Японія завжди була найбільш закритою для біженців країною. Попри те, що вона є підписантом конвенції ООН, політика країни щодо міграції була такою жорсткою, що фактично її унеможливлювала. Все змінилося після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну. Фактично вперше у своїй історії Країна сонця, що сходить, прийняла більше 2500 біженців з України. Маріупольчанка Анна Шаргородська вважає, що це через дуже поважне ставлення японців до національної культури як такої. Коли одна країна намагається знищити ідентичність іншої країни, вбиваючи тисячі людей, це шокує японців, які добре вивчили уроки Другої світової війни. В українцях вони побачили націю, яка має силу стояти на боці справедливості. І простягнули руку допомоги.
Анна і Володимир Шаргородські потрапили до Японії в травні 2022 року після того, як в Маріуполі втратили все, що мали – житло, майно, всі гроші. Дуже важко вибиралися з облоги до Запоріжжя, і далі до Варшави.
Вони не змогли одразу виїхати з України, адже чоловіку треба було повторно пройти медкомісію у військкоматі й підтвердити інвалідність по зору та непридатність до військової служби. Це забрало час. Тож коли Шаргородські опинилися в Європі, країни ЄС були вже переповнені біженцями.
– Про підтримку Японії я дізналися випадково в одному з телеграм-каналів. Це здавалося неймовірним і неможливим, адже раніше побувати в цій країні було однією з наших мрій. Одного дня ми з чоловіком йшли повз посольства Японії у Варшаві й вирішили зайти дізнатися про умови евакуації. Ми дуже здивувалися, коли того ж дня нас запросили на співбесіду, щоб податися на візу, – згадує Анна.
Загалом потрапити в країну можна було двома шляхами: через державну програму для українців, або через програму підтримки гаранта – це коли приватна особа приймає у себе
біженця та забезпечує його житлом та грошима. Родина Шаргородських не мала в Японії жодної знайомої людини, яка б могла їх підтримати. Не мала також фінансової «подушки». Тому вони були впевнені, що посольство їм відмовить. Але вже наступного дня вони заповнили документи на спеціальну візу, і за півтора тижні вилетіли евакуаційним рейсом до Японії.
– Переїзд уряд Японії спланував дуже чітко. Нам не потрібно було турбуватися ні про квитки, ні про документи для вильоту, чи інше. Це все було організовано повністю безоплатно. Перед вильотом нам усім розповіли, що на нас чекає по приїзду та подарували паперових голубів миру з прапором України, адже орігамі в культурі Японії має особливе значення, – розповідає Анна.
Так само символічно – з голубами миру – їх зустріли в Японії. Японці взагалі дуже уважні до символів і знаків, вкладаючи багато сенсів у те, що роблять, дарують, чим оточують людей.
ТУРБОТА – ДО ДРІБНИЦЬ
Всіх українців з аеропорту відвезли до готелю, де вже чекали перекладачі з японської. За словами Анни, ні про що не треба було турбуватися, їм просто на місці оформили медичне страхування, триразове харчування, виплати під час проживання в готелі – 1000 єн добових на людину (це близько 270 гривень).
Анна з чоловіком прожили в готелі пів року. Хтось із українців жив менше, хтось довше – залежало від того, як швидко соцпрацівникам вдавалося підібрати для них житло. Японія, здається, єдина країна, яка не просто шукає соціальне житло, а враховує потреби родини. «Де б ви хотіли жити – ближче до мовних курсів чи до парку? Вам потрібна квартира з меблями чи без?» – такі питання ставлять кожній українській родині, а потім шукають житло у відповідності до потреб.
– Житло, яке безоплатно надають українцям у тимчасове користування, може бути соціальним муніципальним, належати благодійним організаціям або підприємствам. Відповідно й умови проживання та допомоги можуть відрізнятися. В деяких квартирах чи будинках з першого місяця починають нараховувати комунальні виплати і згодом ще часткову орендну плату, в деяких – пізніше. Коли ми переїхали у власне житло, виплати від уряду збільшилися до 200 єн на людину. Також на кожного при переїзді виділяється одноразова допомога в 160 000 єн для облаштування житла.
МОВА І РОБОТА
Вчити базову японську за посібниками та підручниками, розробленими спеціально для українців, прибулі почали ще на мовних курсах в готелі. А після переїзду в окреме житло біженці вступають до мовної школи з поглибленим навчанням.
Після двох років проживання в Японії Аня Шаргородська каже, що вже може нормально спілкуватися японською. Проте вважає, що її рівня все ще недостатньо, й продовжує вчитися разом із чоловіком.
Власне, складності в опануванні мови тягнуть за собою й решту проблем, які виникають в українців: комунікація, соціалізація, вивчення культури, яка геть відрізняється від будь-якої європейської. І звісно, рівень володіння мовою впливає на працевлаштування.
Взагалі отримати в цій країні дозвіл на працю дуже складно. Для українців уряд Японії зробив виняток, і наші біженці можуть працювати з першого дня перебування у країні. Проте це не означає, що працевлаштуватися стає легше.
