Лариса Поліщук у Добропіллі розвивала бізнес із виробництва постільної білизни, штор та декору для інтер’єру. Її підприємство мало добру репутацію, тож гуртові клієнти віддавали йому перевагу у тендерах – майстерня Лариси відшивала замовлення міським садочкам і школам, готелям і ресторанам. З початком великої війни жінка евакуювалася й перевезла обладнання до Львова. Деякий час працювала з пошиття військової амуніції, а згодом вирішила повернутися до того, на чому добре знається – до створення затишку в оселях. Нині вона поновила власне виробництво та знову почала приймати замовлення на Донеччині. А ще – запускає нову лінію зручного домашнього одягу.
Про свій бізнес із пошиття домашнього текстилю, якому вже понад 20 років, Лариса Поліщук каже: «Створюю настрій для кохання». Після релокації на захід країни їй було важкувато – немає вже того постачання, що було, та й замовників треба було шукати нових. Але жінка запевняє, що попри складнощі вона не хоче робити щось інше. Щойно вона повернулася до власного виробництва у Львові, одразу відновила роботу й у Добропіллі.
– Мої дівчата повернулися на Донеччину, і ми знову там відкрилися. Те, що вони не встигають відшити там, я роблю тут, у Львові. Це не забаганка, а потреба. До нашого міста приїхало багато переселенців з сусідніх районів, є ще військові, до них приїжджають дружини. Усім потрібні речі першої необхідності, а це зокрема постіль та рушники. Тож у Добропіллі вже працює наша крамниця.
Лариса не зупиняється і намагається користуватися усіма можливостями з підтримки. підприємців. Одна з міжнародних організацій створила для її бізнесу сайт, наразі вона його заповнює та поновлює свої сторінки у соцмережах для розширення клієнтської бази. Крім того, підприємниця отримала допомогу від міської ради Львова та Львівської обласної ради – ваучери на компенсацію оренди приміщення, де розташоване виробництво, на пів року. А ще Лариса виграла два гранти на придбання нового обладнання.
– Для пошиття мені вистачає. Хотілося б купити ще вишивальну машинку та принтер для текстилю прямого друку. Коштують вони достатньо дорого, – розповідає переселенка.
За її словами, нове обладнання потрібне більше для нової лінії – це буде домашній одяг: трикотажні плаття, спортивні костюми. Каже, вже розробила дизайн і навіть почала відшивати першу партію.
– Це було у планах підприємства вже давно – розширення асортименту товару. Ми вже 2021 року починали цю ідею тестити, була в мене й фахівчиня для цього напрямку, але не встигли, втрутилася війна.
По статках підприємство вже майже вийшло на рівень заробітків до 24 лютого 2022 року. Команду Ларисі вдалося зберегти, та й обладнання вона подвоїла — з шести машинок до 12-ти. Натомість кількість продажів значно впала.
— До повномасштабного вторгнення у нас було достатньо замовлень, зокрема державних. Дві міські школи ми забезпечили жалюзі, в усіх місцевих садочках були наші постіль та штори. У музичній школі, виконкомі — та майже в усіх закладах Добропілля є наші вироби. Нині я шукаю замовників з числа ресторанно-готельних комплексів тут на заході. Вивчаю цей ринок, він на багато ширший, аніж на сході.
Менше з тим, свої плани на майбутнє Лариса Поліщук пов’язує лише з Донеччиною. Навіть, якщо на заході країни оцінять її продукцію та почнуть активно замовляти в неї текстиль — каже, що обов’язково повернеться додому тільки-но закінчиться війна. І всі замовлення виконуватиме вже звідти.
