Вона взяла під опіку близько 500 дітей, які наразі проживають у Слов’янську. Завдяки їй та її колежанкам ці діти отримують освіту і вчаться спілкуватися з однолітками. Виконавча директорка Благодійного фонду «Слов’янська мрія» Євгенія Алфімова розповідає, чому вона це робить і де знаходить сили, енергію та ресурси.
МАЛЕНЬКА ПЕРЕМОГА НАД «РУСЬКИМ МИРОМ»
Євгенія не змогла довго перебувати в англійському Манчестері, куди евакуювалася після початку повномасштабної війни – її ніби магнітом тягнуло до рідного Слов’янська. Коли повернулася додому, то не впізнала рідного міста. Перед очима постали страшні наслідки російської агресії – порожні вулиці та зруйновані будівлі…
– Я не могла оговтатися від побаченого близько двох тижнів. Цивільного населення було небагато, проте кількість військовослужбовців збільшилася – Слов’янськ перетворився на справжнє військове містечко. Це не дивно, адже від нас до лінії фронту всього якихось 20 кілометрів. Я ходила рідними вулицями та не могла впізнати деякі місця, я бачила жахи війни, які «руський мир» приніс в мій дім, – згадує жінка.
З жахами війни Євгенія зустрічалася й раніше, адже 2014 року Слов’янськ був першим населеним пунктом, який захопили росіяни. Місто перебувало в окупації кілька місяців, а після звільнення потребувало відновлення.
Євгенія хотіла бути частиною позитивних змін, тож, об’єднавшись із чотирма іншими жінками, 2015 року заснувала Благодійний фонд «Слов’янська Мрія». Почати вирішили з відновлення міського скверу «Мрія», який тоді був прихований від містян за чагарниками та купами сміття. Жінки згуртовували навколо себе людей, і з часом на території скверу з’явилися лавочки, різноманітні артоб’єкти, дитячий інклюзивний майданчик, трояндова та бузкова алеї. Тут організовували масові заходи (наприклад, «ВАРЕНИК-ФЕСТ»), танцювальні заняття, класи з йоги. Активісткам фонду тоді вдалося посприяти передачі «Мрії» на баланс міста, завдяки чому сквер знаходиться в гарному стані до сьогодні.
Після лютого 2022 року частина команди виїхала зі Слов’янська, проте робота фонду не припинялася – близько року його очолювала колега Євгенії Олена Гольцева. Членкині та волонтери «Слов’янської мрії» шили спідню білизну для військовослужбовців і готували їм смаколики, надавали мешканцям громади та переселенцям гуманітарну допомогу й психологічну підтримку. 
– Зараз у місті працює достатньо закладів, крамниць та аптек. Але коли це все лишень починало відкриватися, точніше, відновлювати роботу, то для нас то було як свято, наче маленька перемога. Це означало, що родини повертаються, що стає більше дітей. Якщо у квітні 2023-го у місті було десь 5 тисяч діток, то зараз їх вдвічі більше. Всього у Слов’янську наразі перебуває 50 тисяч місцевих мешканців (тобто 50% міста вже вдома) та близько 6 тисяч переселенців. І завдяки цим людям наше місто знов оживає.
НАШІ ДІТИ СХОЖІ НА ЇЖАЧКІВ
За словами жінки, у Слов’янську давно не працюють школи та садочки – діти навчаються дистанційно.
– Оскільки лінія фронту від нас дуже близько, наша ВЦА не має права збирати велику кількість дітей в одному місті. Проте цю відповідальність можуть брати на себе благодійні організації. Обов’язковою умовою таких зборів є наявність бомбосховища у приміщенні, і біля нашого офісу якраз таке є. Дуже тішить, що у багатьох школах будують нові та ремонтують старі укриття. Кажуть, що завдяки цьому кілька міських шкіл з наступного навчального року планують почати працювати в офлайні.
Освітні й розважальні заходи для дітей «Слов’янська мрія» розпочала у квітні 2023 року. Наразі їх відвідують близько 500 маленьких бенефіціарів від 4 до 17 років. На них спрямовані всі ресурси фонду, до волонтерства долучаються вихователі дитячих садочків і шкільні вчителі.
– Ми розуміємо, що діти в умовах війни особливо потребують уваги та підтримки. То був ковід, потім повномасштабна війна – і виходить так, що деякі діти просто не соціалізовані. Це помітно з перших занять, коли ми бачимо, що вони елементарно не вміють тримати ножиці, щоб порізати кольоровий папір, не мають навичок спілкування тощо. Діти часто схожі на їжачків, бо не відходять від своїх батьків. Особливо це стосується 4-річних малюків, які не ходили в садочок, весь час проводили з батьками та не навчилися спілкуватись з однолітками.
