Для когось літо промайнуло, залишивши по собі спогади про море, гори чи мандри. Але реалії в Україні зараз такі, що для багатьох – скоріше, мрії про них. Навіть ті, кому пощастило викроїти для себе трохи часу, зізнаються: повноцінно відключитися й відновитися майже не виходить. Як щодня допомагати собі, а не чекати увесь рік на відпустку, увесь тиждень – на суботу, а увесь день – на міцний сон, спеціально для читачів «Схід NOW» розповіла психотерапевтка в методі позитивної психотерапії Олена Цицульнікова.

ВІДПОЧИНОК? ВСТАНЬ І ПРОТРИ ЩЕ РАЗ!

Пані Олена зізнається, що під час роботи інколи чує дуже щиру фразу: я, здається, трохи відновилась… два дні просто нічого не робила. Це ж і відпочинок, і відпустка, правда?

– Багато хто зараз ототожнює ці три поняття. Бо коли довго «тримаєшся», допомагаєш іншим, коли живеш у напрузі, дуже легко забути, що тіло та психіка потребують різних рівнів турботи, – каже Олена Цицульнікова.

Тож, давайте розбиратися. Відпочинок – це коротка пауза. Можливість просто «видихнути»: поспати, прогулятися, в тиші випити чаю, помовчати. Відпочинок не змінює середовище, але зменшує напругу. Він доступний для нас щодня, якщо дозволяти собі зупинятися. Поговорити з подругою, з якою можна зберігати свою цілісність – теж відпочинок.

– Але зараз, під час війни, це непросто. Бо ми сильно «розсипаємося» по цінностям. І ті люди, які раніше були близькими, зараз можуть тригерити твої цінності. Вони не погані, вони не стали гіршими. Проте якщо хтось переживає за чоловіка, який воює, а подружка телефонує понити про недостатню увагу з боку її другої половини, це розбиває цілісність по цінностях. Тож варто зберігати навколо тільки тих людей, які не розбивають вашу цілісність своїми діями, своїми висловами, своїми поглядами. До речі, це не означає, що ви більше не будете потім із ними спілкуватися.

Кожен, вважає психотерапевтка, може придумати, як забезпечити собі щоденний відпочинок. До прикладу, поставити нагадування у телефоні: годину працюю за комп’ютером, 15 хвилин дихаю повітрям на балконі. Або: після напруженого спілкування – просто лежу з книгою чи закривши очі. Ця звичка, на перший погляд, доволі проста й зрозуміла, насправді вимагає певного свідомого вкорінення у наше життя. Складність в тому, аби не забувати робити такі перерви, навіть якщо здається – ще неважко, ще трохи, я маю використати час на повну.

– Бо на жаль, у нас це вписано у національну побутову культуру. Знаєте, як в анекдоті: «Доця, чого лежиш? Ти що, все переробила? Так! І посуд помила? Так! І підлогу підмела? Авжеж! Навіть пил протерла? Та звісно! Так встань, і ще раз протри!» – жартуючи, пояснює пані Олена.

Відпочивати треба попри те, що комусь це може здатися проявом лінощів або марнуванням часу. Експертка пояснює, що ми часто себе «підігріваємо» цими концепціями: треба пахати, постійно та невтомно щось робити. Бо якщо зупинишся – помреш.

– Можливо, так говорить наш багатовіковий досвід. Ми змінюємося, вже не говоримо про «хату з краю», бо розуміємо: якщо об’єднаємося, то зможемо досягнути більше. Але якщо я постійно буду «вдягати маску» на інших, мої сили швидко скінчяться. Наше невміння давати собі час на відпочинок тільки підсвітила війна. Ми не маємо сталих механізмів, які могли б рятувати у складні часи. Наприклад, англійці, яких під час Другої світової війни багато бомбили, як пили у п’ятій годині свій чай, так і продовжували це робити попри все. Бо в них це була традиція, на яку вони могли спиратися. Інколи рамка – це не обмеження, це опора.

ВІДНОВЛЮЄ ТЕ, ЩО ЗАГОЮЄ 

Працювати, щоб донатити та допомагати – це дуже важлива частина життя, але де брати енергію та заробляти на це гроші, якщо не відновлюватися? На жаль, процес відновлення не є автоматичним. Якщо ми не будемо відновлювати тіло, то рано чи пізно почнемо втрачати якісь функції, отримувати захворювання тощо.

