За даними Федерального міністерства внутрішніх справ, на початок цього року у Німеччині перебували 1,25 млн українських біженців. За даними Мінекономіки України, це число ще більше – 1,44 млн осіб. Чому всі ці люди обрали саме Німеччину? І головне – чи планують вони повертатися в Україну? Під час короткого візиту до Берлину журналістці «Схід NOW» вдалося поспілкуватися з українцями та почути з десяток дуже різних історій адаптації, інтеграції (або не-інтеграції) в німецьке життя.
ЖАДАНИЙ ПАРАГРАФ
Переважна більшість українців перебувають у Німеччині на підставі параграфу 24. Він надає статус тимчасового захисту на території Німеччини виключно тим, хто мешкав в Україні на початок повномасштабного російського вторгнення. Серед усіх іноземців, які перебувають на території Німеччини під різними статусами, цей параграф передбачає найбільше прав та можливостей: право на легальне проживання, соціальну допомогу, медичне обслуговування, безкоштовне житло та працевлаштування.
І це одна з причин, чому потрапити під дію 24-го параграфу мріють тисячі інших іноземців у Німеччині.
– Я особисто знаю казахів, вірмен, азербайджанців, які перебувають у Німеччині як українці – під захистом 24-го параграфу. Їм вдалося якимось чином довести німецьким бюрократам, що за місяць-два перед війною вони жили саме в Україні. Надали якісь довідки, і на цій лише підставі Німеччина визнала їх постраждалими. Так що трагедією України багато хто скористався, не маючи жодного стосунку до нашої країни, – розповідає українка Юлія С.
Термін дії тимчасового захисту уряд Німеччини подовжив до 4 березня 2026 року на підставі рішення Ради ЄС.
Комісія Євросоюзу рекомендувала Раді Європейського Союзу подовжити дію параграфу 24 ще на рік – до 2027 року, але з рекомендацією до урядів країн розпочати роботу по зміні статусу для тих українців, які змогли інтегруватися. Ну а тим, хто не зміг – після 2027 року, скоріше за все, будуть відмовляти у тимчасовому захисті.
Німеччина почала працювати над цим питанням ще раніше.
ПІСЛЯ 1 КВІТНЯ 2025 року
З січня 2025 року працездатні українці, які відмовляються від запропонованої роботи в Німеччині, можуть втратити 30% соціальної допомоги. Це підштовхнуло тих, кого цілком влаштовувало жити за рахунок соцвиплат, до пошуків роботи.
– Раніше українцям, які перебували у Німеччині родинами, було невигідно шукати роботу, –розповідає Світлана Т. – Якщо ви маєте некваліфіковану роботу, то ваша зарплата буде невелика, на рівні 1200-1500 євро, при цьому всім іншим членам вашої родини, які не працюють, соцвиплати одразу скасовуються. А тепер рахуйте. Ви мама з двома дітьми. Отримаєте разом на себе і двох неповнолітніх дітей приблизно 1400 євро. На некваліфікованій позиції ви отримуватиме приблизно стільки ж, але ж не будете бачити дітей, не зможете контролювати їхнє навчання тощо. Звісно, що українки не поспішали шукати роботу.
Інша справа, коли в родині працюють двоє дорослих, або хоча б хтось один має кваліфіковану роботу.
НЕОЧЕВИДНІ ПРОФЕСІЇ, ЯКИХ ПОТРЕБУЄ НІМЕЧЧИНА
Згідно статистики німецького уряду, близько 43% українців у Німеччині вже працевлаштовані. Основні сфери, де знаходять роботу українці – IT, освіта, сфера обслуговування, виробництво та медицина.
– Німці дуже прагматичні. Вони порахували, що навчити людину на лікаря коштує державі набагато дорожче, ніж перепідготувати вже готового лікаря, який приїжджає до країни. Тому тут, у Німеччині, нескладно підтвердити медичний диплом, – каже медсестра Тетяна Ж., яка працює в одній з лікарень у пригороді Берліну. – Набагато складніше вивчити німецьку мову до рівня С1, для того, щоб тебе взяли на роботу. Мені для цього знадобилося два роки. Проте зараз у мене є робота за фахом, яка дозволяє орендувати комфортну квартиру, відпочивати влітку на морі, жити забезпеченим життям і навіть трохи відкладати грошей.
За словами Тетяни, в її клініці німці спочатку насторожено ставилися до українців. Але коли перша її колега отримала посаду і показала, що працює кваліфіковано та відповідально, клініка стала розглядати й інші кандидатури українців. Тож зараз у лікарні працюють вже 4 українські лікарі, і це точно не межа.
– На жаль, Німеччина погано підходить для малого бізнесу, – розповідає Катерина І., яка в Україні мала власну справу. – Система оподаткування у країні побудована так, що тобі не вигідно відкривати одну кав’ярню. З великою долею вірогідності ти прогориш. А от мережа з 10-20 кав’ярень, скоріш за все, буде успішною. На жаль, мало хто з українців зараз має емоційний та фінансовий ресурс, щоб розпочинати власну справу такого масштабу. А от підтвердити диплом, знайти роботу за фахом – цього вже багато хто досяг.
