Через посилення російських обстрілів українці продовжують виїжджати за кордон у пошуках прихистку. Хтось із них повернеться через пів року або по закінченні війни, хтось залишиться на постійне проживання. Жительки Донеччини, які приїхали до Швейцарії у березні 2022-го та навесні 2025-го, розповідають, як отримати право на проживання, чому тут складно орендувати житло, і чим дивує ця мальовнича країна, де бережуть природу та цінують порядок.

ОТРИМАННЯ СТАТУСУ ЗАХИСТУ S

Галина Васенок, яка до повномасштабного вторгнення жила в Кураховому, виїхала до Швейцарії з сином Дмитром у березні цього року. Спочатку вони жили в первинному центрі для біженців BAZ – у таких місцях людей зазвичай розміщують у загальних кімнатах, де стоять дво- чи триярусні ліжка. Згодом їх переселили до центру розміщення біженців від благодійної організації «Карітас» у кантоні Цюрих, де для кожної родини є окремі кімнати.

Після приїзду до Швейцарії українцям необхідно звернутися до міграційного центру для отримання статусу захисту S – права проживання в країні на один рік із можливістю продовження. Іноді на такий статус треба чекати три і більше місяців. Як розповіла Галина, Швейцарія не надає прихистку тим українцям, які вже були десь за кордоном. Тому всім новоприбулим треба доводити, що вони не виїжджали із України з 24 лютого 2022 року.

– Я надала медичну карту дитини, інформацію про банківські операції, трудову книжку, але в міграційному центрі сказали, що цього недостатньо, і спитали, чи маю я якісь фото з того часу. І тут мені допоміг Інстаграм, де я щомісяця публікувала фото з українськими краєвидами. Це стало ключовим фактором для надання мені права просити прихистку. Ті українці, які приїжджали з іншої європейської країни, отримували або відмову, або досі чекають на відповідь.

При відмові необхідно покинути країну, а відсутність відповіді надає право залишатися в первинному центрі прийому біженців BAZ. Так в Швейцарії відсіюють туристів та залишають тих, хто справді шукає прихистку.

СОЦІАЛЬНЕ ЖИТЛО

Крім житлових та гігієнічних кімнат, на території центру розміщення біженців, де зараз живе Галина, є кухня, дитячий майданчик, тренажерна зала, ігрова для малечі, два навчальних класи та один музичний. У цьому центрі волонтери не роздають гарячі обіди, мешканці готують собі самостійно. Двічі на тиждень волонтери привозять продуктові набори із супермаркетів – овочі, хліб, зрідка сир чи ковбасу, які не продалися за уцінкою зі знижкою 50%. Можна також купувати їжу в магазинах.

– Тут їдять багато овочів і фруктів. У місцевих магазинах продають недорогі макарони і спагеті, а от м’ясо коштує дорого. Майже в кожному містечку є турецька лавка, де можна знайти будь-яку крупу, навіть гречку.

За невелику погодинну оплату мешканцям пропонують тимчасову роботу в центрі – слідкувати за порядком в пральні, прибирати сміття, розподіляти гуманітарну допомогу, мити вікна та підлогу в офісних приміщеннях.

– Я раз на два дні звільняю попільнички від недопалків за три франки. Це займає 15-30 хвилин мого часу.

Побутову хімію та гігієнічні набори, а також адаптери (розетки у Швейцарії не пристосовані під нашу побутову техніку) в центрах видають безоплатно. Завжди доступні соціальні працівники, лікар та спеціаліст з освіти, який допомагає влаштувати дітей в школу чи садок та організовує для дорослих безоплатні мовні курси.

– По медичну допомогу ми не зверталися, але в центрі її можна отримати безоплатно. Крім того, лікар центру може направити до профільного спеціаліста. Ці послуги оплачують з місцевого бюджету.

