За участь у союзі Осі Угорщина сплатила високу ціну. Після капітуляції Німеччини вся країна, окупована радянською армією, лежала у руїнах. Запанувала небачена гіперінфляція, яка досягла апогею восени 1946 року, коли ціни зростали зі швидкістю 150 000% щодня. З кінця 1940-х угорські комуністи вирішили репресіями та терором відтворити в країні економічну мінімодель СРСР із п’ятирічками, розбудовою важкої промисловості у містах і колективізацією на селі. Втрати у війні, зубожіння населення та накладені репарації стримували будь-який розвиток…

Масштаби руйнувань Будапешта можна порівняти хіба що з Варшавою. Тут, на Дунаї, як і на Віслі, нищення було тотальним: до третини житлових будинків Будапешта було знищено або сильно пошкоджено. Унаслідок облоги та бомбардувань близько 36 тисяч сімей у місті залишилися без даху над головою. Сукупні втрати, враховуючи жертви Голокосту та депортацію угорців радянськими військами, становили майже 100 000 осіб.

Найбільше зазнав втрат центр угорської столиці – з 782 будинків уціліло заледве 5%. Було знищено 26% громадських будівель й майже 100% промислових об’єктів. Не вцілів жоден із семи мостів через Дунай, найбільше дісталось мосту Ержебет, який був підірваний частинами Вермахту під час відступу. Тож, у перші повоєнні роки нагальним питанням, окрім відновлення житлового фонду, була реконструкція транспортних артерій.

ВІДБУДОВАНИЙ РУКАМИ МЕШКАНЦІВ

У розчищенні завалів та відбудові житла брали участь самі мешканці Будапешта – ті, хто залишився живим, не потрапив у полон чи не зазнав депортації. На будівлі мерії міста й досі висить пам’ятна дошка про те, що вже до весни 1948 року жителі Будапешта власноруч відремонтували дахи 26 тисяч будинків. Дві третини із зруйнованих будинків міста згодом були вже заселені.

Одночасно містяни відбудовували і громадські споруди, й історичні пам’ятки. Зокрема відновили роботу термальних басейнів, які ще до війни стали візитівкою міста, та будівлю угорського парламенту, якій пощастило уникнути значних пошкоджень. А ось реконструкція резиденції угорських королів – Будайської фортеці, зруйнованої майже вщент, розтягнулася на десятиліття.

Щоб знову об’єднати Буду і Пешт, 1945 року у рекордні строки зводиться міст Кошута, щоправда з обмеженою пропускною спроможністю автотранспорту, який проіснує до 1960 року. У серпні 1946-го було повністю відновлено міст Свободи, у 1948-му – міст Маргіт, а у 1949-му – Ланцюговий міст.

У процесі відновлення мостів увагу звертали насамперед на функціональність. Так, відновлений міст Маргіт позбувся елементів декору – поручнів, ліхтарів та скульптур, і був реконструйований до первинного стану лише на початку ХХІ сторіччя. Сьогодні у Будапешті 15 мостів через Дунай, кожен – зі своєю історією та стилем.

До початку війни населення Будапешта становило близько  мільйона людей, а передмість – ще близько 400 тис. Попри воєнні втрати, 1949 року цей показник навіть збільшився – люди тягнулися до столиці (пік густонаселеності Будапешта припав на 1980 рік –понад 2 мільйони осіб, приблизно 20% населення країни).

Через таку диспропорцію територію Будапешта у 1950-х істотно розширили за рахунок 7 найближчих міст та 16 великих сіл. Так постав так званий Великий Будапешт. Один за одним тут будували нові мікрорайони, особливо стрімко – у 1970-ті під час «м’якої диктатури» Яноша Кадара, якому після придушення антикомуністичної угорської революції Москва дозволила провести помірковані реформи.

Заради масового будівництва у Будапешті знесли так звані Державні житлові масиви – історичні громадські комплекси, зазвичай багатоквартирні малоповерхові бараки із суміжними зручностями. На їхньому місці постало кілька нових житлових комплексів. Найпоказовішим став житловий масив Гавана, будівництво якого розпочалося 1977 року, а вже за рік сюди заселилися перші мешканці – на той час будівельники вже сповна освоїли каркасно-панельну технологію радянського зразка. Інвестиції столичної ради на це житло для понад 20 тисяч будапештців склали п’ять мільярдів форинтів.

Також було суттєво удосконалено транспортну інфраструктуру, в основному завдяки будівництву метрополітену у місті.

НАЙВЕСЕЛІШИЙ БАРАК У КОМУНІСТИЧНОМУ ТАБОРІ

Серед новозбудованих споруд особливо виразними були будівлі готелів – зокрема готелю «Будапешт», дещо схожого на київський готель «Салют», що височіє над містом. Справа у тому, що Будапешт із його м’яким кліматом є ще й найбільшим у Європі столицею-курортом, адже розташований на природних термальних джерелах.

І той факт, що Угорщина зрештою стала одним зі світових лідерів туризму, надав привід називати її «найвеселішим бараком в комуністичному таборі». Йшлося не лише про «внутрішній» туризм громадян соціалістичних країн. Сюди приїжджали туристи з вільного світу – Західної Європи, США, Канади. Угорщина встановила близькі стосунки й з країнами, що розвиваються, збільшивши кількість іноземних студентів. Свідченням нормалізації відносин із Заходом стало повернення на батьківщину 1979 року історичної реліквії Угорщини – Корони короля Іштвана І. Подивитися на неї в інтер’єрах відновленого 1980 року Будайського замку (пізніше його внесли до культурної спадщини ЮНЕСКО), ставало все більше охочих.

Через зростання туристичного потоку на перший план вийшов розвиток рекреаційних зон. Щоб звільнити для них територію центру міста, була прийнята програма зменшення щільності центральної забудови та розвитку віддалених районів угорської столиці. Промисловість також децентралізували, рівномірно розподіливши її по території міста та відокремивши виробничі об’єкти від житлових районів парковими зонами.

1987 року набережні Будапешту були також внесені до списку ЮНЕСКО.

БУДАПЕШТ СУЧАСНИЙ

Після розвалу Варшавського договору і зміни режиму 1989 року в середовищі мистецтвознавців та архітекторів угорської столиці точилися серйозні дискусії щодо того, чи була повоєнна відбудова Будапешта вдалою. Зокрема, йшлося про реконструкцію Будайського замку – надто багато цінних архітектурних елементів були вилучені або не відновлювалися у первісному вигляді з ідеологічних міркувань, на догоду тодішньому комуністичному уряду. Також дискусійними були питання щодо символічного маркування Будапешту радянськими військовими меморіалами, найбільші з яких розташовувалися на площах Святого Геллерта, Свободи та Вігадо.

Житлові «гетто» типу мікрорайону Гавана, який встиг зазнати поганої слави через високу криміногенність, протягом останніх 20-30 років зазнали реновації. Внаслідок спрямованих дій міської влади щодо покращення житлових умов та встановлення камер безпеки кримінальна статистика покращилася.

Втім, чисельність населення Будапешта природно зменшилася через масову міграцію жителів столиці до більш спокійних і комфортних для життя населених пунктів агломерації. А місто бурхливо розвивається як одна з найпопулярніших туристичних локацій світу.