«Ти українець, твого тата вб’ють» — таке чують у школі діти українських біженців у Польщі. Розмова українською в таксі, у маршрутці чи в магазині дедалі частіше стає приводом для образ, а іноді — й для побиття. За офіційною статистикою, лише за перше півріччя 2026 року українці подали 180 заяв про злочини на ґрунті ненависті — на 30% більше, ніж торік. «Схід NOW» поспілкувалися з українками, які живуть у Польщі з 2022 року, зібрали хронологію нападів і з’ясували у польської журналістки Ізи Хруслінської, хто насправді стоїть за зростанням ворожості — і чи варто українцям тікати з Польщі.
«АБО ПЕРЕХОДЬ НА ПОЛЬСЬКУ АБО ВИХОДЬ З МАШИНИ»: ТРИ ІСТОРІЇ УКРАЇНОК У ПОЛЬЩІ
«Останнім часом сину в школі (він вчиться у другому класі) однолітки стали казати: «Ти українець, твого тата вб’ють». Нічого подібного 2022 року, коли ми тільки приїхали до Польщі, переживши блокаду Маріуполя, тут не було».
«Ми з подругою їхали в таксі, розмовляли українською. Таксист зупинився і сказав, що або ми переходимо на польську, або він нас висадить із машини».
«Мені ще не доводилося нариватися на грубість типу «Забирайтеся з Польщі!». Але інциденти вже траплялися з багатьма знайомими. У Вроцлаві студент, син моїх друзів, натикнувся на таке у маршрутці, коли повертався до гуртожитку після лекцій. Він говорив українською по телефону, і у відповідь почув: валить з Польщі. Ну, він вихований хлопчина, просто промовчав. Але ж це не завжди допомагає зупинити агресію. Тому ми з подругами перейшли у спілкуванні в публічних місцях з української на російську. Чомусь російська поляків зараз не дратує, на відміну від української».
Ці історії ми записали, поспілкувавшись з декількома українками, які 2022 року виїхали до Польщі і зараз живуть та працюють у різних регіонах країни. Справедливість вимагає зазначити, що були й інші розповіді.
Наприклад, одна українка, яка пережила розлучення з чоловіком-українцем, наразі намагається побудувати стосунки з поляками, активно знайомиться у соцмережах, ходить на побачення і не відчуває жодного негативного ставлення до себе.
Інша українка розповіла, що має неймовірно теплі стосунки з полькою, в якої орендує квартиру. Власниця житла пропонує будь-яку допомогу, яка тільки може виникнути у біженки, і ця допомога виходить далеко за межі стосунків «орендар – орендодавець».
ТО, МОЖЛИВО, СТУПІНЬ НАПРУГИ МІЖ ПОЛЯКАМИ ТА УКРАЇНЦЯМИ У ПОЛЬЩІ ПЕРЕБІЛЬШЕНА?
На жаль, статистика говорить, що ні.
7 травня 2026 року, Варшава. Група підлітків напала на компанію, в якій були четверо українців та одна полька. Найбільше постраждав 16-річний Артем із Авдіївки: його повалили на землю і били ногами по голові. Хлопець отримав тріщину черепа, перелом носа та інші травми, переніс операцію. Одного з його друзів намагалися скинути з мосту.
Під час нападу лунали антиукраїнські вигуки. Поліція затримала п’ятьох осіб віком 15-18 років. Двом повнолітнім нападникам висунули обвинувачення, справи неповнолітніх передали до сімейного суду.
Вроцлав, 4 липня 2026 року. 19-річний Володимир розмовляв телефоном із матір’ю українською мовою. Це почула група молодих людей, яка повалила його на землю та почала бити. У хлопця діагностували перелом носа і травму хребта. Напад стався ввечері у людному місці, однак нападники втекли. Поліція відкрила провадження та шукала свідків. Не знайшла.
Легниця, 18 липня 2026 року. 26-річна жінка напала на двох 13-річних дівчат, які розмовляли українською. Одну з них вона вдарила кулаком в обличчя. Також постраждав український хлопець, який намагався захистити дівчат. На питання, чому вона це зробила, жінка, за словами дітей, прямо відповіла: «Бо ви з України». Їй висунули обвинувачення, а поліція і прокуратура почали перевіряти національний мотив. Справу взяв на контроль польський омбудсман.
Вроцлав, 26 липня 2026 року. Конфлікт розпочався в магазині, коли 20-річна українка Настя зробила зауваження чоловікам, які пройшли без черги. Після того, як вони почули її акцент, почалися образи. Згодом троє чоловіків напали на Настю та її 21-річного хлопця Максима біля магазину. Пару били руками й ногами. Обох доправили до лікарні з травмами, зокрема з підозрою на струс мозку. Напад потрапив на камери відеоспостереження.