Син Галини Дмитро закінчує другий клас в інтеграційному класі, де навчаються діти з різних країн. У школах Швейцарії не годують, діти приносять з дому бутерброди, фрукти, овочі. Якщо заняття тривають довше, ніж до 12.00, діти йдуть додому на обід, а потім повертаються.

– В школі сину дуже подобається. Мене двічі запрошували подивитися, як проходять заняття. В класі три вчительки і одна помічниця – вони все роблять разом із дітьми. Наприклад, на фізкультурі ганяють разом в «квача», збираються нагору по канату, катаються на гойдалках.

МОВА ТА РОБОТА

Швейцарія розподілена на декілька частин – німецькомовну, франкомовну, італомовну і найменшу – там, де розмовляють на суміші французької, італійської та німецької.

– Англійську в нашому кантоні я нечасто чую, нею майже не спілкуються. Принаймні на касі в супермаркеті вона мені ще жодного разу не допомогла.

Наразі Галина відвідуватиме курс німецької мови для початківців, який триватиме 12 тижнів. Чотирьохгодинні заняття проводять п’ять днів на тиждень.

– Я почала вчити німецьку одразу після приїзду й продовжую досі. Поки що спілкуюся на базовому рівні. Це важливо для інтеграції та роботи, – каже друга наша співрозмовниця, Олена Тамась, яка більше трьох років живе в місті Вінтертурі кантону Цюріх.

Олена переїхала в Швейцарію разом із маленьким сином Тимуром ще у березні 2022 року.

– Тоді багато швейцарців приймали українців у свої родини та допомагали адаптуватися. Також було менше обмежень щодо отримання статусу, допомоги та житла, – розповідає вона. – В родині, де ми жили, допомогли скласти резюме, пояснили, куди звертатись щодо працевлаштування.

Знайти роботу тут непросто, особливо без володіння мовою. Для офіційного працевлаштування потрібен дозвіл, який видають разом зі статусом S. Роботодавцю треба надати біографію, мотиваційний лист, іноді диплом із перекладом. Втім, Олені вдалося знайти роботу через півтора місяця після приїзду.

ДОРОГА КРАЇНА

Українці, які приїжджають у Швейцарію, разом з соціальним житлом – у тих самих центрах розміщення біженців, модульних містечках чи гуртожитках – отримують соціальну допомогу 400-600 франків на людину. Але на виплати довго не протягнеш.

– Хлібина коштує в середньому 2-4 франки. Тобто, 1000 євро для Швейцарії – невелика сума, – каже Олена.

– За каву в кав’ярні доведеться заплатити більше 200 гривень. Якщо не знати місць, де продають дешевше, і способів заощаджувати, тут все занадто дорого, особливо ліки, – додає Галина.

Щоб орендувати житло самостійно, потрібен стабільний дохід і довіра орендодавця. Крім того, винаймати квартиру дуже дорого. Оренда житла обійдеться у 1,2-2 тисячі франків, а комунальні послуги – ще в кілька сотень франків на місяць.

Мінімальна заробітна плата в Швейцарії складає 4 000 франків в місяць, це приблизно 4 100 євро.

ЕКОЛОГІЧНІСТЬ В УСЬОМУ

У Швейцарії переймаються проблемами екології та зі школи вчать дітей заощаджувати електроенергію та воду. Тут всюди сортують сміття, навіть у селах біля кожного будинку стоять окремі контейнери для паперу, пластику, скла, біологічних відходів. Батарейки та електроніку, яка вийшла з ладу, приймають тільки у спеціальних пунктах збору.

 

– Спробуй взяти й викинути пляшку не в той контейнер – і на тебе подивляться так, ніби ти щойно образив всю країну. Але до цього звикаєш. Навіть більше – починаєш отримувати задоволення від того, що все так правильно.

До того ж, швейцарці живуть без поспіху і не намагаються зробити 25 справ за одну годину. Тут не побачиш людину, яка кричить по телефону, або кудись біжить у справах. І тут нічого не вирішують через особисті домовленості, все тільки за законом – у Швейцарії поважають правила та цінують порядок.