Ірі Бові було три роки, коли вона склала свої перші римовані рядки. В школі дівчина писала віршами твори з літератури, брала участь у місцевих та всеукраїнських конкурсах, публікувалася в районній газеті «Мар’їнська нива». В університеті Маріуполя, де Іра вивчала грецьку мову та літературу, вона очолювала поетичний гурток, проте відмовилася видавати збірку власних віршів. Каже, що творчість їй завжди допомагала, але поеткою себе не відчувала й робити письменництво справою свого життя не збиралася. Аж поки не потримала в руках першу книгу та не зрозуміла, що це і є щастя.

Іра спочатку хотіла вступати на журналістику, але не дозволив батько, який вважав цю професію небезпечною. Тоді мріяла працювати у школі – поки не стикнулася з бюрократією та купою паперової роботи в освітян. В ліцеї Донецька, де 2012 року вона проходила студентську практику, будь-які прояви творчості чи нові форми викладання не віталися.

– Якби тоді дітей вчили за програмою Нової Української Школи чи я потрапила на практику у приватний навчальний заклад, то, можливо, я б стала вчителькою, бо мені подобалося працювати з дітьми, – пояснює Іра, чому вона зрештою обрала бути репетитором з грецької та англійської мов.

Втім, у Донецьку, де Іра оселилася, коли вийшла заміж, вона отримала складну травму ноги, тож довелося покинути й репетиторство, й заняття з грецьких танців, і вірші. Вона була на сьомому місяці вагітності, коли влітку 2014 року стало зрозуміло, що залишатися в обласному центрі більше небезпечно.

– Ми з чоловіком ніяк не наважувалися їхати з окупованого міста через ворожі блокпости. І коли знайома розповіла, якою дорогою вдалося виїхати її доньці, ми того ж дня покидали у сумки найнеобхідніші речі й вирушили в Курахове до батьків.

ПЕРША КНИГА ПРО ЧЕРЕПАШКУ ХАППІ

Старший син народився в подружжя вже на Київщині. Після появи первістка Іра Бова знову почала писати вірші, які народжувалися самі по собі, коли жінка колисала сина або бавилася з ним.

Тоді Іра написала казку «Диводрім та Піжамна Пані», присвячену своєму дитинству та будинку бабусі у селі Новоочеретоватому поблизу Великої Новосілки, де дівчинкою часто проводила канікули. З цією казкою Іра подавалася на конкурси дитячої літератури, але частіше все ж писала «для себе», бо боялася, що не зможе заробляти письменництвом. У Києві, куди згодом переїхала родина, вона почала створювати дизайн мобільних додатків. Нова робота приносила гроші, але не задоволення.

Цікаво, що першою побачила світ зовсім інша книга – «Хаппі та її суперсила». Одного разу Іра потрапила на лекцію для дітей, присвячену безпеці в інтернеті, яку проводила організація Stop_sexтинг. Жінка й сама в 26 років зіткнулася з переслідуваннями в мережі, і тоді їй спало на думку написати оповідання для дітей з роз’ясненнями щодо безпечної поведінки в подібних ситуаціях. Тож коли лекторка Анастасія Дьякова сказала, що організація хоче купити за кордоном та перекласти українською книгу про те, як дітям реагувати на сумнівні пропозиції в інтернеті, Іра запропонувала свою ідею. Й за тиждень написала історію про маленьку черепашку Хаппі та її панцир, який в жодному разі не можна знімати, коли про це просять незнайомці. 2020 року цю історію оприлюднили у видавництві «Талант».

– Коли я робила дизайн мобільних додатків, то за проєкт могла отримати 300 доларів. Перший гонорар за книгу був набагато менший, але я була найщасливішою людиною в світі, – каже Іра Бова. – Нещодавно в мережі бачила відеоогляд моєї книги, який робили дівчатка 9-10-ти років. І я відчувала, що те, що я роблю, дітям не лише цікаво, а й може їм допомогти.

На основі казки про Хаппі були розроблені уроки безпеки в інтернеті для учнів початкових класів, а півтора року тому за її мотивами зняли мультик українською та англійською мовами. 2021 року видавництво «Чорні вівці» опублікувало книгу «Диводрім та Піжамна Пані». Згодом в аудіоформаті вийшла казка «Допитливий котик», яку письменниця теж планує видати книгою.

ДИНОЗАВР, ЯКИЙ НЕ МІГ ПРИЙМАТИ ДОПОМОГУ

– Звісно, мені хочеться додому, я дуже сумую за Україною та рідним містом, яке щодня руйнують росіяни… Війна триває вже 10 років, за цей час у мене народилися двоє синів. Заради їхньої безпеки ми й виїхали з України, – розповідає Іра. З початком повномасштабного вторгнення вона з родиною опинилася спочатку в Болгарії, а потім, на запрошення студентської подруги – у невеличкому містечку Фродшемі у Великобританії.

За декілька місяців англійською та українською мовами вийде книга, присвячена цьому англійському містечку, що прихистило родину письменниці. Герой книги – динозавр Ірвін, який любить допомагати місту та сам про допомогу ніколи не просить. Але коли в нього заболіли зуби, він зрозумів, що важливо дозволяти й іншим допомагати собі.

– Казка про динозавра – трохи про мене, бо мені важко приймати допомогу, – зізнається Іра. – Коли ми сюди приїхали, то оселилися у порожньому домі. За кілька наступних днів місцеві люди принесли нам все необхідне для життя: меблі, простирадла і навіть кошик для сміття. І всі говорили: тепер Фродшем твій дім.

До слова, у Фродшемі живуть українці з Херсону, Одеси, Запоріжжя, Івано-Франківська. Вони не лише підтримують один одного, а й організовують концерти, відзначають свята.

Великобританія – одна з країн, де українцям допомагають найбільше. Коли росіяни обстріляли дитячу лікарню «Охматдит», Ірина записала коротке відео, в якому розповіла про трагедію та оголосила збір коштів. Відео потрапило до батьківських чатів і зібрало 823 фунти, які письменниця передала в лікарню. І це була не остання акція, яку підтримали англійці.

– Мій друг пожежник Бен Кіркпатрік, який працює в аеропорту Манчестера, наприкінці серпня підніметься у спорядженні на найвищу гору Великобританії, щоб зібрати гроші для малечі, яка постраждала від обстрілів. А ми в партнерстві з громадською організацією «Місто добра» з Чернівців проведемо благодійний концерт.

НОВІ КАЗКИ ПРО НАБОЛІЛЕ

Письменниця каже, що все більше схиляється у творчості до філософських тем про плинність часу, пошук себе та свого призначення. Але дитячій літературі не зраджує. Наразі вона написала чотири казки англійською мовою та шукає видавця у Великобританії. А ще мріє видати книгу про зустріч жінки, яка має протезування, з дитиною, якій усе цікаво.

– Чомусь батьки соромляться говорити з дітьми на цю тему, мовляв, не дивись, не питай. Але така наша реальність, і говорити треба, але говорити правильно. Ця історія прийшла до мене уві сні, а згодом я познайомилася з хлопцем з протезуванням ноги, який грає у футбол. Він прочитав її першим. Наразі ми шукаємо партнерів для видання. Кошти від продажу книги підуть на фізичну реабілітацію та психологічну допомогу дітям з протезуванням.

Познайомитися з творчістю Іри Бови та підтримати письменницю у волонтерських ініціативах можна на її сторінках у соцмережах: https://www.facebook.com/iryna.bova, https://www.instagram.com/ira.bova.writer