Заступник голови операційного напрямку «Південь» 28-річний Богдан Гречко з Краматорська – один з перших демінерів організації HALO Ukraine, що займається гуманітарним розмінуванням. На початку 2016-го він приєднався до «нульової» групи демінерів, яка почала працювати на Донеччині і Луганщині, вивчився також на парамедика, закінчив курси керівників груп. Саме йому в історії HALO належить перший розмінований квадратний метр України. Нині Богдан працює на деокупованих територіях Миколаївщини і Херсонщини. Про свою роботу він розповідає з натхненням. Не будемо перебивати його експертної думки, просто викладаємо як є.

«ПЕРШУ МІНУ Я ЗНАЙШОВ У БАРДАЧКУ ВІЙСЬКОВОЇ АВТІВКИ». ПОЧАТОК РОБОТИ ДЕМІНЕРОМ НА ЛУГАНЩИНІ

– Коли 2014 року почалася війна, всім стала зрозумілою загроза мін в нашому регіоні. За порадою друга, який працював в логістиці гуманітарної організації HALO Trust, я прийшов на співбесіду, і вже у лютому 2016 року був направлений на навчання з розмінування, де пройшов також курси парамедика. Це мій свідомий вибір. Мої рідні мали певні передостороги щодо обраної професії, оскільки не всі усвідомлюють різницю між демінером і сапером. Уявляють, що ти щодня бігаєш по мінах і ріжеш якісь дроти – це в людей вселяє страхи. Насправді все відбувається зовсім не так.

Демінери не розміновують, а тільки обстежують. Ми щільно співпрацюємо з рятівниками Державної служби з надзвичайних ситуацій. У разі виявлення вибухонебезпечних предметів, маркуємо їх, огороджуємо й повідомляємо ДСНС. Фахівці самі приймають рішення, залежно від стану боєприпасу, чи переносити його, чи знешкоджувати. Також у команді є своя група саперів.

Мій перший вихід «в поле» був у Сватовому в Луганській області – ми розчищали місцину після бойових дій, на тій території був великий склад боєприпасів. Пам’ятаю одну з перших своїх «знахідок» в одному з деокупованих населених пунктів Луганщини – протитанкову міну в бардачку авто. Військова машина колесами стояла на мінах. Під одним колесом міна розірвалася й частково пошкодила машину, під іншим друга міна ще не здетонувала. Утім, ми знали, що мала бути ще одна міна, її там начебто бачили. Щодня приходив, обстежував, аж поки не відкрив бардачок…

«ДОПОМАГАЮТЬ ЗОСЕРЕДЖЕНІСТЬ ТА СФОКУСОВАНІСТЬ». СПОРЯДЖЕННЯ ДЕМІНЕРА ТА КОЛО ЗАДАЧ

– Засоби захисту демінера – це бронежилет і захисний екран для обличчя та шиї. Для роботи маємо інструментальну сумку, де лежать секатор, лопер, скребок, ножиці. Робота потребує посидючості, оскільки пошук загроз займає час. Такі якості, як зосередженість та сфокусованість, допомагають ретельно обстежувати територію. Після візуального огляду ділянки потрібно зняти ножицями траву до 15 см від землі. Потім демінер перевіряє землю детектором. Знову стриже, прибирає траву та повторно проходить детектором: є сигнал чи його немає. Якщо немає – територія вважається розмінованою, і тільки тоді демінер може рухатися далі.

Метод роботи відрізняється від ступеня загроз на ділянці. Найскладніший – це поодинці та вручну. Тоді один демінер проходить 8-15 квадратних метрів за день.

З роками та набутим досвідом інстинкт самозбереження не втрачається, натомість з’являється відчуття впевненості. Коли ти розумієш, що за чим потрібно виконувати, як це робити правильно – то виходить швидко і більш ефективно. Все це набувається з часом.

«МРІЮ ПОВЕРНУТИСЯ В РІДНИЙ КРАЙ І ЗРОБИТИ ЙОГО БЕЗПЕЧНИМ». ЯК ДОЛУЧИТИСЯ ДО КОМАНДИ ДЕМІНЕРІВ

– Щойно організація дасть мені таку можливість, я повернуся в Донецьку область, щоб негайно приступити до її розмінування. Бажання позбутися військового мотлоху саме там є для мене пріоритетним. Я народився в місті Миколаївці поблизу Слов’янська, жив у Краматорську. Розумію, що вся Україна – наша домівка, але бути корисним Донеччині – найбільша мотивація для мене.

