Починаючи з 2014 року рф досить вільно почувалася в інформаційному полі – її агресивна пропаганда з фейками щодо війни в Україні майже не зустрічала протидії. Все змінилося 24 лютого 2022 року. Повномасштабний напад на Україну був настільки очевидним злом, що навіть такі віртуозні пропагандисти, як росіяни, виглядали неспроможними протистояти правді. Нарешті зрозумівши, з ким мають справу, західні країни почали одна за одною забороняти трансляцію російських пропагандистських телеканалів. Станом на зараз повністю або частково це зробили вже 30 країн Європи, а також США, Канада, Австралія. Тож росіяни стали терміново шукати інші канали розповсюдження свого впливу на Заході. Таким каналом стала культура.
Москва і раніше вкладала чималенькі кошти на просування своїх культурних проєктів, через які насаджувала пропагандистські наративи. А зараз це стало основним джерелом впливу на свідомість людей на Заході. І ви сильно помиляєтеся, якщо думаєте, що це менш ефективно, ніж трансляція облудних новин у телевізорі.
Одна з останніх провокацій, яка спричинила скандал у Італії, пов’язана із Маріуполем. Російська культурна асоціація Емілія Романья анонсувала показ фейкового фільму про Маріуполь, який вона назвала документальним. Фільм розповідає про те, як «повстання маріупольців» проти «київського режиму» призвело до повної руйнації міста, але ось прийшла росія, і нарешті Маріуполь «переживає стрімкий процес відновлення» (цитую прес-реліз цієї організації).
Анонс показу, запланованого на 20 січня в італійському місті Модена, спровокував хвилю обурення з боку української громади. Речник МЗС України Олег Ніколенко назвав це черговою російською провокацією, Посол України в Італії надіслав до керівництва Модени заяву з вимогою скасувати захід, українська спільнота в Італії готувалася 20 січня вийти на акції протесту, а у Палермо маріупольчанка Майя Шурховецька як відповідь на пропагандистський ролик організувала показ українського фільму «20 днів у Маріуполі» з власними свідченнями перед початком показу.
– Чесно кажучи, нам, українцям за кордоном, не вистачає підтримки для організації подібних заходів. Росія має великі фінансові ресурси і вплив для створення подібних провокацій. Мені ж для того, щоб самотужки організувати показ фільму для італійців, знадобилося 2,5 місяці і грошова допомога. Дякую мережі закладів Nauto, де я працюю, які підтримали мене фінансово і інформаційно. Я хочу, щоб італійці знали правду про те, що зробила росія з нашим містом, – каже Майя.
Цього разу українській громаді все вдалося – влада Модени скасувала показ. Проте це не розв’язує проблему впливу російської «культурної дипломатії» в цілому.
– Росія зараз діє дуже потужно. Вона орендує найкращі концертні зали для виступів своїх артистів, найкращі галереї для виставок картин, причому більша частина цих картин, які презентуються як російське досягнення, насправді створені українськими художниками, – каже художник і скульптор Петро Антип. Ми поспілкувалися з ним під час West Media Forum у Луцьку. Там на базі найкращого в Україні Музею сучасного мистецтва Корсаків Антип створює найбільшу картину у світі – «Космогонію».
Петро Антип народився у Горлівці, а як художник відбувся у Донецьку. Разом із Сергієм Новіковим він заснував галерею «Схід-Арт» у Горлівці, а пізніше – «Артгалерею 13» у Донецьку. Його твори зберігаються в музеях, галереях та приватних колекціях України й Європи. Після окупації Донецька митець залишив рідний дім і живе зараз на дві країни – Україну та Німеччину, намагаючись просувати правду про Україну на Заході.
– Ось нещодавно Москвою була організована виставка так званого російського авангарду. Але справа у тому, що ніякого російського авангарду не існує. 99% майстрів, які були представлені на виставці – це українські художники!
