Відновлення Нідерландів після Другої світової війни ввійшло в історію міського дизайну під терміном «реконструкція». Оскільки найбільшої шкоди зазнав Роттердам, він і змінився кардинальніше, ніж решта нідерландських міст. До того ж відбудова Роттердама стала найпублічнішим з усіх відомих прикладів реконструкції. Як сказали би зараз, вона проводилася в інтерактивному режимі, із залученням широких аудиторій та розголосом у медіа.
«РОТТЕРДАМСЬКИЙ БЛІЦ» ТА РУЇНА ОКУПАЦІЇ
Нейтральний статус Нідерландів не врятував країну від окупації. 10 травня 1940 року нацистська Німеччина вторглася до Нідерландів. Погрожуючи бомбардуванням Роттердама, нацисти вимагали капітуляції. І попри те, що перемовини тривали, таки вдалися до тактики «больового прийому».
14 травня 1940 року на Роттердам за п’ятнадцять хвилин було скинуто близько 2000 бомб, внаслідок чого центральна частина міста площею понад 2,5 км2 перетворилася на руїни. Жертвами обстрілу стали кілька сотень містян. Майже повністю було знищено забудову XVII-XIX століть, зруйновано понад 25 тисяч житлових будівель, 2,5 тисячі магазинів, чотири вокзали, два музеї, 12 кінотеатрів тощо, найбільше постраждали робітничі нетрі.
Наступного після бомбардування дня, отримавши від Німеччини наступний ультиматум про наліт на інше велике місто – Утрехт, Нідерланди капітулювали.
За кілька днів, 18 травня 1940 року, міська рада Роттердама доручила архітектору Віллему Герріту Віттевену розробити новий план міста. Швидкість реагування й розроблення плану реконструкції були викликані побоюванням, що будь-яка затримка може дозволити нацистам взяти відбудову у власні руки. Найбільший страх викликав привид «Великого німецького порту», на який міг перетворитися Роттердам за задумом особистого архітектора Гітлера Альберта Шпеєра.
Втім, німецька окупаційна адміністрація тоді ще мало втручалась у роботу муніципалітетів, тож коли вже в вересні 1940 року Віттевен представив свій план урядовому комісарові, його було ухвалено – хоча і з зауваженнями, що план не відповідає потребам міста з майже мільйоном жителів.
Проте власне відновлювальні роботи не розгорталися до завершення окупації (5 травня 1945 року), хоча підготовчий етап до майбутнього будівництва – розчищення завалів і вивіз сміття – розпочався відразу. Людей, які втратили житло, поселили у тимчасових дерев’яних бараках на околицях Роттердама, а центр тим часом перетворювали на tabula rasa з метою колись застосувати тут нові ідеї функціонального планування.
Насамперед архітектори визначилися, які з небагатьох уцілілих будівель центру міста варто залишити. Ними стали лише три об’єкти історичної спадщини, а саме міська брама (Delftse Poort (1764), палац Schielandshuis (1665) та собор Святого Лаврентія, покровителя Роттердама (Laurenskerk, 1525).
Інші ж будівлі, навіть частково вцілілі, було демонтовано. На звільнених від завалів ділянках до кінця війни вирощували зернові. Єдиним реалізованим під час окупації проєктом будівництва стала перша черга житлового кварталу Wereldhaven, що складався з 5-6-поверхових цегляних будинків із внутрішніми дворами та магазинами на перших поверхах.
ВІДБУДОВА ЯК ЕКСПОНАТ
Довоєнний Роттердам не відрізнявся красою і комфортом, тож концепція реконструкції, якої дотримувалися Віттевен і його послідовниками, передбачав докорінну модернізацію міста, а не його відтворення за колишньою схемою. Зокрема йшлося про кращу циркуляцію транспорту широкими бульварами, вищу естетичну якість забудови, очищення міських нетрів.
Наступником Віттевена на посаді головного архітектора став його помічник Корнеліс ван Траа, який на основі попередніх ідей склав власний «Базовий план» реконструкції. Чи не найважливішим нововведенням цього плану було зонування міста. Згідно з тогочасними європейськими трендами, центр призначався насамперед для офісів, шопінгу й розваг, а промисловість концентрувалась у спеціальних районах далеко за межами центру. Житлові квартали планувалися переважно на околицях міста і в нових садових передмістях.
На відміну від Віттевена, який стояв на засадах традиційної архітектури, контрольованої міською владою, «Базовий план», навпаки, передбачав більше місця для сучасної, функціональної архітектури, звільненої від рамок муніципальних вимог. Ван Траа шукав чітких і потужних контрастів між урбаністичними елементами, як, наприклад, протиставлення водного простору Мааса і висотної, ритмічної забудови берега. Він також винайшов контрасти між широкими транспортними артеріями та вузькими торговими вулицями, між транспортними перехрестями та внутрішніми дворами, закритими для руху.
Коли 1947 року «Базовий план» постав у вигляді моделі на виставці з промовистою назвою «Роттердам у найближчому майбутньому», то викликав фурор.
Відтоді реконструкція Ротердаму набула неабиякого публічного ажіотажу. Місто замовило послуги фотографів, які невпинно фіксували закладки в землю перші паль нових будівель, та відеографів, які знімали кадри будівництва для майбутніх фільмів. Також проводилися виставки, організовувалися лекції, влаштовувалися щорічні святкування Дня реконструкції, на які з’їжджалися іноземні делегації і журналісти. У повоєнні роки виходили два журнали, повністю присвячені реконструкції Роттердама: Rotterdam Builds! і The City on the Maas. Ювілейні дати – 10 та 20 років відбудови – були відзначені окремими виданнями.
Новий Роттердам став експонатом сучасного містобудування. Із 1956 року у зв’язку з великим напливом іноземних туристів міська туристична контора організовувала для них окремі реконструкційні тури – спочатку центром міста, потім лівим берегом Мааса, який теж урбанізовувався в межах реконструкції.
МІСТО КОНТРАСТІВ
Весь цей ажіотаж відбувався аж до кінця 1960-х років, коли «Базовий план» був практично реалізований. А далі ейфорія поступилася місцем скептицизму. Городяни вважали новий центр занадто технократичним та безрадісним і бажали, щоб він став привабливішим, яскравішим, зеленішим. Раптом виявилося, що Роттердаму бракує красивих старовинних будівель, затишних і маленьких вуличок і місць для відпочинку. Щоб додати місту шарму, в 1970-роках до трансформації екосистеми були залучені амстердамські архітектори. В цей час деякі будинки епохи реконструкції були знесені й замінені сучасною архітектурою.
Але з кінця 1990-х відбувається нова хвиля переоцінки післявоєнної архітектури. Багато публікацій, виставок і заходів підкреслюють її унікальні якості, будівлі отримують статус пам’яток архітектури та реставруються.
Сьогоднішній Роттердам – це зухвалий колаж, зібраний із лічених історичних будівель ХV-ХІХ століть, модерністських індустріальних і житлових споруд початку ХХ століття, будинків доби реконструкції і сучасних лендмарків. Велика концентрація архітектурних практик на квадратний метр нікого не дивує, адже саме тут проживає переважна більшість нідерландських архітекторів. Деякі з них вважають, що Роттердам – це місто, де експерименти з контрастами є законними, адже безпосередньо пов’язані з його руйнуванням під час Другої світової.