– Японські компанії не хочуть брати іноземців без досконалого знання японської. Знати англійську – недостатньо. Часто на ту чи іншу роботу потрібно проходити сертифікацію. Все це неймовірно ускладнює пошук роботи, – каже Аня. – Мені пощастило отримати роботу в адвокаційній групі міжнародної благодійної організації PlanInternational в Токіо. Але мій досвід, скоріше, виняток, ніж правило, адже вони шукали на посаду людину, яка буде комунікувати з іншими українцями, щоб визначати їхні потреби.
Цю роботу Анні допомогла знайти організація WELgee, яка в пошуках можливостей у працевлаштуванні біженців контактує з японськими компаніями, готовими надавати вакансії. Зазвичай це онлайн-зайнятість, для якої потрібно також пройти співбесіди та опанувати певні навички (програмування комп’ютерних роботів, анотування зображень, створення сайтів тощо).
– На інтерв’ю в WELgee я поділилася, що дуже хочу знайти роботу, на якій зможу хоч якось допомагати Україні й українцям. Мабуть, через це прагнення, а також завдяки досвіду волонтерства в організаціях у Маріуполі, мені й запропонували цю вакансію. Коли я отримала цю посаду, то не могла повірити, що це дійсно відбувається! Це було викликом не тільки для мене, а й для роботодавця також. Бо це вперше, коли тут взяли на роботу іноземця.
Але такі щасливі випадки все ще залишаються поодинокими. За останні два роки WELgee зв’язався з більш ніж 60-ма українськими евакуйованими, і тільки четверо з них змогли використати свої навички та вміння, щоб знайти роботу на повний робочий день. З частковою зайнятістю ситуація трошки легша. А ще українці влаштовуються на заводи, фабрики, в готелі – там є потреба в кадрах і менш жорсткі вимоги щодо рівня володіння мовою.
Володимир Шаргородський поки що зміг влаштуватися на неповний робочий день в ресторан української кухні у Японії. Проте він продовжує навчання і сподівається знайти нову роботу, щойно опанує одну з професій, пов’язаних з комп’ютером.
ВІД ПОДОВЖЕННЯ ВІЗ ДО ЗБОРІВ НА ЗСУ
З квітня цього року уряд Японії змінив програму підтримки для українців. Оскільки основний потік біженців зменшився, то японці фактично згорнули програму евакуації та сконцентрували увагу на тих, хто вже мешкає в Країні, де сходить сонце. Українці отримали статус довготермінового резидента з робочою візою, також уряд подовжив програму фінансової допомоги, в тому числі для покриття витрат на проживання тих, хто не має спонсорів.
Допомогу українцям надають також громадські організації, які з’явилися з приїздом перших біженців з України.
Аня згадує український центр «Хімаварі» (з японської – «соняшник», у японців він також асоціюється з Україною), до якого звертаються по допомогу з пошуком роботи, школи для вивчення японської мови, отримання психологічної підтримки – тут намагаються вигадати нові способи для відновлення емоційного стану евакуйованих українців. Щоб вони не почувалися самотньо, центр організовував безоплатні поїздки у зоопарк, океанаріум, влаштовував фотосесії в соняшниковому полі, домовлявся з місцевими підприємцями про візити на ранчо, стрільбу з луку та пікніки. Взимку реалізували проєкт «Зігріємо Україну» – передали від японців зігріваючі комплекти в українські сім’ї та військовим.
Японсько-українська асоціація дружби KRAIYANY проводить благодійні концерти за участі українців та японських артистів – здається, навіть в Україні так яскраво не відзначали свято Івана Купала, як в Японії це зробила ця організація. Тут також влаштовують благодійні ярмарки, де збирають донати на ЗСУ, проводять на підтримку України мітинги і паради. Схожу діяльність веде організація STAND WITH UKRAINE. JAPAN і не тільки.
Є й окремі волонтери, які також піклуються про українців в Японії. Наприклад, власник одного з барів у Токіо регулярно запрошує українців на безоплатні вечері з живою музикою.
Загалом японці уважно слідкують за ситуацією в Україні. Про російську агресію розповідають в новинах, знімають передачі, до яких запрошують очевидців, у книжкових магазинах можна побачити стенди з інформацією про те, що зараз відбувається в нашій державі. Багато японців приходять на мітинги, щоб підтримати Україну.
– Японія здавалася мені ніби іншим світом, в якому багато чого дуже дивувало. Інший менталітет інший спосіб життя. Навіть спосіб привітання – поклони – це так бентежить спочатку, – каже Анна Шаргородська. – Але чим довше ми тут знаходимося, тим більше починаємо любити цю країну. Коли у нас із чоловіком з’явились друзі-японці, то Японія стала розкриватися геть по-новому. Це неймовірна країна. А її ставлення до України і до нас робить нас безмежно вдячними японському народові.