Усе почалося 2017 року з чотирьох міст Донеччини – Краматорська, Слов’янська, Костянтинівки та Дружківки. Спочатку голова ГО «Всесвітній День вишиванки» Леся Воронюк запропонувала на свято подарувати новонародженим у Краматорську дві сорочки для немовлят – льолі. Далі ідею підтримала переселенка з Ясинуватої Оксана Муравльова. Вона придбала нитки та тканину і у Краматорській бібліотеці під час занять із української у створеному нею розмовному клубі «Файно» люди вишили 30 сорочечок. А на День вишиванки – передали їх до пологового.

Наступного року таких сорочок було 50, а ще за рік – 400. Вишивальницям почала допомагати Донецька облдержадміністрація, долучилися інші організації, фонди та меценати.

– Про акцію ми почали розповідати у соціальних мережах, медіа про нас писали репортажі. Тож все більше людей про неї дізнавалися та хотіли долучитися. У нас не було на це грантового проєкту чи якогось одного великого спонсора, здебільшого робили за свої заощадження, охочі нам допомагали. Хтось купував тканину, хтось нитки, згодом стали купувати сорочки та передавати нам для вишивання, – згадує пані Оксана початок ініціативи.

2023 року в акції взяли участь вже сотні людей із тридцяти міст України та навіть із-за кордону – і понад 1000 льоль поїхали Україною до пологових будинків, аби діти, народжені на День вишиванки (цьогоріч 18 травня), отримали свій перший у житті оберіг.

Таку мету – підготувати 1000 льоль – поставила торік Оксана Муравльова, яка через російську агресію переїхала до Бережан на Тернопільщині. Мета була амбітна, майже нереальна, але робота закипіла. Вишивали волонтери на Бережанщині, у Краматорську, Києві, Калуші, Коломиї, Львові, Ужгороді, долучалися люди з-за кордону. На 5 травня у майстринь було вже 1029 сорочечок та інших подарунків, які спакували до розсилки Україною.

До подарункових пакунків поклали кольорових жовто-блакитних метеликів від Сталіни Чубенко – матері назавжди 16-річного Степана Чубенка з Краматорська, якого росіяни 2014 року закатували за українську стрічку на наплічнику. Також додали маленькі мотанки – першу іграшку, яку в Україні мама традиційно робила немовляті, і метрики з дерева, зроблені майстрами з Костянтинівки.

Історії майстринь, які долучилися до створення подарунків немовлятам – окрема тема. Наприклад, 120 кольорових маленьких пінеток зв’язала і передала до України пані Антоніна з Краматорська, яка наразі перебуває з родиною у Польщі. Або 71-річна жителька Бережан Марія Кукурудза – жінка має інвалідність, не виходить із дому, але вишила аж 214 льоль. Каже, що вишивання для неї має терапевтичний ефект.

– Мій онук та зять зараз на фронті. Під час вишивання я постійно думала про них, молилася, щоб повернулися живими та неушкодженими додому, вкладала добрі та світлі думки. Коли я дізналася, що ці льолі поїдуть на схід, ще більше зраділа, – розповідає пані Марія.

До слова, цьогоріч додому повернеться вишиванка, в яку до великої війни вбирали у Краматорську пам’ятник Шевченку. Оксана Муравльова вивезла її з собою до Бережан, але для місцевого Тараса патріотична громада вже виготовила власну сорочку, тож Краматорськ чекає на повернення свого оберігу. А Оксана Муравльова чекає не лише на Перемогу України, а й на те, щоб якомога більше громад підхопили ініціативу і теж почали створювати для немовлят наш традиційний вишитий одяг із хрестиками, які захищають від усього злого і роблять народжених у вишиванках українців непереможними.

Наталка СТЕПОВА