Вийти заміж за того, хто освідчився за допомоги повітряних кульок, а потім разом із ним започаткувати власний бізнес? Втратити клієнтську базу через окупацію Донецька, але навчитися писати на замовлення душевні листи від Святого Миколая? Виїхати через початок великої війни до віддаленого села в іншій області та створити власний бренд унікальних ігор для розвитку дітей? Все це – про Юлію Білик, яка будь-які виклики сприймає як привід зробити щось ще більш сміливе та креативне.

ЧАС ЗАПУСКАТИ КУЛЬКИ У ПОВІТРЯ

У дитинстві, згадує пані Юля, яка зараз є мамою вже двох дітей, вона дуже любила повітряні кульки. У своєму селищі Донському бачила їх хіба на свята, але тримати у руках шматочок повітря в яскравій оболонці було так щемко!

– Майбутній чоловік хотів зробити мені пропозицію та шукав ідеї, як це зробити. Він знав, як я люблю повітряні кулі, тому передивлявся в інтернеті ролики й зробив зрештою красиву презентацію, якою дуже мене здивував.

Звісно, Юлія сказала «так». А чоловік ще й запропонував розпочати бізнес – поки шукав, як розважити кохану, він побачив відео, де людина розповідала про бізнес, пов’язаний саме з повітряними кульками.

– Я казала: що ти вигадуєш, який бізнес може бути на повітряних кульках? – сміється Юлія. – Ну, кульки надули, та й надули. А він показує: дивись, які різні фігурки з цих кульок роблять. А можна й цілі історії створювати!

Юлія всміхається, згадуючи, скільки кульок голосно лопнули на шляху розвитку їхнього «бізнесу на повітрі». Але справи пішли гарно: через соцмережі з’явилося доволі багато клієнтів. Прикрашання локацій замовляли не тільки у Волноваському районі, запрошували навіть у Донецьк. Перспективи здавалися райдужними: а як же ще може бути, якщо йдеться про повітряні кулі?

ЧАС ДЛЯ ТЕПЛА ТА РОЗВИТКУ

Коли прийшла «руська весна», обласному центру, де вже з’явилося багато замовлень та постійних клієнтів, стало не до розваг.

– З весни 2014-го ми не їздили до Донецька, а згодом війну відчули й у себе вдома. Потік клієнтів став зовсім маленьким, – згадує Юлія роки початку російського вторгнення. – Але навіть тоді ми не падали духом, постійно намагалися знайти нові ідеї. Так чоловік став возити по селах різні дитячі атракціони, надувні батути та гірки, щоб розважати малечу.

А Юлія опанувала ще один креативний бізнес: писала та оформлювала на замовлення листи від Святого Миколая. Вони подобалися людям, їх замовляли не тільки дітям, а й літнім людям. Для дітлахів з багатодітних родин Юлія робила безоплатні привітання, навіть не здогадуючись, що в сучасному формулюванні це є ознакою соціально відповідального бізнесу.

– Це про казку, диво, про щирі емоції, які можна дарувати людям. Спробувала один рік, а на другий – телефонують клієнти та просять зробити ще. І так, за відгуками, набиралося багато бажаючих на ці листи: тільки встигай придумувати, оформлювати та надсилати.

Знайома запропонувала розмістити цю послугу на її сайті, і замовлення пішли з усієї країни. Юлія зізнається, що на свята замовлень було так багато, що вона дуже втомлювалася, не могла дочекатися січня. Але за рік встигала скучити за улюбленою справою.

А згодом і бізнес на кульках знову став стабільно давати прибуток: за послугами зверталися дитячі садочки, школи, культурні заклади, аптеки, мережі магазинів. Юлія каже, що то були гарні часи: у селищі та навколо відкривалися нові заклади, проходило багато подій та заходів, ширився попит на яскраве та красиве.

ЧАС ВТРАЧАТИ ТА ДОПОМАГАТИ

Лінія фронту від Донського й до повномасштабного вторгнення була недалеко. А у лютому 2024 року ворог почав наступати у перші ж години.