Двох підозрюваних затримали й взяли під варту. Їм висунули обвинувачення у хуліганському побитті та застосуванні насильства через національну належність потерпілих.
14 серпня 2026 року, Бидгощ. Двоє дорослих напали на 14-річну українку та її 12-річного брата, які розмовляли українською. За повідомленням українського консульства, дітей ображали, їм погрожували та застосували фізичну силу. Нападники нібито зламали дитячий дрон і викручували руку хлопчикові. Поліція затримала 46-річну жінку та 34-річного чоловіка. Про подію публічно висловився прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск, який закликав нападників добровільно з’явитися до поліції.
Це лише частка інцидентів щодо українців, які зафіксовані польською поліцією цього року. За даними Головної комендатури поліції, у першому півріччі 2026 року громадяни України подали у Польщі 180 заяв про злочини на ґрунті ненависті – приблизно на 30% більше, ніж за аналогічний період 2025 року. У поліції наголошують: це дані про кількість заяв, а не кількість нападів, бо дуже часто українці обирають мовчати, не маючи бажання роздмухувати конфлікт.
На замовлення Dziennik Gazeta Prawna компанія CBOS провела опитування, яке показало, на чому зосереджені претензії поляків до українських біженців:
- 45,4% респондентів вважають, що головна причина – суперечки навколо Волинської трагедії та історичної політики.
- На другому місці – соціальні виплати українцям: 36,4% опитаних поляків незадоволені політикою своєї держави у цьому питанні.
- При цьому лише 17,8% послалися на власний негативний досвід спілкування з українцями.
- А 7,6% взагалі не погоджуються з тим, що ставлення поляків до українців погіршилося.
ВІД ПУБЛІЧНИХ ОБРАЗ ДО ДИСКРИМІНАЦІЇ
Як повідомляє польська газета «Відомості», зростає кількість злочинів за статтею 257 Кримінального кодексу. Ця стаття стосується публічних образ або порушень особистої недоторканності з таких мотивів, як національна, етнічна, расова, релігійна або позаконфесійна приналежність. За першу половину цього року було зафіксовано 126 таких інцидентів. Це майже стільки ж, як за весь минулий рік (193 випадки). Збереження таких темпів означатиме понад 250 повідомлень про насильство у підсумках року – у чотири рази більше, ніж у 2020 році.
Ситуація ще гірша, коли йдеться про статтю 119 Кримінального кодексу «Про дискримінацію», зазначають «Відомості». У статті 119, пункт 1, чітко зазначено: будь-хто, хто застосовує насильство або незаконно погрожує групі людей чи окремій особі через їхню національну, етнічну, расову, політичну чи релігійну приналежність, або через відсутність релігійних переконань, підлягає позбавленню волі на строк від 3 місяців до 5 років.
Кількість порушених справ за цією статтею майже не змінювалася вже чотири роки поспіль: від 77 жертв у 2022 році до 80, 79 та 80 у наступні три роки. Але 2026 року ця стабільність закінчилася. Протягом шести місяців було зареєстровано 54 випадки. Навіть просте подвоєння цього зростання призвело б до 108 таких інцидентів за рік. Це більш ніж на третину більше, ніж за кожен з попередніх чотирьох років.
ТО ЩО Ж ВІДБУВАЄТЬСЯ?
Влітку цього року польський Інститут політичної критики провів дослідження «Ми не дома». Його автори, докторка Олена Бабакова та професор Пшемислав Садура, дослідили, як нещодавні правові зміни та політичні наративи вплинули на становище українців у Польщі. Ці висновки ґрунтуються на 25 глибинних інтерв’ю з респондентами з Варшави та Мазовецького регіону. Вони були відібрані так, щоб представляти різноманітний спектр мігрантів за родом діяльності та тривалістю перебування в Польщі.
В інтерв’ю респонденти звинувачували українців у тому, що вони пропускають черги до лікарів, та критикували їхнє включення до системи PESEL, програми 500+ та інших соціальних програм.
Під час роботи у фокус-групах поляки скаржилися на українців, що вони недостатньо бідні, жінки роблять зачіски і вдягають красиві сукні, їздять на дорогих авто. І це йде у розріз з уявленням поляків, як мають виглядати біженці.
Той факт, що українці в Польщі працюють, заробляють, і тому можуть дозволити собі перукарню або вечерю в ресторані, частина поляків до уваги не бере.
Йдеться саме про частину поляків, бо на сьогодні польське суспільство поляризоване, як ніколи, зазначає польська журналістка, письменниця, активна діячка Польсько-українського діалогу Іза Хруслінська.