За словами Світлани Т., насамперед у Німеччині знайшли роботу ті, хто вміє працювати руками. Наприклад, у сфері б’юті-індустрії (манікюри, масажі, парикмахерські послуги, фітнес-групи) дівчата оформили собі статус індивідуальних підприємців і почали надавати послуги в салонах. Манікюр тут у середньому коштує 50 євро. 20 євро у вигляді податків забере держава, тож виходить, що заробіток не такий вже і великий. Але українські дівчата заробляють завдяки своїй неймовірній працездатності.
Інший затребуваний напрямок – це такі професії, як слюсар, сантехнік, зварювальник, електрик. Ці фахівці заробляють не менше, ніж інженери, якщо вони професіонали і відповідально ставляться до роботи. Це така відмінність Німеччини: не обов’язково бути директором, щоб забезпечити своїй родині високий рівень життя.
Тут люди не прагнуть обов’язково отримати вищу освіту, – розповідає Катерина І. – Вони прагнуть отримати професію і виконувати свою роботу високоякісно. Цей інший погляд на вибір власної долі, власного майбутнього, відмінний від українського, ми спостерігаємо вже у школі. У класі моєї доньки лише 4 дитини після середньої школи захотіли продовжувати навчання у гімназії. Решта обрали вступ до закладу професійної світи.
Подеколи ринок праці у Німеччині потребує непопулярних в Україні професій.
– Люди, які в Україні не знали, де вони могли б докласти своїх знань, тут працюють за фахом і заробляють дуже великі гроші, – каже Катерина І. – У мене є подруга, яка закінчила в Маріуполі технічний університет за фахом матеріалознавство. Захистила дисертацію. Але знайти роботу в Маріуполі саме за цим профілем вона не змогла. Коли приїхала до Німеччини, пішла працювати в магазин. А одного разу побачила інформацію про лабораторію, яка займається дослідженням матеріалів, близьких до теми її дисертації, та написала туди листа із пропозицією попрацювати практиканткою, безоплатно. Вже за місяць вона мала контракт, який дозволив їй забезпечити дуже високу якість життя. І таких прикладів чимало.
РОБОЧА ВІЗА
На жаль, ті українці, які отримавши стабільну і високооплачувану роботу у Німеччині, та змінили свій параграф №24 на робочу візу, виявилися трохи розчарованими.
– Ми думали, що робоча віза надасть нам більше прав, а виявилося, навпаки. Ми маємо більше обмежень по працевлаштуванню, користуванню автомобілями, українськими водійськими правами тощо, – констатує Катерина І. – Добре, що бюрократична система у Німеччині діє так, що туди можна написати листа, чому та чи інша заборона несправедлива щодо тебе, і чиновник може змінити сталі правила індивідуально під тебе.
Звісно, це непросто – писати листи та доводити свою правоту. Але, як не дивно, це працює.
ХТО МРІЄ ПРО ПОВЕРНЕННЯ
Далеко не всі, хто вже більше трьох років живе у Німеччині, прагнуть залишатися тут і надалі.
– Щоб інтегруватися, потрібно просто захотіти це зробити. От взяти і вирішити один раз для себе: я залишаюся тут, будую своє життя наново й відрізаю себе від минулого. Тоді інтеграція проходить набагато легше, – ділиться своїми думками Юлія С. – А якщо ти весь час вагаєшся, залишатися чи повертатися, мрієш про дім в Україні, але не маєш того дому, і від того страждаєш, і рвешся у різні боки – то можна одразу сказати: інтегруватися не вийде. В такому стані ти просто не зможеш прийняти чужу тобі культуру, традиції, побут. А без цього, ну яка інтеграція…
Тож значна частина тих, хто живе зараз у Німеччині, просто користуються можливістю отримувати безоплатне житло і соціальну допомогу, поки вдома ситуація залишається невизначено.
Такі люди повернуться, як тільки зрозуміють, що їм є куди повертатися. І насамперед це стосується людей, які мали певний соціальний статус у себе вдома. У Німеччині вони такого статусу не мають.
– Я юристка, в Україні працювала в юридичному департаменті муніципалітету. А зараз я стою на барі та роблю коктейлі. Я нормально заробляю, але мій соціальний статус тут, у Німеччині, не відповідає моїм вимогам. І це навряд чи можна змінити. Тому так, я мрію про повернення, – розповіла Олена У.
Проте навіть вона визнає: чим довше триває війна, чим довше триває ця вимушена еміграція для мільйонів українців, тим важче їм буде повертатися додому.
– Життя – не легковий автомобіль. Скоріше, це величезний лайнер, розгорнути який в протилежний бік дуже і дуже важко.
ТРОШКИ СТАТИСТИКИ
За даними МВС Німеччини, серед українців, які залишаються у країні, понад 60% – це жінки та діти.
Середній вік українських біженців серед дорослих – 41-44 роки.
Близько 29% українців – це діти та молодь до 18 років (близько 357 000 осіб). Станом на початок 2025 року у Німеччині перебуває близько 357 000 українських дітей та підлітків.
У школах Німеччини навчається понад 220 000 українських дітей. Майже всі вони відвідують звичайні німецькі класи. Лише 9% – окремі класи для біженців. Близько третини дітей додатково навчаються онлайн за українською програмою.