– Чоловік був у Волновасі, зателефонував мені, каже: тут усі пакуються, треба й нам вивозити дітей, – згадує Юлія. – І ми поїхали до моїх родичів в Полтавську область. Це було дуже важке рішення, ми ж залишали усе, що у нас було. Але життя важливіше.

Як і більшість українців, вони їхали на «кілька тижнів», тож залишили вдома усе обладнання, з яким працювали багато років. Перші пів року, зізнається Юлія, було вкрай важко: хоча Донське було окуповане у перші дні великої війни, вони все ж сподівалися на повернення.

Щоб не впасти у депресію, Юлія вирішила створити телеграм-канал допомоги переселенцям, де викладала всю корисну інформацію, яку могла знайти.

– Канал швидко став популярним, я намагалася наповнювати його попри те, що у хаті, де ми оселилися, через особливості рельєфу інтернет «не дотягував». Тоді це було дуже актуально: люди потребували гуманітарної, юридичної, психологічної допомоги.

ЧАС РОЗВИВАТИСЯ Й РОЗВИВАТИ

У селі Манжелії Кременчуцького району Полтавської області вони затрималися не на два тижні – живуть там четвертий рік. Перебралися ближче до центру – дітям треба ходити до школи. Але з роботою, як у більшості віддалених сіл, було не дуже. І тоді Юлія згадала про ще одне хобі, пов’язане з народженням молодшого сина.

– Я шукала йому щось цікаве з іграшок, і якось подумала: я ж можу й сама. Побачила ідею в інтернеті – ігри для розвитку на липучках. Розповіла сім’ї, на день народження вони подарували трохи матеріалу та обладнання, а дизайн робила сама. Малому тоді сподобалось.

На новому місці вона вирішила відновити роботу саме у цьому напрямку. Бо просувати бізнес з оформлення свят у селі, де навіть автобус до райцентру ходить не щодня, було не дуже розумно. А іграшки, думала собі Юлія, можна розсилати й поштою.

Деякі етапи створення авторських ігор для розвитку Юлія робить самостійно: розробляє дизайн та вигадує саму гру. А втілити ідеї у життя часто допомагає чоловік. Головними випробувачами, звісно, виступають їхні діти: якщо вони кажуть – цікаво, ми таке хочемо, значить, гра знайде своїх поціновувачів.

Щоб відновити матеріальну базу, Юлія стала подавати заявки на участь у різноманітних грантових програмах. За допомоги Червоного Христа в Україні закупила необхідне обладнання, а грантова програма від ГО «Дитячі містечка» дозволила розширити виробництво.

– Найбільший виклик – це ринок збуту. Їздити на якісь ярмарки абощо – не наїздишся, тому ми сподівалися на соцмережі. Але навіть тут були складнощі: наприклад, тільки цьогоріч «Нова пошта» стала їздити до нас щодня, а до цього відправляти замовлення доводилося тільки двічі-тричі на тиждень.

Наразі Юлія виготовляє ігри з липучками під брендом Lipkaplay. А ще – книжки та зошити «пиши-стирай» для малюків. Їх із задоволенням продає у своїй крамниці її подруга.

Грантове фінансування дозволило Юлії вкласти кошти не тільки в додаткове обладнання, яке автоматизує процес створення дрібних деталей, а й в оплату реклами, послуг таргетолога та бухгалтера. Юлія поєднує багато векторів: це і працевлаштування переселенців, і інтеграція в нову громаду, і допомога діткам. Діткам з вразливих категорій та ВПО вона надсилає ігри безоплатно.

– Навчання, яке передбачали грантові програми, дало мені величезний поштовх. Ти вже розумієш, де є потужності, куди рухатися і куди потрібно вкладати гроші, щоб розвиватися.

У своєму розвитку Юлія не зупиняється. Не так давно за допомоги ГО «Професійний розвиток» отримала 3D-принтер, бо запланувала виготовляти 3D-фігурки з липучками. Поки ідея на стадії тестування, але найкраща експертка – донька Юлії – вже дала добро на виготовлення Будиночка ляльок. Тестовий екземпляр, звісно, вимагає залишити собі. Бо, як-то кажуть, найкраще – дітям!