– Польське суспільство є різноманітним і політично, і за світоглядом, а також у ставленні до українців та України. Польща зараз, як ніколи після 1989 року, дуже сильно поляризована, і ці дві Польщі мало що об’єднує. Ця поляризація протягом найближчого року, до виборів, лише зростатиме, – вважає пані Іза.
Дослідники Пшемислав Садура та Славомір Сераковський констатували, що люди під час роботи у фокус-групах фактично повторювали фрази із передвиборчих програм певних політичних партій у Польщі.
У 2025 році кандидати від обох Конфедерацій продовжили стратегію, прийняту 2022 року, переконавши поляків, що українські біженці масово експлуатують систему державної служби і таким чином обкрадають її. Партія «Право і справедливість» (PiS) також відіграла антиукраїнську роль, висунувши кандидата, який пропонував, щоб українці поступалися полякам місцем у черзі до лікарів чи дитячих садків.
– Маємо три партії, які є ксенофобськими, націоналістичними, антиєвропейськими й антиукраїнськими, що сьогодні означає – свідомо в одних випадках, менш свідомо в інших – проросійськими, бо в наш час це або-або, – пояснює Іза Хруслінська. – Те, що агресія щодо українців зростає – передусім відповідальність польських політиків, усіх партій. Нинішня владна коаліція через політичну боротьбу іноді переймає наративи правих антиукраїнських сил. Це не переноситься безпосередньо на суспільство: значна частина, якщо не більшість виборців коаліційних партій, не підтримує антиукраїнських наративів і дій. Проте це не заважає цим партіям і далі провадити шизофренічну політику щодо України.
У своєму докладі «Ми не дома» дослідники зазначають, що зміни у польському законодавстві щодо скасування соціальної допомоги для українців мало менший вплив на стан людей, ніж оця жорстока політична боротьба, яку вели (і продовжують вести) політичні партії у Польщі.
І на жаль, ознак того, що ситуація може покращитися найближчим часом, немає, вважають експерти.
ТО ЩО Ж РОБИТИ УКРАЇНЦЯМ У ПОЛЬЩІ?
Іза Хруслінська наголошує: українцям не варто залишати Польщу. Але треба бути готовими до того, що легко не буде.
Багато чого залежить від людей. Хтось у Польщі продовжує збирати допомогу для Сил оборони України, і ця допомога не зменшилася, а навпаки, збільшилася останнім часом. Хтось виходить на проукраїнські мітинги. У Сопоті, Вроцлаві та Гданську муніципалітети (а це не політики, а представники громад) ухвалили резолюції на захист українців.
А з іншого боку хтось, навпаки, вимагає, щоб українці залишили Польщу.
– Антиукраїнський політичний тиск діє, зокрема, на людей із нижчим рівнем освіти, безробітних, ксенофобів тощо. Пересічні поляки не нападають на українців. Коли читаєш, хто це робить, або бачиш записи, розумієш, що здебільшого це п’яні люди, – пояснює Іза Хруслінська. – Однак найгіршим у цьому, як мені здається, є не те що політики говорять: «українці нібито у нас забирають», адже існують звіти установ, які доводять протилежне. Найгіршим є історичний меседж про Волинь, злочинність українців і про нібито наявний в Україні «бандеризм».
І сьогодні я не бачу, щоб це змінювалося, на жаль. Ніхто нормальний не здатен відповісти, що мали б зробити українці – стати на коліна і попросити вибачення за Волинь? Але ініціатив з боку України вже було декілька – і від греко-католицької церкви, і від інтелектуалів, і від частини українських політиків. Полякам усього цього замало. Інші хотіли б, щоб українці залишили Польщу, бо нібито тоді Польща стане справжньою Польщею. Але те, що для них означає «справжня Польща», для таких поляків, як я, означає зовсім інше. Одним словом, ситуація складна, у ній багато чинників і рівнів.
– Я особисто не думаю, що українці мають тікати з Польщі. Сподіваюся, що владна коаліція зробить більше кроків, щоб не доходило до актів агресії. Але українцям буде складно, – вважає польська журналістка та письменниця.
Іза Хруслінська наголошує: сіяти істерію не можна, але і поляки, і політична влада Польщі, і Україна зі свого боку – всі мають уважно спостерігати й реагувати на виклики, які, на додачу до політиків, активно підкидає Польщі російська пропаганда.
Цей матеріал став можливим за підтримки програми “Голоси України” / SAFE, що координується Європейським центром свободи преси та медіа спільно з Лабораторією журналістики суспільного інтересу. “Голоси України” / SAFE реалізується в рамках ініціативи Ганни Арендт за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Програма не впливає на редакційну політику, а даний матеріал містить виключно погляди та інформацію, отриману редакцією.
