Софія Левчук з батьками покинула Донецьк, коли їй було 9 років. В 17 їй довелося під обстрілами виїжджати з Лиману до Луцька. Дівчина закінчила четвертий курс, здає іспити у магістратуру, проводить курси з тактичної медицини та разом з однодумцями створила соціальне підприємство – мобільну фотостудію «Без меж». Про спогади з довоєнного донецького життя, волонтерство в Лимані й про те, яке місто вона вважає своїм домом, Софія розповіла «Схід NOW».

ВОЛОНТЕРСТВО В 17 РОКІВ

Софія пам’ятає Донецьк до 2014 року: школу, дитячий садок, свій будинок та «Донбас Арену». Влітку 2014 року її родина поїхала за місто на дачу, де планували жити поки «все налагодиться». Але невдовзі вони вже їхали до Лиману – на декілька тижнів, які розтягнулися на вісім років.

– Сусідка з Донецька запропонувала нам пожити в будинку сестри за оплату комуналки та догляд за господарством. Найдовше ми звикали до пічного опалення. Вдома наша родина жила в квартирі. Тож доводилося вчитися рубати дрова, топити піч, заготовляти вугілля на опалювальний сезон, – пригадує дівчина.

За півтори роки до початку великої війни родина Левчуків придбала власний будинок неподалік від лісу. Переїхали у нове відремонтоване житло вже напередодні 2022 року. Софія вже була студенткою першого курсу Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, факультету слідчо-детективної діяльності. Напередодні 24 лютого студентів викликали на навчання і Софія приїхала до Харкова.

– Пам’ятаю, як в перший день повномасштабного вторгнення курсанти нашого університету пішли чергувати на блокпости, укріплювали їх мішками з піском. Ще запам’яталося, як розгублені люди сиділи в метро на сходах і плакали.

Дівчина повернулася в Лиман, де на той час в магазинах вже зникли всі продукти – постачальники не ризикували зайвий раз їхати в зону бойових дій. Саме тоді, щоб не сидіти вдома без діла, Софія пішла волонтерити до міської організації Червоного Хреста. Вона допомагала формувати продуктові набори та доставляти пакунки з найнеобхіднішим людям, яким важко було приходити по допомогу самостійно.

У квітні родина прийняла рішення виїздити евакуаційним потягом до Львова, а потім до Луцька, куди їх запросила колега Софіїної мами. Вони виїхали за день до того, як по вокзалу Краматорська влучили російські ракети. А в кінці травня прийшла звістка, що будинку в Лещуків більше немає.

ГОНЧАРНЕ КОЛО, ПАЛЕОНТОЛОГІЯ ТА ТАКМЕД

Аби відволіктися від поганих думок, Софія почала відвідувати в Луцьку тренінги та заняття для переселенців. На майстер-класі з гончарства, який проходив у Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків, вона познайомилася з майстром Миколою Шавулою. Він працював у місцевому екоцентрі, а Софія ще в дитинстві відвідувала екологічні гуртки. Так вона прийшла до Волинського обласного еколого-натуралістичного центру, де потрапила також до палеонтологічного гуртка. З ними дівчина поїздила по експедиціях: на Рівненщині відвідала Тараканівський форт, Мізоцький кряж, де досліджували ракушняк колишнього Сарматського моря, на Тернопільщині – національний природний парк Кременецькі гори.

Своєрідною психологічною реабілітацією для Софії стали також курси з тактичної медицини та вишкіл для молоді.

– Курс проводив морський піхотинець з США Арон. Він вчив виживати в екстремальних умовах та розповідав, як поводитися в надзвичайних ситуаціях. Адже люди часто не знають, як діяти при серцевому нападі чи інсульті. Якось на лекції наша викладачка раптово втратила свідомість, і з понад 20-ти студентів тільки двоє знали, яку допомогу треба надати до приїзду швидкої. Досі в нас розповсюджені уявлення, що приводити людину у свідомість варто за допомоги нашатирного спирту, а при епілептичному нападі використовувати ложку.

Після вишколу Софія почала волонтерити у міському молодіжному центрі та проводити курси з тактичної медицини для цивільних. Тепер вона вчить інших надавати невідкладну допомогу, накладати турнікети, тампонувати рани. Безоплатні заняття проводяться не лише в навчальних закладах, а й на підприємствах.

Зараз Софія на пів ставки працює інструктором в обласному Центрі національно-патріотичного виховання, туризму та краєзнавства й займається проведенням дитячо-юнацької військово-патріотичної гри «Джура».

ФОТОСЕСІЇ ДЛЯ ВЕТЕРАНІВ ТА ВІЙСЬКОВИХ

2024 року Софія разом з лучанами Романом Мамасюком та Вадимом Тєсуновим створили громадську організацію «Візія успіху», від якої виграли грант на створення соціального підприємства. Так з’явилася мобільна фотостудія «Без меж», яка організовує безоплатні фотосесії для військових, ветеранів та їх рідних, а також влаштовує заходи, де за донати на ЗСУ пропонує фотосесії всім охочим.

Заробляє фотостудія тим, що на замовлення організовує зйомки випускних, ярмарків, міських свят та заходів. За словами Софії, часто замовляє зйомки тренувань та матчів луцький клуб з ампуфутболу «Хрестоносці», який об’єднав ветеранів і військових.

Найбільше в Луцьку дівчину вражає те, що тут дуже розвинутий громадський сектор. Тож переселенцям легко адаптуватися та інтегруватися, коли вони волонтерять, беруть участь в громадських заходах та майстер-класах, знаходять людей, з якими мають спільні інтереси. Однак згодом вона все одно планує повернутися до Донецька. Бо саме це місто вважає своїм домом.