой, ці доморощені мамкіни помічники вже за***ли своїми свічками, крутять і крутять». Сенс однаковий, але різний вплив на аудиторію. Ефект першого повідомлення – ага, прийняв інфу, отже, свічки не потрібні, переключаюся на інші потреби. Ефект другого – мене, мою роботу і моє бажання допомогти знецінили. Якщо воно нікому не треба, піду вип’ю пивка… Знецінення і приниження не мотивують. Ну ось так це працює, так влаштована людина, особливо якщо це українець, який взагалі не дуже любить, щоб йому казали, що і як робити. Мотивують пропозиції і заохочення, заклики доєднатися і допомогти.
Прямий і відкритий заклик про допомогу дійсно може зупинити хейтерів, вважає психотерапевт, тренер інструкторів ТрО ЗСУ з першої психологічної допомоги Антон Семенов. Він запровадив проєкт «Як ти, брате?», де досліджує досвід того, як українці справляються з комунікативними складнощами під час війни.
– Будь-який хейт є спробою компенсації. Зазвичай це компенсація безсилля. Чим більше люди відчувають безпорадність перед тим, що відбувається, тим більше енергії спрямовують на таку компенсацію, – вважає Семенов. – Звісно, є альтернатива. Цю енергію можна направляти на більш корисний спосіб компенсації.
Формула, яка гарантовано допомагає, це коли хтось просить про допомогу і позначає, що для нього чи неї це важливо. Тоді співрозмовник завжди переключається з хейту на конструктивну діяльність. Звісно, прохання має бути про щось таке, з чим людина точно може впоратися. Інакше це тільки підважить відчуття безпорадності та посилить токсичну поведінку.
Тож порада від психотерапевта Антона Семенова: звертайтесь по допомогу до тих, хто вас хейтить.
Порада від психологині Інеси Іваночко: майте сміливість рухатись вперед, не звертаючи увагу на тих, хто вас хейтить.
Порада від письменниці Ліни Костенко: «так багато на світі горя, люди, будьте взаємно красивими!».
Порада від газети «Схід NOW»: поважайте думку інших, замініть хейт конструктивною критикою, яка відрізняється тим, що замість емоцій та особистих образ використовує аргументи.
Бажаємо всім нам бути переконливими і взаємоввічливими.
Інеса ІВАНОЧКО, практикуюча психологиня, випускниця Київського інституту гештальту та психодрами:
– Якщо ви не дозволяєте іншим себе контролювати, то будьте готові до того, що більшість людей з вашого оточення вас можуть не любити, а деякі й ненавидіти. Тому що незалежність – це завжди неприємна деталь, ляпас всім тим, хто бажає вас підпорядкувати своїй волі, своїй думці, зробити вас керованими. Якщо ви володієте внутрішньою свободою, то завжди знайдуться ті, хто буде дивитися на вас із заздрістю та роздратуванням. Адже їм нестерпна думка, що хтось може протистояти їхнім прихованим стратегіям. Їх дратує те, що є хтось, на кому не спрацьовують схеми маніпулювання.
Тому не треба лякатися неприязні від деяких людей стосовно себе. Це неминучий наслідок того, що у вас вистачає сміливості протистояти та рухатися у вибраному вами напрямку й у своєму ритмі.