– Відновлення є глибоким поверненням до себе. Коли тіло не тільки відпочило, а й почало «загоюватися». Повертається ясність думок, легкість у русі, здатність знову радіти. Відновлення завжди про ресурс: сон, харчування, стосунки, творчість, фізичну активність, усвідомлення процесів. У часи війни – це форма внутрішньої оборони. Іноді ми боремося не на фронті, а всередині себе: за право жити, відчувати, просто бути. І зупинятися – не значить бути слабким, це акт сили, це теж робота.

Для успішного відновлення існують певні обов’язкові алгоритми. Наприклад, сон: лягати спати та відкладати телефон, щоб відновитися. Або раз на тиждень сідати десь у тиші, півгодини пити смачну каву та дозволити собі солодке. Піти туди, де відбувалися приємні події, щоб згадалися теплі емоції. Робити що завгодно, що дозволяє відчути себе живим.

– На одному з тренінгів для сільських старост я запитала, що допомагає їм відновлюватися. І голова якоїсь сільради, попросивши тільки не жартувати з нього, відповів: оце, каже, цілий день літаю, щось роблю, усі від мене хочуть, а потім додому приходжу, йду до кролів, дивлюся на них, розмовляю з ними, а тоді вигрібаю їм гімно – і ви не уявляєте, як мені добре! – розповідає психотерапевтка, зовсім не кепкуючи з чоловіка.

Людина може вигоряти в якійсь конкретній соціальній ролі, тому відновлюватися варто за рахунок дій з «іншого життя», які приносять задоволення. І не нехтувати рутиною: з дрібниць, які наповнюють наше життя, складаються його сенси.

– Те, на що ми щодня можемо спиратися, також може нас відновлювати. Давати певну надію на те, що я це буду робити завтра. Я зранку бачу, що в банці з кавою лишилося зовсім трошки. Тоді відкриваю нову пачку, засипаю каву і цими простими рухами даю собі надію, що завтра, післязавтра, післяпіслязавтра я буду пити каву. Ці маленькі усвідомлення дають віру в майбутнє.

ДОЗВІЛ НА ВІДПУСТКУ

В Україні відпустку традиційно беруть, щоб посадити городи, зробити ремонт, а от лікарняний – щоб відпочити. У цьому жарті є тільки доля смішного, бо бути у справжній відпустці багатьом дуже важко.

На думку психотерапевтки, слово «відпустка» тісно пов’язане із дієсловом «відпускати». Тому те, як ви будете почуватися у відпустці, залежить, в першу чергу, від того, чи вмієте ви це робити, чи є у вас власний алгоритм, чи можете ви не обмежувати себе звичними уявленнями про відповідальність, які формувалися поколіннями.

– Відпустка – це вихід із рутини. Тут ідеться про зміну ритму, обставин, обов’язків. Не обов’язково їхати в гори, іноді вистачить змінити темп: вимкнути сповіщення, не відповідати на дзвінки, не бути «на зв’язку». Відпустка – офіційний дозвіл догоджати тільки собі, а не бути корисним комусь. Треба вчитися давати собі такий дозвіл. Що ж заважає «відпускати»? Одним не дає спокою гіпервідповідальність за роботу чи волонтерство. Інші люди, коли виїжджають кудись на відпочинок під час війни, часто почуваються винними та тривожаться за тих, хто залишився вдома, ще більше, ніж коли були поруч. Ніби все між усіма повинно бути розподілене порівну: і небезпека, і тривога, тож «відпустити» – це фактично перекласти свою частину на близьких.

Така ілюзія, на жаль, заважає повноцінно відпочивати навіть тим, хто наважується якось організувати своє дозвілля.

– Ще у нас вкорінена думка, що відпустка – це обов’язково дуже дорого. Краще поїхати в село, десь побути, щось зробити і, так вже й бути, трошки полежати. Але так ми попадаємо в ту саму перспективу, в якій і живемо. І не відпускаємо.

Ми усвідомлюємо, що майбутнє невідоме. Українці часто повторюють «хочеш розсмішити Бога, розкажи йому про свої плани». Але війна змушує нас змінюватися. Коли у будь-який момент може прилетіти ракета, «колись» перестає мати цінність. І цінним по-справжньому стає цей конкретний момент твого життя.

– Ми стикнулися з усвідомленням, що завтра може не відбутися. Тому турбота про відпочинок та відновлення має бути в кожному дні. Війна нас прямо зараз вчить проговорювати свої потреби, не прикриваючись умовностями, до яких звикли.

PS. Ця стаття написана з перервами на відпочинок під час відпустки для відновлення😊