Що ви знаєте про бельгійське містечко Іпр? І хоча це третє за величиною місто у Фландрії після Гента та Брюгге, відповідь, скоріш за все, буде «нічого». Хіба що, можливо, ви чули про «іприт» – гірчичний газ, який вперше застосували німецькі війська на фронтах Першої світової. Саме від Іпра пішла назва цій вбивчій суміші. А ще на його долю випало стати першим у ХХ сторіччі повністю зруйнованим містом Європи.
Вперше згаданий в VIII столітті, в середні віки Іпр був одним з головних центрів цехового виробництва сукна у Фландрії. Візитівкою дуже заможного в XII-XIV століттях міста стали торгівельні Суконні ряди (Палата сукнарів) – споруда у готичному стилі, яку вінчала 70-метрова сторожева вежа-дзвіниця (беффруа). Неповторний архітектурний ансамбль готичного Іпра доповнювали будівлі костелів – Св. Якова, Св. Миколая, Св. Петра та собору Св. Мартина.
Під час Першої світової війни Іпр забезпечив собі місце в історії як ключовий пункт Західного фронту. Іпрський виступ у британських лініях оборони став ареною великих битв, бо опинився на стратегічному напрямку руху німецьких військ. Бойові дії точилися в околицях міста з 1914 по 1918 роки, лінія фронту пролягала в кращому випадку за 11 кілометрів від центру міста, в гіршому – всього за півтори. На піку атак на Іпр щохвилини падало до 20-ти снарядів.
У боях за Іпр загинули сотні тисяч вояків з обидвох сторін, а саме місто лежало в руїнах і повністю спорожніло – вцілілі мешканці або були евакуйовані, або ж мусили самостійно втікати.
Ідея відновлення міста наштовхнулась на опір військової адміністрації британсько-канадських військ. Вінстон Черчілль – на той час військовий міністр Великої Британії – зажадав зберегти Іпр як «святу землю»: символ війни та британської жертовності. Він висловив ідею отримати руїни Іпра «або у якості подарунку від бельгійців, або через угоду купівлі чи ще якось» для облаштування Меморіалу загиблим британським воїнам.
Ця пропозиція Черчилля зустріла опір як представників міської громади, так й на рівні бельгійського уряду. Одним із її активних противників був міський архітектор Жюль Кулманс. Він мав намір повністю перебудувати Іпр, зберігши його «фламандський, середньовічний і ренесансний» вигляд. Місцевий мер став на бік Кулманса, його також підтримав король Альберт, і плани почали втілюватися в життя (втім, ідея меморіалу полеглим британцям також була реалізована).
Вже на початку 1920-х починали окреслюватися обриси нового міста. Так, до квітня 1921 року за використання каменів з руїн собору Св. Мартина було відбудовано школу Св. Михаїла.
На той час до регіону почали масово повертатися біженці, і це стало ще одним викликом, адже житла не вистачало. Багатьом довелося облаштовувати примітивні укриття з матеріалів, знайдених на згарищі міста. Іншим пощастило більше, і вони могли розраховувати на місце в казармі від Фонду короля Альберта або ж самостійно побудувати собі житло за 3000 бельгійських франків, які Служба допомоги зруйнованим регіонам надавала у вигляді матеріалів.
Поряд із зруйнованим Іпром, на пустирі Міннеплейн постало тимчасове містечко. Серед сотень дерев’яних будиночків розташовувалися ратуша, церква, казарми державної поліції та дві школи. Деякі з тимчасових будівель (щоправда, перебудовані з використанням цегли) збереглися до нашого часу й самі уже становлять історичну цінність.
Мешканці, що повернулися, були масово задіяні у відбудові. Щоб бачити, як просуваються роботи, Іпр періодично відвідував король Альберт. Протягом лише п’яти років було майже завершено реконструкцію житла, громадських будівель і комунальних мереж. Більшість споруд відновлювалися за принципом історицизму, без дотримання точної відповідності оригіналу. А деякі зруйновані будівлі більше ніколи не з’явилися – наприклад, не був реконструйований прекрасний госпіталь Богоматері з його архітектурою у французькому стилі. Вирішили, що недоцільно розташовувати лікарню в самому центрі міста, тож на її місці постала нова споруда Суду.
Реконструкція основних пам’яток зайняла більше часу, бо вони мали максимально відповідати оригіналу. Першою відбулася реконструкція собору Св. Мартина. Архітектор Жюль Куманс втілив свою давню мрію позбутися квадратної вежі на цій будівлі, і коли новий «готичний» собор був закінчений у 1930 році, він мав вже загострений шпиль.
Роботи з реконструкції Палати сукнарів розпочалися 1928 року. За шість років були добудовані західне крило та дзвіниця. Східне крило тоді не було розпочато, і лише стовпи лишилися на своєму місці. Після смерті Жюля Куманса в 1937 році роботи уповільнилися та були завершені лише 1967 року. Нині цей об’єкт є пам’яткою всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Окремо до списку всесвітньої спадщини внесено беффруа Палати сукнарів.
Туристи, які сьогодні подорожують Іпром, з подивом дізнаються, що жваве зручне місто з його середньовічною та ренесансною архітектурою було повністю зрівняно з землею. І що фактично все воно було 100 років тому реконструйоване – камінь за каменем, цеглинка за цеглинкою.
Про трагічну сторінку Першої світової в місті нагадують лише звуки горну, які традиційно лунають щодня о 20.00 – від дня відкриття меморіалу загиблим за Іпр солдатам і офіцерам Антанти, тіла яких не були знайдені та поховані. Проєкт меморіальних Мененських воріт розробив 1921 року британець сер Реджинальд Блумфілд, і вже 1927-го відбулася церемонія відкриття. На внутрішніх стінах арки воріт розміщені імена зниклих безвісти – їх виявилося так багато, що довелось встановлювати додаткові стели.