Осінь в Україні є часом фестивалів та ярмарків з часів наших предків, коли врожай було зібрано до комори і ґазди вивозили на продаж залишки – аби заробити та себе показати. Економіка змінилася, але фестивалі так само важливі для крафтових виробників як можливість презентувати свій продукт і познайомити з ним більше покупців. Під час війни з фестивалями складно – через загрозу обстрілів влада українських міст неохоче погоджується їх проводити. Але у разі дотримання правил безпеки виробники та відвідувачі охоче збираються на такі події, як Local Farmer Fest, який цьогоріч організував проєкт USAID«Економічна підтримка України» у Львові та Івано-Франківську.
На Local Farmer Fest розважали, пригощали та продавали сири, м’ясні смаколики, соуси, спеції, мед, морозиво, хліб… Кожен захід зібрав близько 100 фермерів – переважно з західних областей. Втім, двох донецьких крафтярів ми таки відшукали і розпитали, як фестивалі допомагають їм заробляти.
«ФЕСТИВАЛЬНИК» З ДОСВІДОМ
Власник ферми «Козацьке подвір’я» Сергій Свириденко – двічі переселенець, спочатку з Донецька, потім з Іванопілля. Ветеран АТО, а з 2016 року – підприємець. Зараз розвиває своє виробництво на Волині. Його 150 кіз – також переселенки, торік Свириденко перевіз їх за тисячу кілометрів від Іванопілля, адже тварини фактично жили біля лінії фронту, де неможливо було їх навіть напоїти – обстріли російських військ знищили централізоване водопостачання.
Зараз на фермі Свириденка в Олицькій громаді працюють чотири людини, троє з них – переселенці. Разом із Сергієм вони виготовляють понад 30 видів крафтових товарів – м’яких та твердих (витриманих) сирів, паштетів, в’яленого м’яса, ковбас, копченостей. Усе це і повезли на Local Farmer Fest.
– На усіх фестивалях я розділяю продажі на два напрямки: один – це продаж продукції з вітрини, інший – фудкорт, який організовую для відвідувачів. Зазвичай готую плов, шашлик, овочі на грилі, борщ, смажене порося. Власне, фудкорт приносить непоганий заробіток, майже однаковий з продажем сирів та м’ясних делікатесів, виробництво яких потребує копіткої праці.
Ціни на фестивалі у Свириденка були такі: найдешевший продукт – баночка паштету за 58 грн, найдорожча бастурма – 800 грн/кг, порція плову – 70 грн/тарілка, шашлик – 70 грн/100 г, креветки на грилі – 200 грн/100 г.
Ціни відвідувачів не лякали – аби скуштувати фермерського плову або шматочок запеченого поросяти, вони шикувалися у черги.
Сергій каже, що з продажів на фестивалі врешті зміг віддати частину боргів. Обігових коштів йому завжди бракує – потрібно платити оренду і за ферму, де кіз утримує, і за цех, де ковбасу виготовляє, і заробітну плату працівникам, і податки.
– Я не жаліюся, просто беру і роблю. Шукаю працівників, бо місцеві не дуже хочуть працювати у мене. Частину прибутку відраховую на підтримку ЗСУ. Не знаю, коли повернуся додому, поки буду працювати і налагоджувати нові партнерства на Волині.
ПЕРШІ КРОКИ У ЧАЙНІЙ СПРАВІ
Для виробників авторських фруктових чаїв Moun Sea фестиваль став нагодою більше розповісти про свою продукцію. Петро та Христина Жукови зараз живуть у Львові. Він із Маріуполя, вона – зі Львова. Заради чоловіка дівчина за 1500 км переїхала до міста біля моря. Але почалася повномасштабна війна і родина змушена була евакуюватися у зворотному напрямку.
Петро до війни працював у кав’ярні Маріуполя і мріяв про власну справу. Зрештою море та гори поєдналися у їхній родинній історії через виготовлення чаїв під романтичним брендом Moun Sea.
– Я кілька років робив каву та чаї і дуже хотів сам створювати авторські напої, – каже Петро. – Це дуже цікаво, адже чай може бути не лише чорний або зелений. Створювати фруктовий смак – це дуже затратний по часу та грошах процес: фрукти треба помити, нарізати, висушити, на це не кожна людина витрачатиме час. Тож ми з дружиною вирішили, що раз такий чай ніхто не робить, будемо робити ми. Ми бачимо, що людям на фестивалі наш продукт цікавий. Тут багато чаїв, але вони або на основі трав, або чорного чи зеленого чаю.
Чаї Жукових, виготовлені із сублімованих фруктів та ягід, зберігають максимум вітамінів. Зараз в асортименті вісім оригінальних смаків, найпопулярніший – ананас-чорниця. Є також ананас з імбирем, малина-м’ята, яблуко-анчан, мʼята-ананас… Головна ставка – на якість, тому постачальника фруктів обирають дуже прискіпливо. Чаї фасують у мішечки, які зручно заварювати та брати з собою на природу, в офіс, у дорогу.
Свою продукцію Жукови продають через соцмережі та у декількох крамницях Львова. Зізнаються, що заробляють небагато, зараз їхня справа більше схожа на хобі. Один пакетик чаю, зокрема, коштує 50 гривень, а його собівартість складає 40 гривень. Жукови переймаються, що якщо поставлять ціну вище, покупці не зрозуміють, чому чай стільки коштує. Аби родинна справа стала сталим бізнесом, вони мають доносити до людей цінність свого продукту.
– Саме в цьому такі фестивалі нам допомагають, – говорить Христина. – Ми спілкуємося з покупцями, даємо скуштувати чай, розповідаємо про те, як виготовляємо його, чому він корисніший, ніж пакетований чай із супермаркету. Я згодна, що якісний крафтовий продукт не може бути дешевим, адже підприємець не виготовляє його тонами, як на заводі. Фактично це штучний товар, а відтак, це впливає на вартість.
Двома фестивалями у Львові та Івано-Франківську Жукови лишилися задоволені – зустріли постійних клієнтів та здобули нових.