Має бути розуміння, що розмінування забруднених міст і сіл України не відбудеться швидко, а працівники ДСНС перевантажені. Тому важливо, щоб люди усвідомили це та мали бажання долучатися до цієї роботи.

Долучитися до нашої команди можна, подавши заявку на гарячу лінію організації 0800 300 662 або обравши собі вакансію на сайті surl.li/fpobbn.

Головне – мати бажання працювати, спеціальної освіти не потрібно. Усьому навчають, інструктори допомагають вдосконалювати необхідні навички для роботи «в полі». За результатами теоретичного та практичного іспитів зараховують на роботу, працевлаштування офіційне. До речі, 30% демінерів – це жінки.

Моє бачення ситуації – роботи вистачить і на наступне покоління. Не виключаю, що ще наші діти цю землю розміновуватимуть. Тому чим раніше ми почнемо, тим менше залишиться їм.

«НЕ ВИКЛЮЧАЮ, ЩО ЩЕ НАШІ ДІТИ РОЗМІНОВУВАТИМУТЬ ЦЮ ЗЕМЛЮ». ПОРАДИ ЦИВІЛЬНИМ

Забрудненість вибухонебезпечними залишками війни є серйозною проблемою для України: щонайменше 25% її території вкриті мінами та нерозірваними снарядами, жертвами стали тисячі цивільних українців.

– Випадків підриву людей вже багато. Ще більше – тварин, просто такі випадки менше висвітлюються, та й взагалі тварини можуть залишитися непоміченими в лісосмугах чи чагарниках.

Одна з головних рекомендацій – ходити знайомими, безпечними дорогами, оминати стежки, особливо якщо територія була окупована. Звертати увагу на маркування. Не треба ігнорувати знаки «МІНИ» і не зважати – мовляв, сусід Петро там ходив і я піду. Так вчиняти небезпечно.

Якщо порівнювати сьогоднішні вибухонебезпечні предмети з тими, що були десять років тому – це дві великі різниці. Тоді були переважно міни МОН-50, ОЗМ-72 та ручні гранати, встановлені на розтяжках. Після повномасштабного вторгнення кількість мін та їх різновидів значно побільшала – «пелюстки», протипіхотні міни ПМН-2 та ПМН-4, міни з магнітними датчиками цілі (це така протитанкова міна, що спрацьовує навіть при наближенні техніки, тобто не обов’язково автівка має на неї наїхати; були випадки, коли датчики спрацьовували й на людей). Ще одна найпоширеніша загроза на сьогодні – ПОМ-2, яка встановлюється дистанційно або вручну та розкидає розтяжки у формі букви «Х». А ще ПОМ-3 – це нова міна, аналогів якої немає. Її неможливо знешкодити, можна тільки знищити.

• МОН-50 — радянська протипіхотна міна, яка в Україні виготовляється під назвою ПВП-50. Була розроблена 1966 року як аналог американської. Ураження людині (або декількох людей одночасно) при вибуху завдаються готовими забійними елементами (540 кульок або 485 роликів), що вилітають на відстань до 85 метрів. Висота сектора ураження від 15 см до 4 метрів на граничній дальності.
• ОЗМ-72 — протипіхотна вистрибуюча осколкова міна кругового ураження (у просторіччі — «міна-жаба»), розроблена в СРСР. Абревіатуру розшифровують як «осколкова» загороджувальна міна. При спрацьовуванні викидає бойову частину зі стакана на висоту близько 0,6-0,9 м.
• ПОМ-3 має сейсмічний датчик цілі, який спрацьовує лише на вагу середньостатистичної людини й амплітуду її кроків. Блок електроніки приймає сигнали вібрації ґрунту під міною і порівнює їх з наявними в пам’яті. Якщо вібрації схожі на ті, які викликані кроками людини, а також мають достатню амплітуду, що свідчить про наближення цілі, дається команда на спрацьовування бойової частини та відбувається підрив вибиваючого заряду. Після цього бойова частина міни «вистрибує» на висоту близько 1-1,5 м та відбувається підрив основного заряду. Радіус ураження ПОМ-3 в 1,3 рази більший, ніж у ПОМ-2.