Зрештою ж вийшло так, що під час занять діти подружилися і вирішили самостійно організовувати заходи для молодших.
– Підлітки захотіли придумати квест для малюків, і зробили це. Ми тільки допомогли їм подарунками та грамотами. А наша 14-річна Софія заснувала для 6-9-річних дітей театральний гурток щосуботи. На Новий рік вони дали свою першу виставу.
ХТО ДОПОМАГАЄ
Ресурси для роботи з дітьми фонд отримує переважно від небайдужих людей, які можуть навіть особисто не знати Євгенію та інших волонтерів «Слов’янської мрії».
– Це працює як «сарафанне радіо». Наприклад, хтось їде в наше місто з інших регіонів та якимось чином дізнається про існування нашого фонду. Мені дзвонять, питають про наші потреби та чим можуть допомагають – привозять кольоровий папір, клей, інші роздаткові матеріали. Буває так, що ми тільки подумали про щось – і воно з’являється. Наприклад, хочемо організувати дитяче свято та думаємо, де ж взяти цукерки та подаруночки, і раптом телефонує благодійник із Польщі – хтось йому про нас розповів, і він хоче передати допомогу. Потім американці пишуть, питають що треба. Хлопці з ЗСУ нам також допомагали. Заходжу в кафе, а там мені кажуть, що наші захисники хочуть дітям два ящики печива передати. І це якраз було дуже доречно, саме до свята.
Або вирішили проводити заняття з кулінарії, і для цього нам потрібна духова піч. Дзвонимо нашим друзям до Києва, у Фінляндію, в Англію тощо. Хтось гроші зібрав та переслав, а одна знайома особисто приїхала до нас та за донати провела майстер-клас для дорослих зі стояння на цвяхах. І всі ті донати залишилися нам на пічку.
Також маємо дуже гарний зв’язок з друзями з Манчестера, де я рік перебувала в евакуації. Ми підписали меморандум із організацією SUNFLOWER MANCHESTER, яку заснувала українка. Вона весь час передавала допомогу в Україну, а після мого повернення до Слов’янська продовжує допомагати нашому фонду – надсилає подарунки дітям на Новий рік та на Великдень, ігри, іграшки, роздаткові матеріали, ходунки для літніх людей тощо.
А ще була така історія – зламався в нас принтер. І я дізналася про це напередодні Нового року, коли ми прикрашали приміщення. Тут заходить хлопець з ЗСУ і запитує, чи можна в нас в шахи зіграти. Кажу: «Звісно, у нас і кави можна випити, хлопці заходять, і ви заходьте, будь ласка». А він: «Ой, а у вас шахи такі маленькі пластикові, треба нормальні купити. А що ще вам потрібно?». І в мене вирвалося слово «принтер». Він пішов, а тоді повертається, приносить принтер та новенькі гірлянди, яких нам якраз не вистачало для фотозони. Ось так, з Божою допомогою, в нас все виходить…
За підтримкою Євгенія зверталася також до багатьох міжнародних фондів, але, за її словами, донори переважно відмовляють у допомозі організаціям із прифронтових територій.
– Нам відповіли просто – якщо ви переїдете в іншу область, ми допоможемо. Я відмовилася, адже вважаю, що тут ми більше потрібні людям.
«БЕРУ СИЛИ У БОГА»
Робота у фонді для Євгенії волонтерство – за час, що приділяє дітям, вона не отримує жодних грошей. Проте це зовсім не хвилює жінку, адже вона впевнена, що робить свою справу заради вищої мети.
– Я вважаю, що якщо твої наміри чисті та добрі, всесвіт про тебе подбає. Я беру сили у Бога і вдячна, що він обрав мене для допомоги людям та веде на цьому шляху. Він мені дає все, що мені потрібно.
Євгенія багато років займається йогою та є професійною тренеркою. Тому одним із напрямків роботи фонду з підлітками є саме дихальні техніки та йога. Вони ж допомагають і самій жінці отримувати енергію та наснагу для роботи.
– А ще ми співаємо. В нас є гурт «Калинова грона» і ми співаємо старовинні українські пісні. Коли я повернулася з евакуації, то зустріла дівчину, яка викладає вокал та дуже добре співає. Я їй кажу: «Світлано, так хочеться співати, нумо співати, приходь до нас!». Наші співи щочетверга наповнили позитивом учасниць нашого гурту.
Євгенія впевнена, що люди, які «носять сонце всередині», мають ділитися цим світлом із навколишнім світом.
– На жаль, через війну навколо наших людей згущується темрява – негативна енергія. І щоб цю енергію трансформувати у щось хороше, ми маємо ділитися добром та світлом з іншими. Що ми й робимо – згуртовуємо навколо себе людей і ділимося з ними світлом, яке маємо. І тоді у світі стає менше темряви.