Через діаспори, через «Українські дома» в тих країнах, де вони є, українське співтовариство намагається доводити, що росія століттями привласнювала собі не лише історію і науку, а й мистецтво також. Проте справа просувається дуже повільно, бо у співпраці з європейськими музеями росія вдається до відвертого шантажу. Зокрема коли власники музеїв повідомляють російським партнерам, що збираються змінити підписи під деякими картинами на користь України, ті відмовляються виставляти колекції взагалі.
Проте інколи українська культурна пропаганда перемагає – головним чином завдяки зусиллям небайдужих та наполегливих людей, як-от історикиня мистецтва та журналістка Оксана Семенік. Вона звернула увагу на експозицію Музею мистецтва Метрополітен в Нью-Йорку, де картина маріупольця Архипа Куїнджі була представлена як робота російського художника. Близько двох тижнів Оксана писала листи з поясненнями і надсилала їх до музею. І це дало результат – у своїх описах Метрополітен змінив національність Куїнджі з росіянина на українця. А також додав, що саме росіяни зруйнували його музей у Маріуполі.
Але привласнених Росією мистецьких українських прізвищ занадто багато, а таких ентузіастів, як Оксана Семенік – занадто мало для принципового вирішення проблеми.
Колекціонер та меценат Віктор Корсак, один із засновників Музею сучасного мистецтва у Луцьку, шокований тим, наскільки мало нам відомо про геніальних українських митців. Під час свого візиту до США він завітав до дитячої студії у Нью-Йорку, де діти сиділи навколо дерев’яної статуетки і перемальовували її. Виявилося, що це робота відомого на весь світ українського скульптора початку ХХ сторіччя Олександра Архипенка. Тобто діти в США вчаться на роботах киянина Архипенка, а українські діти практично нічого про свого видатного земляка не знають. Це все результат російської імперської політики, яка тисне на Україну і на західний світ вже кілька століть.
– Існує лише декілька українських художників, які здатні збирати великі аудиторії, продавати картини, просувати українське мистецтво. Більшість же поки залишається на Заході без можливості бути почутими, – каже Петро Антип. – Зараз для українських митців-переселенців за кордоном створюють спеціальні умови для організації виставок, але це маленькі кулуарні зали. Наші художники потрапляють у пастку, бо, звертаючись до таких локальних центрів для біженців, вони фактично відрізають себе від великого світу західного мистецтва, тобто в подальшому не матимуть можливостей для зростання.
Віктор Корсак вважає, що в світі не так багато митців, які мають талант та певний дух авантюризму, щоб потягнути промоцію національної культури. І це просто везіння, що Петро Антип не залишився в Донецьку, не живе постійно в Німеччині, а працює в Україні.
У липні 2023 року Антип презентував свою «Космогонію» в «Українському домі» у Вашингтоні, а до цього – у німецькому місті Патерборн. Мистецький світ в режимі онлайн через відеокамери у залі презентацій спостерігав за тим, як український художник працює над одним з 500 фрагментів картини, кожен з яких одночасно є окремим самодостатнім артоб’єктом.
– Всі думають, що це ми створюємо цю картину, – пояснює ідею проєкта «Космогонія» Корсак, – але насправді вона створює нас. Космогонія – це діалог різних міфів. За Платоном, існують світ ідей і світ речей. Коли душа людини спускається долу, вона проходить скрізь світ ідей, але забуває все, що побачила. Проте в певному стані психоемоційного збудження цей зв’язок зі світом ідей налагоджується. І мабуть, саме в такий момент і виникла ідея «Космогонії».
«Космогонія» буде найбільшим художним полотном у світі, його площа складає 2000 квадратних метрів (попередній світовий рекорд – 1600 квадратних метрів). І це теж може стати одним із вагомих способів заявити світу про українське мистецтво, привернути до себе увагу. Але що важливо: проєкт реалізується за приватні гроші українських меценатів – працювати над ним митець почав у листопаді 2022 року на запрошення Корсаків.
– Тож висновок такий: без підтримки держави українське мистецтво ризикує так і залишитись нікому невідомим та провінціальним, – вважає Петро Антип. – Чому так важливо, щоб українське мистецтво почало говорити вголос на Заході? Спитайте про це у росіян. Вони вже точно знають, якою потужною і впливовою може бути культурна дипломатія.