«Якось ми грали з другом у футбол, і він мене спитав, чи знаю я, що таке воркаут. Він показав кілька відео, мене це зацікавило, і ми почали разом займатися та вивчати різні елементи на турніку», – так краматорець Олег Марченко розповідає про початок свого захоплення вуличним спортом в середніх класах школи. Нині чемпіон України зі стрітліфтингу та віце-чемпіон в категорії воркаут-батлів працює тренером у Workout Academy в Дніпрі та просуває здоровий спосіб життя серед юнаків.

Воркаут (від англ. street workout – «вуличне тренування») – молодий вид спорту, який з’явився у Бразилії на початку 2000-х. Його заснували бідні підлітки, які не мали можливості займатись гімнастикою у спортзалах, тож вирішили тренуватися просто неба. Воркаут набув безліч варіацій: від виконання акробатичних трюків до звичайних силових тренувань на всі групи м’язів з елементами гімнастики, фітнесу, східних єдиноборств тощо. Основними знаряддями у воркауті є турніки, бруси та вага власного тіла. Головною перевагою – той факт, що тренування проходять не в задушливому залі, а на свіжому повітрі, що забезпечує молоді організми вуличних спортсменів і спортсменок невичерпним запасом кисню.

На свої році перші змагання з воркауту Олег потрапив 2020 року. Його запросив теперішній колега, коли подивився відео з тренуваннями хлопця.

– Чому б не спробувати? Я поїхав. Першим почуттям був страх – я вперше публічно покажу свої досягнення, а я не впевнений, що знаю, що робити. Це були мої перші змагання і перше золото – я став чемпіоном Донецької області. І попри мій неідеальний виступ ті перші змагання були неперевершені, якщо говорити про емоції. Бо, наприклад, на змаганнях 2024 року я вже знав, чого від себе очікувати, був задоволений своїм виступом. А тоді я не розумів, що буде, чого очікувати, і цих емоцій вже не повторити.

Того ж 2020 року хлопець взяв участь у змаганнях від Workout Academy, яка має в Україні понад десять локацій. Йому захотілося долучитися до команди академії, і він наважився написати одному з засновників та запитати, чи може він стати тренером. П’ятирічний досвід у воркауті відчинив Олегу Марченку двері до роботи мрії.

– Я не відчуваю себе на роботі, не вважаю її своїм обов’язком. Просто займаюся спортом і отримую від цього величезне задоволення, – каже хлопець.

Олег зазначає, що в академію беруть всіх охочих – від 5 років і до того моменту, поки людина має бажання тренуватися. Сам він тренує молодшу групу – це 5-9 років, середню підліткову групу 12-15 років, і старшу – від 15 років. З початком повномасштабної війни через небезпеку для дітей заняття відбуваються переважно не на свіжому повітрі, а в укриттях.

– Два рази на рік в академії проходить атестація, на якій учні показують свої результати. Цього червня відбулася перша атестація для моїх учнів, і четверо з них отримали звання кандидата в майстри спорту. І так, на змаганнях я очікую від них призових місць. Але також варто розуміти, що спорт – це не лише про м’язи, а й про психологічну підготовку: дуже важко налаштовуватися на результат, коли тренуєшся в підвалі під звуки сирен та вибухів.

Зараз учні Олега беруть участь у Кубку України з воркауту, який проводить Міністерство спорту. Ці змагання мають чотири категорії. Перша – це Workout-рекорди, змагання у кількості повторів базових вправ. Друга – стрітліфтинг, виконання базових вправ із максимально можливою вагою. Третя – фрістайл, коли спортсмени за обмежений час демонструють технічно важкі вправи та гімнастичні трюки. Четверта – Workout games, змагання команд у виконанні комплексу вправ на швидкість.

У вересні на Workout games учні Олега Марченка вибороли друге місце на змаганнях, а на момент написання матеріалу борються за призові місця в інших змаганнях. Тож тримаємо за них кулаки!

А Олег мріє не лише про досягнення своїх вихованців, а й про відкриття філії академії з воркауту в Краматорську.

– Я став про це думати, коли тільки почав працювати тренером. На той момент в нашому місті було більше двохсот людей, які займалися воркаутом. Про нас знімали сюжети для новин, ставили у приклад дітям. Але через війну довелося виїхати. Вірю, що після нашої Перемоги ми зможемо повернутися додому, щоб розвивати спорт на вільній Донеччині.